Пробіжка, книги, час із сім’єю: вечори у США професора УКУ Ярослава Притули

Ярослав Притула — науковець, декан факультету прикладних наук УКУ. Зараз він із сім’єю знаходиться в Університеті Нотр-Дам в США на семестровій програмі стажування. Поїхав туди як універсальний працівник вищої освіти, бо є і науковцем, і менеджером, і викладачем. 

Ярослав розповів “Вечору” про те, як проходять вечори українського професора в найбільшому католицькому університеті Америки. Далі — його пряма мова.

Коли у добі два вечори

Так склалось, що у мене щодня є два вечори: львівський і місцевий. В УКУ є багато речей, над якими я продовжую працювати. Різниця між містами — сім годин, тож ранок до обіду є моїм львівським вечором. Його проводжу в робочій атмосфері із колегами. Коли Львів засинає, я починаю працювати з тим, що запланував зробити тут. 

Зазвичай тут мій вечір починається о 6-7 годині. Ідеальний варіант – коли дружина з донькою приходять і забирають мене з роботи. Або нагадують, що вже час додому. 

Через день я ходжу бігати — від пів години до години часу насолоджуюся цим. Поки дружина з донькою гуляють поруч, я пробігаю кілька кіл біля озера. Тоді гуляємо всі разом. 

Ми живемо на кампусі, і тут немає багато місць, щоб вийти повечеряти. Тож після прогулянки йдемо додому, звикли самі готувати і мати приємний вечір там. Під час прогулянки та приготування їжі багато говоримо: що за цей день сталося в доньки, що в школі цікавого було, що в дружини на роботі. 

Можемо увімкнути, подивитися, жахнутися і вимкнути американські новини. Для мене великим сюрпризом стало те, як змінилась новинна риторика на американських каналах, наскільки вони стали поляризовані. Але хочеться знати, про що вони говорять, тому що дуже часто це потім відображається на Україні.

Дивлюсь ці новини ще й тому, що хочу розуміти контекст того, що люди тут чують про Україну і про що говорять. Про Україну в новинах чую щодня, колись більше, колись менше. Колись більш позитивно, колись менш позитивно. Залежно, який канал, хто ведучий.

А щодо їжі, то смаки у нас можуть не збігатись, тож маємо демократію: якщо хочеш на вечерю щось окреме чи особливе, то готуєш це сам. Тут намагаємось куштувати продукти і страви, яких в Україні або немає, або не такі поширені. Мова не про щось дуже особливе, але що нас дивує.

Наприклад, місцевий чизкейк дуже смачний і зовсім не схожий на український сирник. Також бейгли — бублики, але великі, з іншим смаком, особливо якщо поєднувати так, як тут споживають. Ще цікаві чипси з солодкої картоплі — завдяки особливому процесу приготування вони є не такими шкідливими, як звичайні картопляні.

Взагалі солодка картопля (батат) — теж одна з цікавинок, які мені тут подобаються. Я колись навіть пробував у Львові саджанці вирощувати.

Ми доволі рано лягаємо спати, бо робочий день у всіх починається десь о пів на шосту — це час, коли дитина вже збирається та йде на автобус до школи. Тоді в Україні вже активний робочий день, тож і ми починаємо працювати. Відповідно, аби так рано бути вже за робочим столом, потрібно і вкладатись швидше.

Після вечері ми розмовляємо. Якщо гарна погода, то можемо ще раз піти прогулятись. З погодою тут не так добре, як в Україні: за весь час, який ми тут є, було певно два-три тижні такої погоди, коли справді хочеться вийти на приємну прогулянку. Також ввечері до нас можуть зайти гості.

Одна книга в тиждень: що читає ввечері

Ввечері радше читаємо, аніж дивимось фільми. В середньому я прочитую одну книгу на тиждень, зараз це праця Бранко Мілановича про капіталізм. До того читав про етику технологій та про ті аспекти технічного прогресу, про які ми не задумуємось, але які можуть привести нас до незрозумілих та непередбачуваних варіантів розвитку.

Це стало особливо актуальним останніми тижнями, коли всі говорять про активне застосування ШІ — сервіси для генерації зображень та ChatGPT. У тій книзі для мене стало відкриттям, як компанії із когорти Big Tech реагують на подібні виклики. Спойлер: майже ніяк.

Час від часу слухаю подкасти — роблю це, коли кудись іду. Тоді мені буває складніше зосередитись на робочих завданнях, бо не можу взяти комп’ютер і попрацювати, а слухати якраз зручно. Останнім часом слухав УТ-2, особливо цікаво стало, коли до них підключився Ярослав Ажнюк. Зараз вони багато говорять про штучний інтелект — дуже жвава, жива й цікава розмова.

Нові подкасти шукаю по темах, які мене цікавлять, не маю підписки на якийсь конкретний.

Як відрізняються вечори

Тут я не користуюсь машиною, невелика відстань від роботи додому економить час, який я можу використати на щось інше. Час в авто у Львові ми з сім’єю використовували для спілкування, бо завжди старались їхати разом і на роботу, і з роботи. 

Тут час для родини починається, коли приходжу додому.

Також тут вечорами мене ніхто не турбує робочими питаннями — у Львові глибока ніч. Та на листи я можу почати відповідати вже о четвертій ранку, якщо потрібно. 

Кожен день не аналізую, але роблю для себе тижневі спринти — маю план справ і завдань, вношу туди зустрічі і взагалі все, що треба зробити. А наприкінці дивлюсь, де зробив більше, де менше. І пробую коригувати, щоб вирівняти навантаження і мати стабільніший режим: десь підсилити, а десь не поспішати.

Можу вранці складати план на цілий день — це якщо говорити про щоденний мікроменеджмент. Дивлюсь, що є в тижневому плані, уточнюю для себе послідовність, що вийде, а що треба перенести.

Обов’язково залишаю частину часу, аби читати українські новини та мати можливість їх сприйняти, обдумати, іноді щоб втамувати емоції.

Що ввечері надихає та мотивує?

Завтрашній день. Ти знаєш, що завтра буде знов ранок. Ти знаєш, що завтра буде сонце. І ти знаєш, що завтра ти почнеш рухатися далі вперед.

Ввечері я стараюсь не заважати іншим своїми ідеями в неробочий час. До цього мене привів один лист від місцевої викладачки — наприкінці емейлу від неї у підписі була фраза: “don’t feel be obligated to answer out of your usual business hours” (вам не обов’язково відповідати на лист у неробочий час).

Це мені дуже сподобалось, хочу і собі запровадити таку звичку — не заважати іншим в неробочий час своїми ідеями. Пробувати вчасно подавати інформацію та організовувати зустрічі так, аби залишати колегам простір персонального спокою.

Я дуже сімейна людина. Ідеальний вечір для мене — коли є нагода всім разом нам зібратися, є спокійний та приємний вечір. Коли ми можемо вийти всі разом на подвір’я і побути там кілька годин. І нам не заважають ні комарі, ні погода, немає термінових справ чи особливих турбот.

Що б ви хотіли зробити ввечері, коли дізнаємося, що ми перемогли у війні?

Я думаю, що отут якраз би порушив принцип не писати у позаробочий час. Я б не чекав до ранку, щоб висловити свої емоції, писав би дуже багатьом. Думаю, це була б ніч національного піднесення. Ми б, напевно, ходили і обіймались з усіма. І раділи. Сподіватимемось, що так і буде. 

Тетяна Павліченко

Редакторка