11 Червня, 2024
вечірнє натхнення
«У кожного є своя майстерня — вона всередині нас»: вечори художниці Христини Стринадюк з Гуцулії
Автор: Артем Кузьменчук
Христина Стринадюк — графічна дизайнерка та художниця зі «столиці Гуцулії», міста Косів.
Зараз вона живе й працює в Івано-Франківську.
Разом з чоловіком вона перенесла майстерню дідуся Михайла Стринадюка з косівської вулиці у будинок у великому місті.
Про її майстерню «Коцюбинського, 10» кажуть, — «Ціла вулиця з будинком в… одній творчій квартирі».
Христина прийняла творчу естафету дідуся. Займається різьбярством, створює принти на тканині й папері, вчить і надихає інших.
Як ілюстраторка книжок співпрацювала з видавництвами «Фонтан казок», «Легенда», «Видавництво».
В інтерв’ю «Вечору» Христина розповіла свої пошуки української автентики й про те, чим вона наповнює свої вечори.
Далі — пряма мова мисткині.
Росла там, де творити — норма життя
З дитинства любила малювати. Росла поруч із геніальною людиною — моїм дідусем.
Був годинникарем, столяром й різьбярем.
Не розуміла, що таке мистецтво. Але росла там, де творити — норма життя.
Якщо зранку до вечора дивитись, як хтось щось постійно створює, то й сам цим займешся. Так сталось і в мене.
Вчилась на графічну дизайнерку. Дізналась про станкову графіку, гравюри. Склала «два плюс два» й спіймала себе на думці — «Роблю те, чим займався дідусь!».
Він різьбив і я різьблю. Тільки я пішла далі: прокатую форми фарбою і віддруковую.
Кожен носить у собі свою майстерню
Маю думку: дім — це те місце, де ти є.
Говорила з українцями, які через російсько-українську війну втратили дім. Знайшли в собі сили створити вечірній затишок на новому місці.
З’ясувалась, що моя історія, — переїзд з майстернею «Коцюбинського, 10» з міста Косів у Івано-Франківськ, — надихнула інших не опускати руки.
Зараз це формулюю для себе так, — «Кожен носить у собі свою майстерню».
Для когось це місце і стан, щоб віддатись письму. Для іншого — щоб помалювати. Або готувати.
Місце і настрій, в яких ми шліфуємо самі себе, стаємо кращими.
Про це й кредо моєї майстерні, — «Ми — не про адресу, ми про цінності».
Хочу, щоб це надихало інших: якщо додому повернутись немає можливості, то дім можна створити там, де ви зараз.
Хочу створювати унікальні речі про Україну
Якось прочитала у коментарях до альбому сувенірної продукції, — «Ото шароварщина!».
Розумію цей біль. У туристичних місцях часто продається сувенірна продукція низької якості.
Захотіла це змінити, донести до загалу традиційні орнаменти, локальні й унікальні речі.
Не завжди вдавалось знайти «контакт» з широкою авдиторією, зацікавити.
І ось у 2014 році сталась перша хвиля піднесення. Українці звернулись до своєї культури, коріння, автентики.
Повномасштабний напад росії у 2022 році підсилив цей запит.
Люди шукають унікальні речі про Україну. Такі, щоб дали відчуття: «Так, я українець/українка, це моє!».
Вечори дослідження України
Кілька років тому виграли з друзями грант House of Europe й створили проєкт — «Жити (з) мистецтвом».
Це онлайн-галерея, яка розповідає про гуцулів. Хочемо, щоб люди більше знали про культуру Гуцульщини.
Створили мапу краю з розповідями про його митців, мистецтва, особливості — літературу, гастрономію (створення сирних коників), виробництво музичних інструментів, діалекту гуцулів тощо.
Вечори підготовки проєкту були наповнені крутими відкриттями — «О, і таке в нас є!».
Після перемоги України хочемо з командою наповнити проєкт новими історіями. І надихнути людей в інших регіонах розповідати про свій край.
Яка наша Слобожанщина? Чим особлива? А Наддніпрянщина — чим не схожа на решту України?
Мій вдалий вечір — той, коли не треба працювати. Є вільний час і можна подумати рідкісне «Чим би зайнятись?».
У такі вечори читаю. Ділюсь своє полицею:
- «Жага до життя» Ірвінга Стоуна. Так сподобалась книга, автор пише біографії митців, досліджує їх життя.
- «Пройти крізь стіни» Марини Абрамович. Художниця перформансу, мисткиня з Сербії. Вона пише про своє життя, про подолання болю, виснаження, небезпек.
- «На високій полонині» Станіслава Вінценца. Мені ця книга, як розшифровка генетичного коду Гуцулії.
- «Дорослі діти емоційно незрілих батьків» Ліндсі К. Гібсон. Це з останнього. Цікавою буде всім — людям у ролях, як батьків, так і дітей.
У вільний вечір можу забігти на YouTube. Піти гуляти містом або горбами, якщо я в горах.
Найчастіше свій вільний вечір розділяю з чоловіком.
А якщо є потреба, то усамітнююсь для самоаналізу: що зробила, що планую.
Мрію про рутину життя і передбачувані вечори
Їмо двічі на день — снідаємо й вечеряємо. Готуємо найчастіше самі. Іноді готую я, іноді чоловік.
Люблю, коли у страві багато овочів. А чоловіку подавай м’ясо.
Можемо пасту зробити. М’ясо тушковане з гарніром, салати, кулешу з бринзою й грибами.
Якщо готую борщ, то обов’язково з квасолею.
Ввечері п’ємо чай або просто воду.
Після трьох років лікування від депресії у мене немає «ввечері я ніколи не».
Зараз не існує справ, які ввечері для мене недоречні.
Іноді мій активний день тільки починається ввечері. Можу вперше поїсти. Робити справи, які накопичились.
В ідеалі не хочу ввечері відчувати тиск справ. Було б чудово створити у житті передбачувану рутину й вечори, де є правила, — «ввечері я ніколи не».
Найпам’ятніші вечори — з дитинства
Ґрунт моєї ідентичності — у дитинстві. Це вечори й час з батьками, дідусем, бабусею.
Типовий вечір тих часів — мені п’ять років, бабуся готує вечерю, дідусь доробляє свої творчі роботи.
Мені приємно бути залученою у цих справах. Допомагаю бабусі, хоча більше, певно, заважаю. Чи перебираю різнобарвні ґудзики у шухляді креденса.
Могли з бабусею розпалити піч, похазяйнувати біля курей і кіз. Поки бабуся мила посуд на літній кухні, я слухала вечірню казку для дітей. Опісля казки — спати.
Звучить звичайно й просто. Але в тих вечорах стільки цінного спокою. Звичних речей, які дають відчуття безпеки.
В такі вечори знаєш — завтра буде новий день, нові гарантовано хороші враження.
Хотілося швидше заснути, щоб те приємне й звичне завтра скоріше настало.
Зараз у моїх вечорах більше страху перед невідомим. А приємного очікування майже немає.
Хочу вірити, що наші безтурботні й спокійні вечори повернуться після перемоги України.
Ще про творчі вечори:
Ось, може вас зацікавить цим вечором
Ось про що ми пишемо в інших рубриках
«Що зі мною сталось?! Раніше ввечері пила чай з тістечком, а тепер хочу сала з цибулею»: британка про зміни смаку в Україні
Український «прометей» не ховається в укритті: вечірні і нічні зміни енергетика ТЕС, який несе світло у наші оселі
Говорити, кохатись, розуміти одне одного: 3 нові настільні гри для пар на вечір
Говорити, кохатись, розуміти одне одного: 3 нові настільні гри для пар на вечір