Наче у квартирі з серіалу «Друзі»: як проходять вечори арттерапії у «Майстерні 17» на Оболоні

Вечірній Київ, у навушниках Скрябін. В руках телефон з мапою нетрів Оболоні. 

Змахую дрібні краплі дощу з екрана і шукаю потрібну багатоповерхівку — тиць, тиць, ось. 

— А ви це до кого? — загороджує дорогу консьєржка. 

— У «Майстерню 17», десь тут. 

— Є такі. Вам на самісінький верх, на 17-й поверх, у 215-ту. 

Як і у багатьох читачів «Вечора» моя ніч не була спокійною через російські обстріли. 

Хочу на кілька годин відірватися від дійсності і йду у «Майстерню 17» біля метро «Мінська». 

Пара засновників артпростору організаторка Настя Лісогуб і комік Роман Щербан обіцяють, що знайдуть, чим розрадити.

У пошуках спокою «Вечір» підіймається на самісінький верх вечірнього міста.

Звідси видно Батьківщину-Мати

– Вітаю! Ви на майстер-клас? Відразу скажіть — вам брют чи солодке? — зустрічає мене засновниця простору Настя. 

– Якщо ігристе вино не п’єте, в холодильнику є безалкогольне пиво, — додає. 

Я прийшла зарано, інших гостей поки немає, Настя веде майстернею і розповідає. 

— Уявіть, відкрили «Майстерню 17» 17 жовтня о 17:00 на 17 поверсі.

На першому поверсі квартири-майстерні проводимо артподії — малюємо, ліпимо з глини, робимо колажі, проводимо дегустації вина.

На другому поверсі все завалено журналами. Це творча майстерня Романа Щербана (стендапер, комік на каналі «Леви на джині» — ред.).

Настя каже, що спочатку вони з Ромою хотіли відкрити простір, де б вона проводила дегустації вин. 

А Рома проводив би майстерки з колажування. 

Після початку великої війни, побачили, що людям потрібна віддушина. 

Місце, де на кілька годин можна забути про новини, творити й отримати хороші емоції через арттерапію. 

Так і виникала «Майстерня 17» — з артприхистку для двох, стала прихистком для багатьох. 

Кидаю оком у вікно квартири й завмираю, — «Яка ж тут краса!». 17-й поверх, тераса, вечірнє місто, як на долоні.

Настя каже, що у сонячну погоду можна побачити й Батьківщину-Мати. 

Не стримуюся і клацаю телефоном раз і ще раз.

Квартира, наче з серіалу «Друзі»

– Психологи кажуть, у людини має бути три місця, три точки опори — дім, робота, хобі, — каже Настя. 

– У нас є дім, є робота, а «Майстерня 17» — це хобі. Місце, де ми відпочиваємо душею. 

Тут все так, як ми хотіли. Декор, свічки, вазони, самі фарбували меблі. Все повністю «з нуля». Душу вклали. 

Інколи просто тусуємося тут з друзями. Це наша «зона кайфу». 

Ловлю себе на думці, що простір нагадує… квартиру з серіалу «Друзі». Агов, Рейчел і Рос, де ви? Виходьте, всі вже знають про ваші фіґлі-міґлі. 

– Так, багато хто каже про серіальний вайб. У нас був квіз за «Друзями». 

Прийшли в гості дві мамочки й кажуть: «Прикольно, що ми не просто в барі посиділи. Культурно провели вечір, познайомилися з новими людьми». 

Планують бути у нас квізі по «Гаррі Поттеру». Приємно, що до нас хочуть повертатись. 

Маємо вечірній ритуал у майстерні — беремо кота Джоні, вмикаємо фільм на проєкторі й просто відключається у цей момент від світу.

Ліплю яєчню з глини. То я яєчня? 

О 18:00 у майстерню підіймаються перші гості події.

Дівчата пунктуальні, хвилина у хвилину, їм одразу вручають келих вина, — «Брют чи солодке?». 

Настя каже, що найцікавіша для неї подія у майстерні — це дегустація вина. 

— Не п’ю алкоголь, але люблю напоїти інших. Люди стають менш напружені, приязні, знайомляться і виходять з майстерні, хочеться думати, щасливими.

Бачу цю щиру радість від атмосфери, легкого спʼяніння й сама трохи п’янію, хоч і не пила. 

Люблю вино, але зараз відмовилася від алкоголю. Якихось 10 грамів можу спробувати й виплюнути, просто щоб знати, що це за вино.

Майстерка «Ліпка з глини» – новий формат у просторі. 

Власниця говорить, що найскладніше — це запускати новий формат, створити попит на нього. 

Якщо подія вже відбулася, то є фото й відео. Люди бачать візуальний образ формату і так його вже легше просувати. 

Якщо це просто афіша «Ліпка з глини», то інформації вона дає мало і люди не так легко зважуються. 

Зараз Настя і Роман пробують різні формати вечірнього дозвілля у майстерні та шукають ті, які людям потрібні найбільше. 

Поки говорили, й не помітила, як гості вже почали розминати глину руками. 

Процесом керує майстриня Поліна, яка працює з глиною вже чотири роки.

Дівчата визначаються:

– Я вже точно знаю, що буду ліпити. Ось це… Або ні, це! Або тарілочку…

– Увага! Робимо прикрасу, щось декоративне. Вкриємо її укінці лаком не для харчових потреб, — керує фантазією підопічних майстриня. 

Після цих слів коло пошуків звужується. Розмови змовкають, всі зосереджено працюють, спокійна музика допомагає концентрації. 

– Цікаво глянути, що в кого вийде сьогодні ввечері. Це ніби передати свій внутрішній стан виробу, — ділюся думками з сусідкою. 

– У мене буде яєчня. Всередині я — яєчня? — дивиться на мене круглими очима дівчина. 

Наш діалог чують всі й пирскають зі сміху. Така розрядка після тихої зосередженої роботи. 

Настя каже, що такі зосереджені моменти під час арттерапії — це нормально. 

Люди зосереджуються не на своїх внутрішніх переживаннях, а переносять точку уваги на щось ззовні. Вірить, що так внутрішня напруга стає меншою.

– Домашня атмосфера майстерні, робота руками, приємне, легке спілкування, камерність… Безумовно, це арттерапія. 

Людина зосереджується, імпровізує. Не знає, що в неї вийде. Щось на ходу придумує, сміється своїм витівкам. 

– Нам хочеться, щоб люди приходили до нас після важкого робочого тижня, культурно і цікаво проводили вечори, знімали напругу. 

– Особливо, якщо це хоча б трішки творча людина, – додає сьогоднішня відвідувачка Оля. 

– Так, з перших хвилин відчуваєш, ніби прийшов до друзів у гості. Віднедавна живу у Києві. Цікаво було познайомитись з новими людьми. Я вперше прийшла на таку подію без друзів чи знайомих. І Настя відразу знайшла спільну мову з усіма людьми, – говорить Ліля. 

Спостерігаю за іншими гостями вечора: вони показують одне одному свої вироби, жартують, діляться емоціями. Дві години творчості, сплеск хороших емоцій — важка ніч потроху забувається. 

Попереду ще другий сеанс з фарбуванням виробу й покриттям лаком.

Чи купила я за ₴950 собі нову нервову систему після потрясінь останніх місяців?

Ні. Але точно наповнилась новими враженнями, новими людьми й відволіклася. 

Моїй творчій натурі цей вечір був цікавим, наступного разу піду на колажування з Романом Щербаном. 

Спускаюсь з самісінького верху Оболоні на землю, у густий київський вечір. Знову в навушниках Кузьма і його слова «Люди, як кораблі. Кожен пливе, поки хвиля несе…». 

Всім би знайти власну хвилю — арттерапію чи щось інше для відновлення сил, щоб плисти. 

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»