17 способів підтримати свою психіку через Каховську ГЕС: ділиться особистим команда Вечора

Накриває в дні після підриву Каховської ГЕС чи не кожного українця. І не завжди ми розуміємо, як собі з цим дати раду і не дати мороку себе поглинути. Команда “Вечора” ділиться, що кожен з нас робить для підтримки своєї психіки, можливо, якісь зі способів вам відгукнуться. Будемо також вдячні за ваші способи допомагати собі у коментарях.

Ірина Андрейців, шеф-редакторка

По соцмережах уже несуться панічні настрої. Мовляв, якщо підірвали Каховську ГЕС, далі підірвуть ЗАЕС, а потім ядерка, бо світ “проковтнув”.

В такі моменти хочеться закричати: “То що, уже не жити тепер, а просто чекати, як нам всім кінець прийде?”. Такий стан контрпродуктивний.

Я не можу піддаватися на такі настрої — у мене маленька донька, яка заслуговує на довге, щасливе і гідне життя, яке я як мама маю забезпечити.

Триматися допомагає саме Юстина. Я їй потрібна зі здоровою “кукухою”, усміхнена, готова пізнавати разом світ і стрибати по сходах на дитмайданчиках.

Плачу і водночас захоплююся хлопчиком, якого врятували з затопленого будинку з родиною і котами, як мужньо він говорить і тримається перед камерами після пережитого.

Подумки обіймаю собаку, який міцно обіймав лапами чоловіка, який його врятував з води.

Дякую чоловікам, які навіть під обстрілами в човні пливуть у небезпеку, бо “там наші люди”.

Захоплююсь родиною, яка в одній з місцевих груп написала, що готова взяти собі на перетримку худобу з затоплених місць. От які ми!

Цей феномен українськості допомагає не впадати у відчай. Відчуваю, що за останні дві доби стала зібрана як пружина — чіткий графік життя, суворе обмеження гортання соцмереж, зосередження на тому, чим можу допомогти — скинути донат хоч на суму чашки кави то туди, то туди, створити з командою матеріали, які будуть корисними читачам і допоможуть їм пройти ці складні дні разом.

Ну і насамкінець — кава і круасан. Знаю, що це погано, але коли мені зле, то шукаю шматка шоколаду або свіжої хрумкої випічки на кшталт масляного круасана з місцевої пекарні. На якийсь час помагає 😉 потім з собакою у лісі його вибігаю!

Артем Кузьменчук, журналіст

Триматись купки допомагає фізична робота — коли щось роблю у садку, на городі, якщо виїжджаю за місто.

Також йду на кількагодинні прогулянки містом, щоб відволіктися або “трогати траву” у парк. І відмова від думскролінгу — бездумного споживання негативних новин, яке просто спустошує.

Підтримує сама можливість донатити на армію, здавати кров, щось знаходити по запитах друзів військових, якось допомагати переселенцям. Це як в тому мемі, коли дрон скидає снаряд на російський танк, а людині легше, бо десь там працюють і “мої п’ять гривень”. Почуття залученості рятує.

Допомогла консультація з психіатром: відверто розповів, що “не вивожу” напруження і проблеми, про порушення сну, про страхи і переживання. Після розмови зі спеціалістом стало легше, курс антидепресантів допомагає тримати психологічний стан хоча б в нормі. Зараз не розумію, чому не йшов раніше, певно, заважала стигматизація психологічних травм, сором визнати слабкість.

Розумію, що це не перший і не останній напад Росії на Україну. Дає сил усвідомлення того, що ми існуємо, бо попередні покоління пережили напади, терор, Голодомор від Росії. Значить, у нас закладений великий запас їхньої міцності. 

Мотивує те, що вже сьогодні треба готувати наступне покоління українців до оборони: військової, культурної, економічної. Вже зараз треба закладати фундамент їхньої стійкості перед наступним нападом.

Рятує усвідомлення того, що у нас є Збройні Сили України. Без перебільшень, на них тримається небо. Вони не опускають руки, і нам не варто.

Саша Семенченко, креаторка

Порада “читати менше новин” для медійників не працює, тому стараюся рятуватися іншими доступними способами. 

Дивлюся серіали чи читаю книги, які живуть своїм життям в паралельній реальності. Знаєте, ось ці про кохання чи пригоди. Хоча й тимчасово, але втікаю від переживань та переводжу подих.

Підтримую збори, які зустрічаються в мережі. Вірю, що маленьких донатів не буває, тому щодня мої 20, 30, 50 гривень розлітаються країною на різні монобанки тільки так. 

Природа — першокласний лікар. Нині погода дозволяє взяти м’ятий коцик, піти в найближчий парк та сидіти рахувати мурах на собі. Це працює, раджу (але з кліщами не експериментувати).

Таня Павліченко, редакторка

Мені триматись допомагає робота — це можливість відчувати, що я не стою збоку, а роблю щось корисне. А потім частина оплати за роботу полетить донатами на різні потреби: і тим, хто воює, і тим, хто рятує. Поки для мене це єдиний варіант підтримки — гроші або речі, тож працюю, аби цей ресурс був активним. Конвертувати злість, розпач, лють в робоче пальне — як на мене, добра практика.

Ну і коли щоранку відношу доньку в садок, то маю нагадування на день, навіщо все це: аби вона була в безпеці, а її мама — при ділі і при тямі.

Валерія Шебела, журналістка

Мені допомагають розмови з друзями, хоча ще з ковідного карантину вони часто відбуваються саме онлайн.

Десятки відеоповідомлень та монологи в голосових не заважають щирості спілкування й охоплюють будь-які теми – це я вже встигла перевірити за декілька років.

Часом я переглядаю серіали, сюжет яких уже знаю напам’ять, та гортаю відео в TikTok, про які заледве потім згадую – але вони дозволяють на мить побути в іншій реальності і залишають хоч якусь передбачуваність у житті.

А ще – я їм багато шоколаду і вдаю, що на шкіру це зовсім не впливатиме.

Стає трохи краще, коли надсилаю донати на ЗСУ – віра в українських військових дозволяє не опускати руки і продовжувати працювати.

Оксана Беседа, креаторка

Ще з минулого літа я з деякими перервами ходжу на тренування з боксу.

Хардове навантаження допомагає відчути себе живою, повернутися до стану «тут і зараз» і менше тривожитися (бодай поки б‘єш мішок).

Плюс можна уявляти, що кожен твій удар спопеляє Росію на трішечки більше.

У часи, коли сильно накриває, раджу друзям турбуватися про фізичне: втамовувати голод і спрагу, спати, рухатися, гуляти, бувати на вулиці, їсти тільки те, що смачно.

Вмикати внутрішній економ-режим і дозувати читання новин.

Сама намагаюсь дотримуватись цього алгоритму, але не завжди успішно.

Останнім часом ще дивлюсь Friends: ці фактично дитячі проблеми 30-річних манхетенців нагадують, що існує інше життя, інша реальність, без війни.

І це у якийсь спосіб допомагає остаточно не розчарувати у людстві. Дивлюсь англійською, щоб поєднати приємне з корисним. Моя героїня — Фібі.

• А тут є 5 порад фахової психологині Марти Приріз, як себе підтримати в такі часи як зараз

Тетяна Павліченко

Редакторка