На дримбі грають в горах біля ватри, заспокоює перед сном: вечори воїна ЗСУ й майстра дримби Андрія Козаченка

У 1964 році Сергій Параджанов привіз з Івано-Франківщини у Київ дримбаря Івана Ванджурака — записувати у студії його гру на старовинному музичному інструменті. 

Режисеру хотів передати атмосферу гір: тому цей запис чуємо у фільмі «Тіні забутих предків». 

Звучить дримба (або варган) на два голоси: один чують слухачі, інший — тільки той, хто грає. 

«Грати на дримбі не важко, а ще вона заспокоює, як медитація», — каже сучасний майстер-дримбар Андрій Козаченко. 

Він працював тату-майстром, встиг знятись в індійському фільмі, став до лав ЗСУ, зараз паяє FPV-дрони для армії. А ще виготовляє дримби та грає на них. 

Про своє захоплення інструментом, веганство в армії й вечори з аудіокнигами — у його розповіді для «Вечора». 

Заграв перший раз на дримбі й… не вийшло

З дримбою або варганом вперше зіткнувся вісім років тому. На музичному фестивалі психоделічного трансу «Калейдоскопія». 

Були різні інструменти, але цей побачив вперше. Спробував пограти, але не вийшло. Ледь травму не отримав — по зубах цокнуло. 

«Та ні, не моє», — подумав. Сказав спасибі майстру і пішов далі.

Але дримба повернулась у моє життя сама: одного вечора побачив урок з виготовлення інструменту на YouTube і вирішив зробити його у своїй майстерні. 

Найпростіше було зробити з цвяха. Вдалося десь з третьої спроби. 

Навчився сам, навчаю інших

Роблю універсальний інструмент, щоб на моїй дримбі міг будь-хто зіграти. 

Заохочую власним прикладом. Музичної освіти у мене нема, але я сам навчився, а тепер вчу інших. 

Для гри на дримбі використовують губи, зуби, язик й дихання водночас. Однією рукою дримбу прикладають до губ, упритул до зубів. Іншою смикають за язичок. Це не складно. 

Високі звуки досягаються звуженням рота, низькі — розширенням, а гучність налаштовують диханням.

Записав кілька відеоуроків для YouTube, інші соцмережі. Одна з глядачок підштовхнула до вивчення нот. 

Вчуся, вчу і знову мене вчать — так всі разом розвиваємося. 

Дримба в піснях «ДахаБраха», Kazka та Go-A

В Україні культура варгана збереглася в Карпатах. Працюю з іншими майстрами над тим, щоб люди знали про зв’язок інструмента з нашою культурою.

Карпатська дримба менша за розміром. Вона використовувалась як музикально-розважальний інструмент. 

Грали на ній й мольфари, це були чисті езотеричні практики. Вони використовували дримбу, як духовний інструмент. 

У народі ж дримба слугувала, як звичайний музичний інструмент, щоб розважитись, пограти на весіллях чи інших святах.

Сьогодні іноді можна почути гру дримби від пастухів в горах — вони грають, як у давнину. 

Дримба — інструмент вечірній. Біля ватри він більш магічно лунає. Або ж грають його, щоб заспокоїтися перед сном.

Оскільки дримбу міцно притискають до зубів, у тілі музика створює сильну камертонову вібрацію. 

Якщо використовувати правильне дихання, як у звуковій йозі — це медитація. 

У сучасних виконавців чув звуки дримби в піснях «ДахаБраха», Kazka, Go-A, в «Тінях забутих предків» Параджанова.

Творчість під час служби в ЗСУ

Під час служби я рідко грав, бо часу немає. А у ввечері, коли зʼявлялася вільна хвилинка, то побратими вже відпочивали. 

Декому з хлопців сильно не подобався цей звук. А деяким — навпаки, заходило.

Військові замовляли собі дримби на фронт. Кажуть, гра допомагає заспокоїтись після прильотів. 

Веганство в ЗСУ

Вже вісім років, як я відмовився від м’яса через стан здоров’я. Досі дотримуюсь дієти. 

Зараз верне від запаху й вигляду м’яса. Та й тваринок шкода. Завжди було шкода, але коли їв котлети, то не думав про такі речі. 

На службі всіх годують м’ясними стравами, важко дотримуватись дієти.

Бувало, що з веганства переходив на вегетаріанство. На бойових позиціях вибір невеликий, їв мівіну й консерви, що було.

Часто чую, що ті, хто не їдять м’яса почуваються краще, виглядають молодше й сплять краще. Й сам це підтверджую. 

Вечеряю просто

Мої вечері прості — овочеві салати й каші.

Якщо хочеться згадати звичайну їжу, можу додати веганські сосиски. Не пʼю нічого, крім простої води й травʼяного чаю. 

«Колиски» для дримби

За добу можу зробити один інструмент. Вартість — ₴3 000. 

Мої роботи є в Англії, Норвегії, Польщі, Ізраїлі, Індії. 

Футляри прикрашаю малюнком — це руни, сакральні чи старословʼянські символи. 

Був у мене чохол із вечірнім мотивом — місяцем. Інструмент з таким малюнком створював для вечірніх медитацій, гарних думок перед сном. 

Змінюю форму футляра, щоб відрізнятися від інших майстрів. Деякі майстри називають футляр «колискою». 

Останній мій візерунок — український тризуб. 

Вечорами сиджу і паяю FPV–дрони

Поки я не фронті, за станом здоровʼя обмежено придатний. Почав шукати способи бути корисним в тилу. 

Вечорами часто сиджу і паяю FPV-дрони. Нещодавно пройшов курси й вмію це робити. 

Це допомога армії спільними зусиллями з цивільними людьми: вони донатять, я паяю, хлопці використовують для оборони.

До служби, я більше часу проводив в майстерні під аудіокнигу, запалював аромапалички і працював над якимось виробом. Тією ж дримбою.

Зазвичай слухав іноземну літературу — оповідання Рея Бредбері чи фантастику. З собою ношу книжку з міфами Скандинавії.

Найкращий вечір — він попереду

З останнього, що дивився з фільмів — «Дюна». Стрічка вразила, я ще й прихильник компʼютерної гри. Дивився і ніби у дитинство повернувся.

Серіал «Чорне дзеркало» — важкий, але про сучасність, актуальний.

Мене не вистачає на довгі епопеї, я не додивляюся до кінця. 

Найкращий вечір ще попереду. Він буде в день перемоги.

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»