У кабіні + 28 і куховарство на пальнику: як минають вечори далекобійника 

Тарас Бойков уже рік практично живе в машині. Жартує, що не він керує нею, а вона ним. Тарас – далекобійник.

До повномасштабної війни працював водієм «Газельки» на олійноекстракційному заводі за 100 км від Запоріжжя.

24 лютого він востаннє проїхався накатаними маршрутами, а далі – вибухи, ворожі танки, авіація і окупація рідного міста. 

Виїхав до Запоріжжя. Терміново шукав нову роботу, бо є дружина і дитина. Натрапив на вакансію далекобійника і без роздумів погодився працювати.

«Раніше вечорами ми з сином грали у комп’ютерну гру «Euro Truck Simulator», де керували вантажівками за допомогою джойстика, а зараз гра  перетворилася у реальність», – усміхаючись, говорить водій.

Як проходять вечори далекобійника? Розповідаємо історію Тараса. 

Спека, черга і +28 в салоні

Ми – десь під Ізмаїлом. На годиннику 18.00. За вікном +32 градуси, у кабіні водія +28, бо машина вже стоїть третій день, відповідно, не працює й кондиціонер.

Перед нами – вервечка фур, напевно, десь з машин 50, і за нами така ж сама.

Усі стоять і чекають, коли буде розвантаження. 

«Ще у вересні минулого року такої ситуації й близько не було, – каже Тарас, витираючи піт з чола. – Як тільки підписали «зернову угоду», ми їздили з зупинкою на сон і маленький перепочинок.

Швидко завантажували кораблі й далі в дорогу. Зараз же ситуація критична. Ми стоїмо тут третій день, але це далеко не межа.

Черга з вантажівок

Деякі хлопці стоять до двох тижнів і чекають своєї черги.

Весь процес «зернової угоди» Росія звела на нівець. Кораблі не можуть зайти у порт, а ми через це себе розвантажити, а їх завантажити.

Заручниками цієї ситуації є всі:  починаючи від країн, куди зерно мають доставляти, закінчуючи нами – простими водіями. Ніяких нервів вже не вистачає.

Але, окрім цього, вже зо тиждень ця країна-терорист ракети спрямувала на Одещину та її порти. Як далі будуть розвиватися справи, невідомо».

Цінна кожна хвилина

Коли далекобійники не застерігають у черзі, вони – в дорозі. Цінна кожна хвилина.

Річ у тому, що зараз водії починають їхати тільки рано вранці, або після 18.00, бо діє тепловий режим. І їхати можуть лише до початку комендантської години.

«Їдучи вечорами мальовничою країною, є час побути наодинці з собою та обдумати усе.

Зазвичай я вмикаю спокійну релаксуючу мелодію та даю свободу думкам. В такі моменти ловиш певне задоволення від роботи – ділиться далекобійник. – Буває, хочеться побазікати з кимось по-людськи, але попутники не трапляються в такий час, тому концентруюсь на дорозі і їду по заданому маршруту».

Мішлен по-далекобійницьки

«Вже час вечеряти, а так як ми серед поля широкого, то пропоную приготувати польову мішленівську вечерю», – всміхається Тарас.

З-під свого спального місця, яке ще й служить йому мінікухнею, Тарас дістає посуд та картоплю.

Відкриває маленький холодильник, й бере м’ясо та овочі. Між причепом та “головою” машини  робить імпровізовану кухню.

Виставляє туристичний пальник, ставить посуд та починає куховарити. 

«З домашньою їжею це не зрівняти, але обирати не доводиться, – чистячи картоплину, говорить водій. – До усіх умов адаптуєшся. Тут ти собі й кухар, й прибиральник, й пральник.

Буває, вже геть все дістає, й хочеться покинути цю справу, але береш себе в руки й робиш, що маєш робити, адже це важливо для країни, важливо для моєї родини».

Закінчивши чистити картоплю, чоловік швиденько її нарізає, слідом ріже й курятину і все закидує на вже розігріту на туристичному  пальнику пательню.

Доки готується основна страва, Тарас нарізає овочі на салат: «Треба приготувати все це якомога швидше, бо доки ми будемо вечеряти картоплею, комарі будуть їсти нас. І я не жартую, їх тут стільки, що обліплюють тіло з ніг до голови й ніякі спреї на них не діють,  тому часу обмаль, скоро на нас розпочнеться полювання».

За хвилин 10 і справді почали злітатися вже. Тарас доготував вечерю, дістав пластиковий рукомийник, губку, мийний засіб і швиденько перемив весь посуд:

«Хоч і умови у мене тут спартанські, не люблю розводити бруд, тому намагаюся робити все як вдома, аби було охайно й приємно мені ж самому. Вечеряти будемо в кабіні».

Тут є серветки, висувний столик, на торпеді він встановлює телефон та вмикає ютуб. Вечеряємо.

Теревені між своїми 

По вечері до Тараса підходять такі ж далекобійники на вечірні посиденьки.

«Коли стоїмо на одному місці днями, то й розмови про одне й теж. Кожен розповідає про свої ситуації, які трапляються в дорозі, про новини з порту, з дому.

Кожен з різних куточків України, у кожного своя доля. Історій та водійських байок вистачає.

Буває, збираємося у когось у машині, троє сидять на спалці, двоє на сидіннях та обговорюємо усе на світі. Так за теревенями й минає вечір», – говорить чоловік.

У багатьох склався стереотип, що далекобійники – кремезні, грубі чоловіки, які слухають шансон та спілкуються виключно по-пацанськи. Але це звичайні чоловіки, різного віку й вподобань.

Вечірні гігієнічні процедури

Найбільша проблема далекобійників  – душ та туалет. 

«Коли ти 24\7 знаходишся у кабіні вантажівки, то повсякденні рутинні справи стають найбільшою мрією. Ввечері, після спекотного дня, хочеться окунутися під прохолодним душем, змити з себе піт, але реальність диктує свої правила.

Душ є далеко не скрізь, де ми зупиняємося. Ціна за один раз скупатися в середньому 70 грн. З туалетом така ж проблема. Ними можна скористатися на заправці або ж в кафе.

Стоянок, які забезпечені усім необхідним для водіїв, вкрай мало, але коли такі трапляються на шляху – це як міні-свято», – сміється водій.

Так як ми стоїмо обабіч дороги, про душ можна тільки мріяти. Але винахідливі далекобійники влітку обмиваються з пластмасового умивальника, а щоб зробити собі хоч якусь приватність під час цієї процедури – відкривають двері і намагаються змити пил водою за дверима, стоячи на краю дороги.

Секс на вечір

А що ж із масовим уявленням про тісний зв’язок далекобійників та секс-працівниць?

«Якщо ви говорите про стереотипну думку, що дівчата стоять десь на кільцевій дорозі, а водії зупиняються й запрошують до себе на ніч за гроші – це явище може й було десь у дев’яностих або двохтисячних роках. Скільки їжджу, ще ні разу не зустрічав дівчат, які продають себе на узбіччях.

Багато серед моїх знайомих водіїв-далекобійників одружених чоловіків, які цінують свої родини, постійно на зв’язку з дружинами та дітьми, тому до послуг таких дівчат не звертаються.

Звичайно, не можу говорити за усіх. Тут як і звичайному житті – хто хоче, той обов’язково знаходить, що йому потрібно. Але образливо, коли люди міркують такими поняттями, що якщо  ти  далекобійник, то недалекий чоловік, де серед основних потреб – їжа, пляшка горілки та дівчата за викликом. Ні, ні, й ще раз ні. Сучасні водії руйнують таке уявлення про професію», – говорить Тарас.

Чим займаються водії, поки чекають

Коли сонце майже сіло за обрій, хтось дістає з машини гантелі й робить вправи, хтось читає книжки, дивиться фільми або відео в ютубі.

Один з чоловіків їздить у рейси не сам, а з собачкою, тому вигулює її і вранці, і ввечері. З деякими водіями в рейси їздять їхні дружини. 

Тарас же, коли стемніло на дворі і всі розійшлися по своїх машинах, дістав з рюкзака ноутбук і почав … фіксити баги.

«Ще до війни я майже закінчив курс з програмування. Залишилося буквально пару тижнів до диплому, але…

Рік я не брав ноутбука до рук, бо у мене його просто не було, та й графік спочатку був скажений, зовсім не до програмування було.

У лютому я взяв ноут у розстрочку. Коли випадає вільний вечір, надолужую втрачені знання, згадую пройдений матеріал, намагаюся розібратися у кодах програмування. Мене це захоплює.

Я не стою на місці, розвиваюся, вивчаю щось нове. Можливо, це мені знадобиться в житті, адже вічно крутити руль я не хочу,  й бути за сотні кілометрів від родини – такий собі варіант».

Просидівши години зо три в ноутбуці, чоловік поглянув на годинник. Стрілки показували майже північ. Він розстелив постіль, зашторив вікна і почав готуватися до сну й нового дня з надією, що завтра його розвантажать й він поїде у новий рейс.

Бойкова Оксана

журналістка з Пологів, Запорізька область