«Моя голова – це GPT-чат»: як пише нові пісні і проводить вечори Юля Юріна

Юля Юріна народилася в російському місті Анапа, на Кубані. З трьох років співала українські народні пісні, стикаючись із хейтом росіян.

У вісімнадцять переїхала в Україну, де сформувалася як артистка й здобула музичну популярність.

У 2016-му, після шоу «Голос країни», Юля разом із авдіївським музикантом Стасом Корольовим створила гурт YUKO. Ці двоє стали одними з перших і найкращих серед тих, хто після Революції Гідності приніс в українську музику тренд на фольктроніку (суміш української народної музики та електроніки).

Гурт YUKO припинив існування у 2020-му. Рік потому Юріна спробувала себе у російськомовному поп-проєкті «ЮЮ». Однак після 24.02.2022 співачка повністю перейшла на українську і повернулася до осучаснення народної творчості. 

Нині Юля пише українською нові, авторські пісні та готує до релізу свій третій сольний альбом. А нещодавно її композиція «Чорна хмара» стала саундтреком українського трилеру «Лишайся онлайн».

Останнім часом дописи Юріної викликають бурхливі дискусії у соцмережах. У березні 2023-го співачка розкритикувала «байрактарщину» на українській сцені, а цього січня розповіла про те, що вже 12 років не може отримати українське громадянство.

Ми поспілкувалися із артисткою про українську Кубань, інтерес до фольклору під час війни, панічні атаки після Бучі та домашні вечори з котами.

Українська пісня на Кубані, бухі «казакі» та «ватні» родичі

У дитинстві батьки віддали мене до колективу народної пісні та танцю «Соловейко» в Анапі. До вісімнадцяти років була там головною солісткою. А у п’ятнадцять сама почала вчити народному співу діток від 3-х до 9-ти років.

В Анапі почувалася аутсайдеркою. Іноді не встигала перевдягатися після занять та йшла додому в народному костюмі. Люди дивилися на мене, як на дикунку.

Дитиною на це не зважала, зараз розумію, що до української культури на Кубані ставилися як до меншовартісної. Вірменам, грекам та іншим нацменшинам там приділяли більше уваги. Танцювати сиртакі (грецький народний танець) серед моїх однолітків було крутішим, ніж співати українською.

Під час виступу на якомусь російському кінофестивалі я вперше побачила кубанських «казаков». Це були дивні та вічно бухі чуваки в папахах, з «печерними» поглядами на світ. Пам’ятаю, що їхній головний отаман обожнював пісню «Україночка» (пісня Оксани Білозір). Повний сюр.

Ще до початку повномасштабної війни я припинила активно спілкуватися з росіянами. Іноді переписуюся з двома однокласницями, які зберегли критичне мислення. Одна давно не живе в росії, а інша останнім часом пише мені лише українською, через гугл-перекладач. Це приємно вразило.

Мій батько – йо***тий путініст. У нього на роботі навіть висить плакат із путіним на коні. Він ніколи не їздив до Європи. Що не заважає йому ненавидіти все європейське. З 2014-го тільки й чую від нього про «поганий» Захід і «невдячну» Україну.

Минулого жовтня у ста метрах від мого будинку прилетіла російська ракета. Замість того, щоб заспокоїти мене чи підтримати, батько сказав щось типу: «Ну, сто метрів – це ж не два!». Відтоді ми не спілкувалися, бо це нестерпно. Навіщо витрачати свій час на людей з промитими мізками, яким ти все одно нічого не доведеш?

Топ українських народних пісень Кубані від Юлі Юріної

1. Щедрівки та колядки. Зимові обрядові пісні збереглися на Кубані так само добре, як і у нас.
2. Русальні пісні. Ми постійно співали їх в Анапі, але ніхто не міг мені пояснити, що це таке (пісні весняного циклу, що виконуються на Русальний тиждень, після свята Трійці)
3. «Повернися, соловейко». З цієї пісні почалася моя «лагідна українізація». У 2010-му заспівала її на Майдані Незалежності, після чого отримала запрошення до Києва. Раджу слухати в аранжуванні 80-х – дуже фірмове музло!
4. Гімн України. Нещодавно розбирали з моїми ученицями кубанський варіант пісні «Ще не вмерла…». Там інше інтонування, але текст ідентичний.

Переїзд у Київ, знайомство з Go_A, електронна «ДахаБраха»

У Київ я потрапила завдяки людині, чиє ім’я не можу називати з міркувань безпеки. Це чоловік із Харківської області, який їздив на Кубань, хантив там талановиту молодь і запрошував до України. 

Після 2014-го цю людину оголосили у всеросійський розшук. Відтоді він не їздить у росію, натомість займається просуванням українського фольклору в країнах Європи. Свого часу цей чоловік хотів організувати виступи YUKO за кордоном, робив закордонні концерти для Go_A та інших українських фольк-музикантів.

У 2012-му я переїхала у Київ і вступила до столичного університету культури на фольклористику. Тоді ж долучилася до фольклорного ансамблю «Кралиця» під керівництвом Івана Григоровича Сінельникова. 

З «Кралиці» вийшли найвідоміші фольк-музиканти України. Це і «ДахаБраха», і деякі учасниці Dakh Daughters, з наймолодших – гурт Zgarda. Ще Тимофій Музичук, сопілкар Kalush Orchestra, з яким я ще й провчилася в універі п’ять років. І Катя Павленко із Go_A.

До речі, я ж колись пробувалася у Go_A вокалісткою. А барабан для виступу на «Голосі країни» мені позичив Тарас Шевченко (музикант і саундпродюсер гурту).

З подругами по ансамблю хотіли робити щось схоже на «ДахаБраха», тільки в електронному звучанні. Я встановила на ноутбук Fruity Loops (програма для написання електронної музики), створювала сучасні аранжування для народних пісень. А потім почалася Революція Гідності, і цей проєкт заглух.

Про роботу в гей-клубі, «Голос країни» та пошуки образу

У 2015-му, після Майдану, я працювала вокалісткою всюди, де тільки можливо. Якось співала караоке у київському гей-клубі. Після виступу до мене підходить кастинг-менеджер «Голосу країни», і каже: «Завтра йдемо з тобою на прослуховування!».

Тоді я пішла на кастинг по приколу. Заспівала Емі Вайнгауз. Мені не перетелефонували. Зате запросили на шоу мого однокурсника, який зараз виступає під псевдонімом ARKUSH. Він потрапив у команду Вакарчука, а я була в його групі підтримки.

Всі ці бари та п’яні люди, що можуть кинути в тебе пляшкою, мене конкретно захарили. Тому за рік я знову пішла на «Голос…». Але цього разу готувалася вже серйозно.

З колишнім чоловіком, що працює режисером, почали думати над моїм образом для шоу. Прийшли до висновку, що мені не потрібно вдавати із себе поп-зірку, а бути такою, якою я є. А саме – співачкою, що хоч і народилася в росії, але з дитинства співала українські пісні та свідомо обрала жити і працювати в Україні, щоб популяризувати український фольклор.

Пісня «Сухопляс», яку я виконала на «сліпих» прослуховуваннях – про матерів, які проводжають своїх дітей на війну. Як бачите, за сотні років у рашці нічого не змінилося.

Гурт YUKO та можливість реюніону

Іван Дорн (тренер Юлі у «Голосі країни») спочатку хотів зробити дует зі Стаса Корольова та Влада Каращука (зараз – поп-співак LAUD). Хлопці спробували написати щось разом, але Івану це не зайшло.

Коли я пройшла у прямі ефіри, Стас вже вибув із проєкту. Але Ваня звів нас, і разом ми виступили з піснею «Веснянка». Ваня відчув, що це «воно», і дав нам 200 баксів на запис треку. Так почалася історія гурту YUKO.

У свої двадцять я більше думала про те, як зробити класну пісню, ніж про глибокі сенси. В YUKO Стас відповідав за музику, а я підбирала під неї фольклорний матеріал і прописувала аранжування.

Мені здається, наша музика випередила свій час. Вона з’явилися на три-чотири роки раніше, ніж українці були готові таке сприймати. Гурту вже немає, але наші треки все ще набирають прослуховування на стримінгах та знаходять нових слухачів.

На реюніон YUKO не чекайте. А от спільний концерт зі Стасом можемо зробити. Думаю, людям зараз це потрібно.

Авторські пісні, мрії про рок-сцену і заробляння музикою

У чотирнадцять років я була емо-кідом. Мріяла співати у рок-гурті, бігати по сцені з фарбованим волоссям. Хотіла всім подобатися. Зараз розумію музику і своє місце в ній зовсім інакше.

Власні пісні почала писати десь у 2015-му. Вони були схожими на тріп-хоп. Тоді навіть зняла кліп із дреґ-дівою Майданою Огненною в Малій опері (дреґ-діва – людина, що вдягається в одяг протилежної статі та імітує її поведінку).

Дорн був першим, кому я показала свої пісні. Мені було стрьомно, але йому сподобалося. Тому він і звів мене зі Стасом, який добре шарить у сучасній музиці.

Колись хотіла заробляти музикою на життя. Але за вісім років на великій сцені зрозуміла, що більше в неї вкладаюся, ніж отримую. Так триває досі. Зараз якраз віддаю борги за запис «Ґвари» (лайв-альбом Юлі Юріної 2023-го року).

Після 24 лютого я усвідомила, що можу в будь-який момент загинути від російських ракет. І тоді єдине, що залишиться після мене – мої пісні. Відтоді перестала вийо***ватися і вдягати маски, у яких мені не комфортно. Все-таки, співати в латексних трусах – це не моє (Юля має на увазі провокативний образ, який вона втілила у проєкті «ЮЮ» після розпаду YUKO).

Українськомовні тексти, улюблені поети, GPT-чат

Я вже третій рік спілкуюся виключно українською. Але створювати українськомовні пісні мені досі важко. Тексти пишу із відкритими перекладачами і словниками. Для мене це велика і складна робота.

Українська поезія дуже «літературна». У мене є трек за «Каменярами» Франка, але цьому тексту більше ста років. Сучасні українці так не говорять! А мені хочеться, щоб пісню можна було легко запам’ятати і потім наспівувати.

Із сучасних українських поетів подобається Іздрик. Часом виписую собі кльові фрази та рими, які можна розвинути у піснях. Моя голова зараз – це GPT-чат, куди я завантажую велику кількість інформації, і на її основі генерую своє.

У новому альбомі ви почуєте пісні, текстами яких я нарешті задоволена. Здається, я знайшла ті ритми та рими, яких мені не вистачало у музиці.

«Байрактарщина» та українська музика здорової людини

На мій допис про «шароварщину» відреагували багато поп-артистів, яких я в ньому зачепила. Але конструктивного діалогу не вийшло. Замість того, щоб визнати свої помилки і виправитися, вони намагалися захищати себе, виправдовувалися.

Юлія Лущинська (виконавиця пісні «Гопак») закидала мій дірект голосовими повідомленнями. Я сказала, що можу допомогти їй із вивченням фольклору, запросила на свій курс. Вона відповіла, що і без мене все знає та вміє. Ну, окей.

Одна відома блогерка написала мені в приватні: «У цю х***ню мене не вплутуй». Для нас із друзями це вже стало мемом. Використовуємо його в будь-якій незрозумілій ситуації (сміється)

Якщо ти раніше співала про «попу, как у Ким» – будь ласка, співай собі те саме і далі українською. Але навіщо лізти у те, в чому ти не розбираєшся?

З нових українських музикантів мені подобається Кажанна, «Структура щастя». У їхніх треках немає хайпування на фольклорі. Таку українську музику мені хочеться слухати у своєму плейлисті.

Волонтерство, благодійні концерти, панічні атаки

У перші місяці повномасштабного російського вторгнення я не розуміла, чи культура та музика тепер взагалі комусь потрібні. Тоді в Будинку культури Masterskaya ми створили із друзями волонтерський штаб.

Працювали командою із сімнадцяти людей. Допомагали їжею притулкам для тварин, шукали медикаменти, їздили на деокуповані території. За одну поїздку передавали по 100-200 пакетів гуманітарної та медичної допомоги.

Це була робота 24/7. У Бучі та Ірпені я побачила багато такого, від чого у мене почалися панічні атаки. Зрозуміла, що вигоріла.

Зараз даю благодійні концерти для військових, підтримую збори на ЗСУ. Продовжую волонтерити, але вже через музику.

Фольклорні курси «Ґвара»

«Ґвара» народилася якраз у волонтерському штабі. Ми збиралися вечорами після роботи та співали народні пісні. Хтось знімав це на відео, викладав у соцмережах, і так до наших посиденьок долучалося все більше охочих. Це надихнуло мене створити освітній курс із українського фольклору.

На заняттях ми розбираємо українські народні пісні та вчимося їх виконувати. До нас приходять люди, які ніколи в житті не співали. Це фармацевти, айтівці і не тільки.

Наприкінці курсів влаштовуємо звітні концерти. Я вважаю, що після вокальних практик людина має обов’язково спробувати себе, як артиста.

Українське громадянство

Розголос моєї історії з громадянством допоміг мені з контактами. Я познайомилася із людьми з Офісу Президента, народними депутатами. Але не можу сказати, що після цього справа зрушила з місця.

Мене попросили зібрати ще один пакет документів. Потрібно було довести, що з початком повномасштабної війни я активно протидіяла російському агресору. Почала писати благодійним фондам, з якими працюю, збирала довідки про те, скільки коштів, куди і кому переказувала. На це пішло кілька тижнів.

Мені телефонували, казали, що моя заява на громадянство то загубилася, то знову знайшлася. І ось я сиджу і чекаю на черговий дзвінок.

Про інтровертні вечори

Останнім часом на мене навалилося багато робочих задач. А ще зараз готуюся до сольного концерту (відбудеться 18 травня в київському клубі Bel etage). Тому мої вечори часто проходять у сльозах та істериках.

Читати перед сном не виходить. Зараз я у такому стані, що не можу ні на чому сконцентруватися. 

Психотерапевтка порадила мені відволікатися на щось, що можна робити руками. Ось зараз ліплю котиків із бетону, малюю картини акрилом, створюю діорами з будиночками. Коротше, розвиваю дрібну моторику.

Вже давно не ходжу в нічні клуби. Розумію, що моя колишня екстравертність була награною. Подивитися Better Call Saul («Краще дзвоніть Соулу» – спін-офф серіалу «Пуститися берега» (Breaking Bad)) чи посидіти вдома з котами – те, що мені зараз ближче до душі.

Світлини надані менеджментом артистки

Філ Пухарєв