Таємниця Володимира Івасюка. Читайте уривок з нової книги Філа Пухарєва «Це вам не естрада»

А ви знали, що діти діячів УНР «винайшли» український джаз? І що гімн Києва був написаний за… два дні?! А всім відома «Пісні про вчительку» (саме та, що «зоре світова») приховує воєнну таємницю?

Відповіді на ці питання дав український знавець музики та журналіст Філ Пухарєв у книзі «Це вам не естрада. Крутими стежками української поп-музики XX століття». Книга нещодавно вийшла друком у видавництві «Лабораторія».

Вечір.Media публікує уривок з книги. Це розповідь про таємницю загибелі українського композитора Володимира Івасюка.

«Це вам не естрада. Крутими стежками української поп-музики XX століття»

Ціна: ₴359
Де купити: «Лабораторія»

Це книга-гайд українською естрадою. Про зірок, пісні і події української попсцени радянського періоду.

На ґрунті відкритих джерел, журналістських матеріалів Філа Пухарєва та дописів у авторському телеграм-каналі «ПЛАЙ».

Самогубство

Володимир Івасюк із фотоапаратом на озері Ріца. Гагра, 1976

Офіційна версія радянського слідства. Викликає сумніви через неточні деталі та суперечливі факти у кримінальній справі.

Аргументи «за». Совкові слідчі стверджують, що Володимир Івасюк наклав на себе руки через депресію, спричинену творчою кризою. Свої висновки вони підкріплюють витягами з медичної справи композитора.

У 1976-му Івасюк справді стає на облік у львівській психіатричній лікарні. Як ми вже знаємо, у той період ментальне здоров’я композитора погіршується через нищівну критику, а також через розлуку з родиною і чернівецькою тусовкою.

Намагався багато працювати, писав нові пісні і більш серйозні речі, однак найчастіше відкидав їх, вважаючи вкрай невдалими […] За місяць до даного надходження заявив сестрі, що «списався і краще покінчити з собою, ніж так жити». Пізніше ці думки приходили в голову все частіше […] Абсолютно перестав спати, настрій різко впав […] Діагноз: неврастенія, астено-депресивний синдром.

З медичної справи Володимира Івасюка

А ось як медичну таємницю «зберіг» на допиті лікар Івасюка, В’ячеслав Веселовський:

Як пояснила мати [!], Івасюк останнім часом брав ніж і ходив з ним у лісопарк «Погулянка», щоб покінчити життя самогубством. Крім того, мати пояснила, що син уже вибрав у «Погулянці» місце і навіть дерево [!!!]

За офіційну версію смерті Івасюка топлять і сучасні дослідники. У 2019-му інтернет-видання WAS поспілкувалося щодо цього з Єлизаветою Апанасенко, експерткою Київського бюро судово-медичної експертизи. Ось її висновок:

Наявні матеріали підводять до версії про самогубство. Ніяких характерних ознак вбивства немає. Хоча в процесі експертизи помітна деяка недбалість, в загальному, як для 1970-х років, вона проведена непогано. Зараз би ці результати вважалися неповними, але в той час не були доступні багато сучасних методів, включаючи аналіз ДНК. Підстав вважати смерть Івасюка вбивством я не бачу. Втім, для однозначного висновку матеріалів недостатньо.

Аргументи «проти». Львівські приятелі Івасюка переконують, що помітних ознак депресії за ним не помічали. Як і раніше, композитор багато працював ночами, тому міг вигоріти від перевтоми. Але на людях мав гарний настрій і охоче розповідав про плани на майбутнє.

Чому ж тоді Володимир Михайлович звернувся до психіатрів? Цьому є альтернативне пояснення. Нагадаю, що у 1976-му його виперли з консерваторії через «порушення дисципліни». Однак за рік Івасюк отримав законну підставу повернутися до навчання, маючи на руках… психіатричну довідку! Такий от радянський лайфгак.

Постійно згадує про «дурне виключення з консерваторії», заняття в якій дуже цінував, себе називає «жертвою обставин» […] 16 травня сказав лікарю, що «давно не почувався так добре».

З медичної справи Івасюка

Дійсно, у червні 1977-го Івасюк виписаний у гарному стані додому, а вже восени він повертається на навчання до консерваторії.

Спецоперація КГБ

Чимало сучасних українців вважають її найправдоподібнішою.

Аргументи «за». Про те, що у смерті Івасюка «не все так однозначно», можуть свідчити численні фактичні помилки та білі плями в його кримінальній справі.

Чому справу закрили 11 травня, хоча тіло композитора знайшли аж 18-го? Як труп зберігся так добре протягом цього часу, не зазнавши природних ушкоджень через погоду чи комах? Якщо це самогубство через повішання, чому Івасюк не висів, а стояв ногами на землі? Чому на тілі та одязі не знайшли деревини, яка мали б залишитися там, коли він ліз на дерево закріплювати зашморг? Куди зникли особисті речі композитора: пояс від плаща і портфель із нотами? Чому в Івасюка були зламані пальці?

І найголовніше: які радянські органи мали повноваження та можливість позбутися «незручних» доказів, щоб підіграти слідству?

Вгадайте з одного разу!

Цю версію активно пропрацьовує Генеральна прокуратура України, що відновила розслідування у 2009-му.

У 2015-му експрокурор Львівської області Роман Федик публічно заявив, що композитора «вбили представники радянських спецслужб», але нічим своїх слів тоді не підкріпив.

У 2019-му Київський науково-дослідний інститут судових експертиз дійшов висновку, що Володимир Івасюк «фізично не міг вчинити самогубство». А у 2021-му в прямому ефірі шоу «Право на владу» ексзаступник генпрокурора Микола Голомша сказав:

Замість доказів — знову тиша.

Аргументи «проти». У 90-х з’явилася можливість дискутувати про смерть Івасюка відкрито. Тоді ж деякі колеги і друзі композитора висловили сумнів, що в ній є гебістський слід. Мовляв, навіщо прибирати того, хто просто робив музло, не лізучи в політику та громадський активізм? Така позиція має свою частку істини, адже попри безумовний патріотизм Івасюка навряд можна назвати дисидентом, що відкрито про- тестував проти радянської системи.

Повішення, речі поруч акуратно складені… Навіщо йому так вчиняти? Тим більше не розумію, кому знадобилося його вбивати. Вова був абсолютно аполітичним, нікуди не ліз. Кому він заважав?

Валерій Громцев, співавтор Івасюка, керівник ВІА «Карпати», в якому починав композитор

Ну і куди ж тут без конспірології? У 2009-му у газеті «Бульвар Гордона» (!) вийшло інтерв’ю з таким собі Михайлом Крижановським. Видання представило його як колишнього співробітника одразу трьох (!) спецслужб: КГБ, СБУ та ФБР.

Отож, в інтерв’ю пан Крижановський робить «сенсаційну заяву»:

Я працював у розвідвідділі івано-франківського обласного управління КГБ УРСР та можу абсолютно офіційно заявити — Володимир Івасюк був завербований співробітниками 5-го відділу (антирадянська агітація та пропаганда) львівського обласного управління КГБ України приблизно в 1976 році.

Документи чи будь-які інші неспростовні докази цієї операції, звісно, з’їли миші. Але не поспішайте знімати шапочку з фольги! У той час розмови з Володимиром Михайловичем за зачиненими дверима справді велися, тільки на іншу тему.

Наприкінці 70-х за кордоном вийшла платівка з піснями Івасюка, за яку він мав отримати щедрий гонорар. Дізнавшись про це, товариші майори наполягали на тому, щоб композитор перерахував кошти до так званого «Фонду миру» — гебістської організації, що начебто приймала благодійні внески від закордонних донорів, а насправді віджимала у добропорядних радянських громадян кеш.

Від такого специфічного донату Володимир Михайлович, звісно, відмовився. Він пояснив це тим, що хоче пожертвувати кошти на відкриття нових музичних шкіл в Україні. І це ще одна можлива причина, чому КГБ міг звести з Івасюком власні рахунки.

[…] Саме в той час Володимир Івасюк мав «неприємності» (його слово) з працівниками КГБ. За два місяці до його незрозумілої смерті він у Києві розповідав мені із сумом, що вже не має сил протистояти тискові з боку працівників цієї організації, котрі надто «опікувалися» ним.

Іван Лепша. «Життя та смерть Володимира Івасюка»

Але гаразд, припустімо, що кагебісти Володимира Івасюка не вбивали. Тоді хто це міг зробити?

Кримінал

Володимир Івасюк на Кавказі у новому светрі. Грузія, 1969

За розповідями матері та сестри Володимира Івасюка, незадовго до смерті композитор устряв у дивний вуличний конфлікт. Це дає підстави припускати, що він міг стати жертвою бандитських розбірок.

Аргументи «за». Процитуємо Софію Івасюк:

Це було вдень. Назустріч йому вискочило троє хлопців. Один із них перед ним кинув пляшку з «Шампанським». Поблизу гралися діти. Володя зауважив цьому хлопцеві, що таким чином можна покалічити дітей. Я зрозуміла з його слів, що він забіг у трамвай і хлопці зайшли у трамвай. Один із них з ножем поліз. Інший загородив йому дорогу. На зупинці Володя вийшов із трамвая. Він був тоді вдягнений у шкіряну куртку і у нього були відірвані ґудзики…

Та чи могли зловмисники знати, на кого бикують? Якщо так, то навіщо їм провокувати композитора навмисно?

Річ у тім, що Львовом 70-х ширилися чутки про немаленькі суми на рахунку Володимира Михайловича, які він отримував із ротацій на радіо та ТБ.

Що як композитора пограбували, а потім намагалися замести сліди?

Я вважаю, що мій син втрапив до рук львівських злочинців, котрі могли вимагати за нього викуп, однак побачили, що у них нічого не виходить, вирішили вбити його й підвісити.

Михайло Івасюк

Аргументи «проти». З розповідей родини Івасюка все ж не видається, що в його нападників був якийсь мотив. Що ж до мільйонних гонорарів, то попри суперечливі дані щодо сум їх в очі ніхто не бачив. Звісно, крім заздрісників, які начебто навмисно займали місце в черзі до каси саме за Володимиром Михайловичем.

Любовний трикутник

Володимир Івасюк та Тетяна Жукова

Ця версія пов’язана зі згаданою вище Тетяною Жуковою. За чутками, дівчина нібито зраджувала Івасюка, і не з останніми людьми у Львові.

Аргументи «за». Як розповідають наближені до родини Івасюків люди, Жукова мутила на стороні із сином поважного львівського партійця. Коли синок дізнався, що його дама має іншого, то міг залякати композитора, але зрештою перестарався.

До цього, вважаю, причетні Жукова і Федорченко [Світлана Федорченко — львівська співачка, подруга композитора], котрі були пов’язані останнім часом з цілим рядом моментів, що стосуються сина.

Михайло Івасюк

Аргументи «проти». Якщо це правда, чому про неї нічого не відомо українському слідству? Після розпаду совка приховувати таку інформацію не було жодного сенсу. Хіба що до справи причетні впливові фігури з міліції або влади, які не втратили посад після 1991-го.

Заздрощі конкурентів

Галина Івасюк, Богдан Білецький, Володимир Івасюк біля замку Мальборк

Не секрет, що серед музикантів у Володимира Михайловича вистачало ворогів. Це і Платон Майборода, який обзивав Івасюка «ганьбою» української естради. І Олександр Білаш, що за будь-якої нагоди дорікав композитору за відсутність професійної освіти. І Анатолій Кос-Анатольський — консерваторський куратор Івасюка, який свого часу сам був серед львівських неформалів, але у 70-х зрікся учня під тиском радянської критики.

Аргументи «за». Подібні плітки залишилися б плітками, якби не одна деталь — портфель із нотами, який загадково зник після смерті Івасюка. Звідси й припущення, що його привласнив чи знищив хтось із конкурентів.

Я добре оглянула квартиру і ніяких записок не виявила від свого сина. Не виявила я також «Поліфонічну сюїту» на 5–6 нотних аркушах у чернетці, кантату «Чуття єдиної родини» на 6–7 аркушах і романс на слова Левицького (молдавський поет), живе в Чернівцях, назви точно не пам’ятаю.

Софія Івасюк

Аргументи «проти». Погляньмо правді у вічі: спілчанські композитори — це не міліціонери, не гебісти, і тим паче не діти партійців. Попри всю повагу та регалії за радянських часів такі люди опинилися б за ґратами. Ба більше, подібний кейс міг стати ідеальним приводом для подальшого «полювання на відьом» серед українських музикантів. Ситуацією запросто скористалася б пропаганда, якої хлібом не годуй, лишень покажи «заздрісних хохлів».

Де шукати правду?

Хтозна, чи після стількох років по смерті Володимира Івасюка ми про це дізнаємося. Найімовірніше, ті, на кому може лежати провина, забезпечили собі залізне алібі ще тоді, у 1979-му. Або вже давно варяться в персональних котлах на тому світі. Проте слідство у справі триває.

Важливіше інше.

І що ми робимо просто зараз, щоб допомогти українським захисникам втримати навалу російського ворога, а отже, і зберегти спадок Івасюка та інших трагічно загиблих митців українського минулого? Чи ці запитання теж залишаться без відповідей — залежить тільки від нас.

Я вже дозрів для того, щоб бути розіп’ятим на хресті. Тільки ще не знаю, на якій Голгофі стоятиме мій хрест.

Володимир Івасюк. Зі спогадів Михайла Івасюка

Ще матеріали Філа Пухарєва:

Артем Кузьменчук

головред «Вечора»