«Львівські батяри — ціла наша родина»: ким були, як тусувалися вечорами та куди зникли українські гіпстери 1900-х

Гопники зі шляхетними манерами. Вправні коханці та затяті пияки. Цинічні «тролі» та благородні герої. Все це — про батярів. Безстрашні авантюристи із серцями романтиків залишили по собі яскравий слід в українській історії ХХ століття. А нині батяри — знаковий культурний символ Львова.

Розповідаємо, за що батярів поважав брат Романа Шухевича, як звучить львівська ґвара та яке враження батярський жарт справив на польського президента.

Від злодіїв до героїв

Угорською betyar — це «розбишака». У ХIX столітті так називали сільських маргіналів, що тікали з військової служби, щоб займатися розбоєм, — йдеться у найстарішій енциклопедії світу Britannica.

Під кінець століття батяри перебираються із провінцій туди, де вирує світське життя і водяться гроші — у великі міста. Базою для українських батярів став мультикультурний Львів (або Лемберг, як його називали за часів Австро-Угорщини). Батяри тусувалися і в інших західноукраїнських містах, але називалися всюди по-різному: у Тернополі — махабундами (від німецького wagabond — «волоцюга»), а в Коломиї — іванками. 

Улюблене заняття перших батярів — обчищати чужі кишені. Однак із «кіндерами», — зарізяками, вбивцями та іншими безпринципними злочинцями, — батяри справ не мали. Ба більше, люто з ними ворогували, влаштовуючи бійки просто посеред вулиць.

Є одна чудова історія, що показує батярів такими собі українськими робін-гудами.

Ілько Лемко

львівський письменник, журналіст і дослідник батярства

Якось грабіжник Бруньо Пастушинський обчистив банк і заховався у церкві. Священник його помітив, але поліцаям не видав. Щоб віддячити рятівнику, Бруньо віддав частину грошей біднякам, сиротам і вдовам. Відтоді він робив так після кожного грабунку.

У 1920-х у ряди батярів вливається свіжа кров — молоді львівські інтелігенти, які народилися в місті та навчені гарним манерам. У батярів з’являється кодекс честі, що забороняє кривдити невинних і зобов’язує виручати товаришів у біді. Формується батярський лук: кашкети у стилі серіалу Peaky Blinders («Гострі картузи»), крислаті капелюхи, як у «Хрещеному батьку», елегантні костюми та ціпки.

Тоді ж вчорашні злодюжки усвідомлюють, якого вони роду. Під час національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр. батяри вступають до лав Української військової організації (УВО — предтеча ОУН) та до інших проукраїнських спільнот, щоб воювати на боці ЗУНР. А ще з батярами знався Степан Шухевич — львівський адвокат і брат легендарного командира УПА Романа Шухевича.

Втім, батяри — не суто українська субкультура. Серед них також траплялися угорці, поляки, німці, євреї та інші нації тогочасного Львова. Через це на зламі епох колишні побратими нерідко опинялися по різні боки барикад.

Місто засинає, прокидаються батяри

Після заходу сонця батяри йшли тусуватися до Високого Замку. Саме там, на віддалі від центру міста, відкривалися перші приватні броварні. Підприємливі броварники облаштовували при закладах «садочки» — щось середнє між пабами, нічними клубами та парками просто неба. 

Типовий батярський вечір виглядав так. Приходиш до садочку, перехиляєш з колєгою по кухлю або чарці, залицяєшся до кобіт і слухаєш батярувки — веселі та не зовсім пісні про себе.

У 1930-х популярність батярів сягнула такого рівня, що навколо них сформувалася хоч і локальна, але горда медіаімперія. У польському сатиричному тижневику «Поцєнґєль» («Викривач») з’являється постійна рубрика, присвячена батяруванню двох нерозлучних друзів, Юзька Чухрая та Мартина Заливахи. Згодом Юзько та Мартин «переїжджають» до власного видання, «Геца».

У 1933-му на міському радіо виходить програма «На веселій львівській хвилі». Ролі батярів у ній грали польські коміки Щепко і Тонько. За легендою, жартами поляків начебто надихалися Юхим Березін та Юрій Тимошенко, більше відомі як гумористичний дует Штепселя і Тарапуньки.

Львівська преса та радіо розповідали про батярів найнеймовірніші історії. Вже й не розібрати, де в них правда, а де вигадка.

Батярський крінж

Якби батяри жили сьогодні, то були б пранкерами та знімалися б у шоу Jackass («Придурки») на MTV. Ви тільки подивіться, що вони витворяли!

• Один львівський батяр мав необережність встряти у суперечку про чесноти австрійського імператора. Тримався до останнього, та зрештою вигукнув опонентам: «Мав я в дупі вашого Франца Йосифа!». Поліціянти хутко скрутили зухвальця та запроторили його до буцегарні. На щастя, вірні товариші винайняли чоловіку доброго адвоката, який довів суддям: його підзахисний не ображав цісаря, а лише хотів сказати, що «його місце перебування не визначене». Батяра відпустили на волю, але своїх витівок він не кинув.

• Батяри полюбляли тролити львівських мажорів. Бувало, з покерфейсом втюхують якомусь багатію звичайну цеглину, а якщо той відмовляється її купувати — заряджають йому межи очі неліквідним товаром. У кінотеатрах батяри мали іншу азартну розвагу: скручували аркуш паперу в трубку, непомітно підкладали її в кишеню поважному пану в першому ряді, а потім справляли туди свої потреби.
  
• Часом батяри натовпом завалювалися до найближчого магазину і вимагали продати їм якусь рідкісну річ, знаючи, що її немає в асортименті. Та варто було власникам крамниць обзавестися всім необхідним, як вередливі клієнти кудись зникали.

• Якось батяри зі Львівської політехніки буквально підсунули свиню президенту Польщі, Ігнацію Мосціцькому. Купили на ринку порося, начепили на нього напис «Мосціцький» і пустили бігати коридорами. Політичні протести 1900-х — вони такі.

• Одного разу в ефірі радіошоу «На веселій львівській хвилі» ведучі жартома запросили до Львова на ковбаски не кого-небудь, а ідеолога Польської республіки, Юзефа Пілсудського. Начальство не оцінило дотеп і видворило Щепка і Тонька з роботи. На диво, сам Юзеф Юзефович виявився людиною з гумором. Він надіслав до редакції листа з особистим підписом, у якому подякував гумористам за запрошення та пообіцяв пошинкувати з ними за першої слушної нагоди.

Дещо із ґвари

Ще одна самобутня фішка львівських батярів — специфічний сленг, який вони називали ґварою або балаком. Він увібрав у себе впливи основних мов, якими говорили в Лемберзі (угорська, польська, німецька) та чимало запозичив із кримінального жаргону. Ось як звучать ґварою деякі звичні нам українські слова:

• Голова — макітра
• Трамвай — бальон
• Поліцай — мєнт
• В’язниця — фудригарня
• Кішка — кацараба
• Злочинець — кіндер
• Хлопчик — гиот
• Ніж — цизорик
• Ціпок — параграф
• Комірець — паркан
• Годинник — сікор
• Патли — пелехи
• Зуби — клаваки
• Обличчя — циферблат
• Капелюх — крис
• Джем — мармуляда

Радянські часи та повернення батярів у 90-х

Батярський рух стає на паузу в 1939-му, коли Львів окупують радянські війська. Подекуди на брукованих вуличках ще можна розгледіти серед «совєцьких чєловєков» харизматичних осіб, вбраних не за радянською модою. Молоді львів’яни впізнавали в них «старих батярів» — тих, хто відсмалював за минулої епохи і чия слава там таки й залишилася.

Та львівські батяри не були б собою, якби прогнулися під червону владу. Бо намахати ворога — важче, ніж його перемогти. На площах міста вони втридорога збували недалеким радянським офіцерам старовинні годинники, прикраси та інші реліквії австрійських часів. Але такого драйву та креативу, як раніше, в їхніх витівках вже не було.

У 1990-х батярська культура виходить із підпілля. Відтоді амбасадорами батярства стають провідні львівські інтелектуали: Юрій Винничук, Олег Лишега, Віктор Морозов та інші. Нині батяри — один із найпопулярніших туристичних брендів Львова, що обростає все новими міфами та вигадками.

Що почитати, подивитися та послухати про батярів?

«Ґвара. Автентична львівська абетка» (2013)

Яскравий і вичерпний словник батярської мови. Колоритні слівця доповнені авангардними колажами від Гриці Ерде.

Людмила Підкуймуха. «Мова Львова або Коли й батяри говорили» (2020)

Науковий погляд на батярський сленг від львівської філологині. Окрему увагу авторка приділяє русифікації львівської говірки за радянських часів.

Юрій Винничук. «Танго смерті» (2012, 2022 — перевидання)

Програмний роман українського постмодерного письменника та львовознавця. Основний сюжет розгортається у «місті Лева» 1930-1940-х років. Головними героями виступають четверо батярів — українець, поляк, німець та єврей. На відміну від історичних реалій, хлопаки різних націй щиро дружать і разом втрапляють до різноманітних пригод: часом — веселих, часом — драматичних, а подекуди й містичних.

«Шляхетні волоцюги» (2018)

Комедійний бойовик про батярів у дусі Гая Річі, що переосмислює класичну польську комедію «Волоцюги» 1939-го року. Стрічку розкритикували за недостовірність ті ж Винничук, Морозов та інші знавці батярської культури. Та для поверхневого уявлення про пригоди молодих львів’ян 1920-1930-х — йой, най буде.

Олег Скрипка — «Серце у мене вразливе» (2009), «Жоржина» (2011)

Сучасні переспіви львівських міських романсів 1930-х від фронтмена «ВВ». Оригінальну музику до пісень написав композитор Богдан Весоловський — учасник бенду «Ябцьо-джаз» та один із перших українських джазменів.

Брати Гадюкіни. «Ми — хлопці з Бандерштату» (1991)

Рок-гімн сучасних батярів, що не далеко пішли від своїх легендарних попередників. Герої пісні могли б наїхати на «Гадів» за неправильний наголос у слові «бАтяр», але то вже таке.

Віктор Морозов — «Тільку ві Львові» (2002), «Серце батяра» (2010), «Батярський блюз» (2013)

Ви можете знати цього чоловіка за українськими перекладами книжок про Гаррі Поттера. А в 1970-х Віктор Євгенович співав та грав у культових вокально-інструментальних ансамблях «Арніка», «Ватра» та «Смерічка». 

За Незалежності Морозов подався в барди. Клав на музику українську поезію, переспівував забуті українські шлягери.

Врешті дістався до батярського фольклору, якому присвятив цілу трилогію. У ній знайшлося місце і хуліганським гуморескам, і міським романсам.

Фото: localhistory.org.ua, 032.ua, FB-сторінки «Львівські батяри», «Батяри на роверах»

Філ Пухарєв