Що написати коханій ввечері: для натхнення уривки листів Стуса, Симоненка, Франка та Коцюбинського

“Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю — дуже скучив”, — писав Василь Симоненко в листі до дружини Людмили.

Натомість дисидент Василь Стус питав у дружини Валентини про успіхи сина та здоров’я сім’ї. Його слова в листах доносилися з мордовських таборів: “Ще раз дякую, Кохана моя, що Ти згодна бути разом на всіх дорогах. Слава Богу, що він додає Тобі сили – може, тільки відчаю? Проте – дякую, люба!”

Українські письменники не соромилися своїх почуттів, з ніжністю надсилали листи жінкам і часто згадували, як сильно за ними скучили. 

Про тугу від розлуки писали також Іван Франко та Михайло Коцюбинський. 

Не можете придумати особливих слів для коханої? Беріть за взірець уривки листів українських класиків, “Вечір” для вас зібрав чуттєві та ніжні зізнання. 

Василь Стус до дружини Валентини

30 квітня 1983 р. 

Кохана моя, Ти не дуже переймайся моїм станом — він не аж такий, щоб бідкатися, ні! Оце маю Твою карточку (красно дякую!) — і я вчепив її, в рямці, до стіни. Тепер Ти весь час дивишся на мене — не зводячи очей, і я вже не сам, а з Тобою вдвох. Усе є з ким словом перекинутися! І таке відчуття підсвідоме, що це — ікона. Отож, я молюсь на Тебе, рідна моя!

Вітаю Тебе з Днем народження.

І — многая літа Тобі! І дай боже, щоб я ще не раз і не два надихався Твоїм образом, люба. Не журися мною, а здайся на долю. А в долі свої закони, нам, смертним, не завжди зрозумілі. А з долею дискутувати ми не можемо.

Пиши мені частіше тепер. Бо ні з ким мені в цьому році й словом обмовитися. Ти будеш моїм єдиним співбесідником, пишучи. Отож, пиши! Я тепер уявляю собі: ось Ти встала, ось ідеш на роботу, ось повертаєшся. Ти того не відчуваєш, ні? Тінь моя іде за Тобою — ступає в кожен Твій слід.

Василь Симоненко до дружини Людмили

13 лютого 1957 р.

Моя маленька дівчинко!

Якби ти знала, як я чекав від тебе хоч якої-небудь вісточки. Чесне слово, ходив як помішаний.

Було обідно і боляче, що ти відносишся до всього з таким олімпійським спокоєм. Мовчиш, мов води в рот набрала. Через тебе ледве не завалив екзаменів. Вірю і знаю, що все це не випадково і не тимчасово.

Бо такі дівчата, як ти, вдруге не зустрічаються. Аби тільки ти була розумною і не викидала ніяких коників — буде в нас все дуже гарно. Бо я люблю тебе.

Може, тобі обридло це слухати, але це правда. Те, що Сашко пише тобі листи, то його справа. Хай собі пише на здоров’я. На те його й грамоті вчили.

Малюся! Я одержав твого скупого листа і, признатися, не все в ньому зрозумів. Загадкою лишилася, наприклад, така фраза: “Може, ти й справді знайшов, що шукав, але знай: ніколи не буде того, що ти думаєш”. Не можу зрозуміти, що ти маєш на увазі.

Багато в листі натяків і двозначних фраз. Але це, як кажуть, “дрібні причіпки”, а я не хочу бути схоластом. Через шість днів після того, як опущу цей лист в ящик, в Черкаси власною персоною з’явлюся і я.

Іван Франко до Ольги Рошкевич

Кінець вересня 1878 р.

Кохана Ользю, серденько моє!

…Серденько дороге, вір же й ти мені і моїй любві так, як я тобі вірю! Я ж, як сама знаєш, люблю тебе першу в житті, пізнаючи й люблячи тебе, я пізнавав женщину перший раз.

Ти знаєш, що відколи-м тебе побачив, аж дотепер любов до тебе була моєю провідною звіздою, що вона стала для мене чимось так природним, так конечним і сильним, як саме життя, як друга натура. Може бути, що для того я так мало, так нескладно говорю о своїй любові!

Не гризися, любочко, я остану[ся] тобі вірний, як досі, а нікотра женщина не зможе витиснути тебе з мойого серця! Я надіюся, що недовго вже прийдеться нам терпіти розлуку, що швидше чи пізніше ми злучимося, що будем жити хоть би й з дня на день, але раз у раз працюючи, борючись і тим самим усе більше люблячись…

…Добраніч, голубочко. Бувай здорова, не гризися, а тільки, ага! Я чув, що ти тепер дуже стала уразлива, прикра, кождому відповідаєш гостро, навіть мамі! Чи се ти робиш по своїй волі, навмисне?

Не можу вірити! Думаю радше, що тому вина твої розстроєні нерви! Але, коли можеш, миленька, не будь прикрою ні для кого, заховуйся з гідністю, але не різко, а особливо з мамою, женщиною, як сама знаєш, і так досить нещасливою, нещасливішою, ніж сама о тім думає. Панні Міні моє сердечне поздоровлення, а тобі щирий-щирий поцілуй

від твого навсегда Івана.

Михайло Коцюбинський до дружини Віри

11 травня 1905 р.

Дорога моя Вірунечко!

Дуже скучаю без тебе. Безперестанку думаю, як би було добре, коли б ти була зо мною. По цілих днях блукаю, а нема з ким слова сказати.

Учора взяв провідника, але дорого обійшлося: 3 карб. на день, бо йому 2 та ще білети вхідні до тих місць, де були. Сьогодні вже рішив пуститися по Берліну сам – і знаєш, краще без провідника, ніж з ним.

Ніде не блукав, говорив по-німецьки, і скрізь хоч з бідою мене розуміли. Втора обдивився акваріум і зоологічний сад, а сьогодні, вже сам, Новий музей і Національну галерею. Був теж в парку.

Хотів би піти в оперу, та нема з ким, а самому трудно. Здоров’я моє нічого собі, коли б не нерви. Особливо учора чогось були погані. Якби з тобою, то все було б добре.

Хочу додому, хоч, властиво, тільки що вибрався їздити. Турбує мене, що не маю од тебе листів. Що там вдома? Чи здорові? Чи не сталося чого? Коли б хоч словечко. Дуже скучно за домом. Цілую тебе.

Поцілуй од мене всіх. Ще цілую міцно. 

Муся.

Ще цікаво почитати: “Що написати коханому ввечері: ось приклади листів Лесі Українки та Ольги Кобилянської”.