Товариство мочимордія: гулянки Тараса Шевченка у компанії “благородних пияків”

Тарас Шевченко відомий як ікона української культури.

Однак, окрім літературного та мистецького внеску, Шевченко був також людиною, яка брала участь у товаристві благородних пияків – мочиморд.

Цей аспект його життя часто залишають поза увагою, але він дає унікальний погляд на людину та її час.

Культовий поет-кобзар, пророк, мученик чи світський денді, який полюбляв алкоголь та товариство жінок?

Спробуємо пролити світло на маловідомі факти з життя поета.

Творчі вечори 

Навчаючись в Академії мистецтв, молодий Шевченко разом із Карлом Брюлловим відвідував творчі вечори, знайомився з поетами та художниками.

У той же час активно писав вірші: вийшли друком «Кобзар» та «Гайдамаки».

Шевченко став відомий не тільки як художник, але й поет.

Як художник, 25 травня 1843 року Шевченко повернувся мандрувати Україною.

Подорожуючи, почав роботу над малюнками для видання «Живописна Україна» – серією офортів, яка зображала історичні пам’ятки, побут, культуру, природу. 

11 липня 1843 року український письменник та байкар Євген Гребінка запросив Тараса Шевченка відвідав бал графині Тетяни Волховської у селі Мойсівка на Черкащині.

Український Версаль, як називали сучасники маєток, був відомий на всю округу.

Вишуканий палац, парк із античними статуями та фонтанами приваблював поміщиків зі всього Лівобережжя.

Подружжя Волховських влаштовували свята, які могли тривати по декілька днів.

Там грали в карти, читали вірші й хизувались модними сукнями.

Шевченка привітно зустріли й напам’ять читали уривки з «Кобзаря». 

На балу він познайомився із Віктором, Ганною та Платоном Закревськими й одразу потрапив до кола мочиморд.

Ким же були мочиморди

«Товариство мочимордія» існувало в 1840-х роках на Лівобережжі.

Назва «мочиморди» утворилась від «мочити морду», тобто пити алкоголь.

«Мочимордам» протиставляли «сухоморд» – тих, хто не вживав спиртне.

До мочиморд входили освічені люди 30-40 років: брати Віктор, Михайло, Платон Закревські, поет Олександр Афанасьєв-Чужбинський, художник і письменник Яків де Бальмен (саме йому Шевченко присвятив поему «Кавказ»), поет Віктор Забіла й, звісно, Тарас Шевченко.

Афанасьєв-Чужбинський називав товариство: «Тісний гурток розумних і шляхетних людей, переважно гуманних, які користувалися загальною прихильністю». 

Кількість членів цього товариства могла змінюватись, як і місце «засідань».

Жартівливо обігрували чини та ранги, але ніякого політичного впливу товариші не мали.

Сама поява цього товариства наче виступала проти фальшивої бюрократії.

Мочиморди займались традиційною справою – пиятикою.

Звичні для дворянства бали вони доповнили власними атрибутами та церемоніями.

Титул високоп’янійшества почесно носив Віктор Закревський. 

Брати Закревські відіграли чи не рокову роль у житті Шевченка.

Поет закохався у красуню Ганну – дружину Платона Закревського. Подейкують, Шевченко навіть намагався долучити її до мочеморд.

Пізніше присвятив вірш «Г.З.», в якому побіжно згадуються часи гулянь:

Чи збираються ще й досі

Веселії гості

Погуляти у старої,

Погуляти просто,

По-давньому, по-старому,

Од світу до світу?

Саме родовий маєток Закревських у селі Березова Рудка на Полтавщині був центром зібрань. Шевченко відвідав його пʼять разів протягом 1843 – 1846 років.

Шевченка ж називали «Гетьманом».

Зберігся колективний лист мочеморд до Миколи Маркевича, якого іменували генеральним обозним. 

Шевченко імітував стиль козацьких наказів: Якова де Бальмена назвав  військовим ієсаулом Яковом Дибайлом, Віктора Закревського – генеральним старшиною Вихтором Мочеморденком. 

А сам лист звучав так: «Ми, по милости Господней, гетьман, повеліваємо вам — деркач в сраку! — щоб ви — генеральний обозний! — прибули до нас сьогодня, коли можно, а не то завтра — у Безбуховку — до гетьмана».

У мочиморд існували також нагороди для найбільш старанних гуляк: сивуха (сивалдай) в петлицю, келих на шию та великий штоф (келих) через плече.

Шанувало товариство Бахуса – давньогрецького бога виноградарства та виноробства.

На його честь влаштовували святкування. Мочиморд скликали викриками «Ром! Пунш!! Ром! Пунш!!».

Великий магістр товариства виголошував промову й потім розпочинали вечірку. 

У листопаді 1843 року Шевченко писав у листі до Віктора Закревського:

“Чого б ми оце з тобою не сотворили, та ба, у мене така суха морда, що аж сумно.

Та пом’яни во псалмі Бахусові щирого жерця спиртуозностей Т. Шевченка.

Прощай, голубчику, нехай тобі Бахус помага тричі по тричі морду намочить. Амінь. Нудьгою і недугою битий Т. Шевченко”.

До часів знайомства з мочемордами належить і вірш, який Шевченко написав вугіллям на стіні шинку:

Вип’єш перву — стрепенешся,
Вип’єш другу — схаменешся,
Вип’єш третю — в очах сяє,
Дума думу поганяє.

Не всі симпатизували товариству пиятиків. Варвара Рєпніна – княжна, закохана у Шевченка – докоряла участі в мочемордах.

Рєпніна, яка вважала себе старшою покровителькою Шевченка, писала у листах: “Ваше нещастя, що Ви зв’язалися з цими порожніми, напівобтесаними людьми”.

Пантелеймон Куліш також застерігав: “Повідомте мене заради Бога про Шевченка. Невже він справді навіки вмочив морду?”.

Хоча Шевченко на таку критику не зважав і природно влився в товариство. 

Мочиморди не гребували будь-яким алкоголем, але шанували настоянку.

Віктор Забіла отримав титул виночерпія за найкращі міцні настоянки власного приготування. 

Коли ж вони закінчувалась, то створювали гривневку – в пляшку з чистою горілкою кидали гривню.

Ми не знаємо, як насправді вплинула участь Шевченка у товаристві мочеморд.

Та й про саме товариство побіжно дізнаємось у спогадах сучасників.

Мосиморди відкрито не виступали за соціальні зміни в суспільстві чи скасування кріпосного ладу.

Вони мали кріпаків, відбували службу у війську й розважались у вільний час, про що й свідчить поява цього товариства.

Утім, Михайло Драгоманов ваажав, що саме там поет підхопив революційні ідеї, які використав потім у своїх творах.

• Нагадаємо, що тут ви можете почитати про вечори Івана Франка.
• А також Соломії Крушельницької,
• Лесі Українки
• Олександра Довженка
• та відчути, яким було життя київських студентів 200 років тому.

Саєнко Анастасія

історикиня, блогерка