Вечеря у лісі, букети у пластикових вазах та розписування глечиків: як проводять вечори жителі Косова

Мій репортаж почався з того, що я… заснула. Поїзд Київ-гори привіз мене рано. Я зайшла в орендований будинок, почула ні з чим незрівняну карпатську тишу і проспала до вечора. 

А потім мала зустріч із Тамарою Придатко: практикуючою психологинею і мамою 5-річного Марка. Тамара нині далеко від дому. Вона дуже любить столицю, проте жити і працювати зараз там непросто. Особливо якщо ти психолог. І мама. Тож вона вже кілька місяців живе в Косові.

Любимо пускати миску по струмку

Із Томою та Марком ми зустрілись близько 17-ї. Похмуро, але без дощу: чудова погода для літньої вечірньої прогулянки.

У центрі Прикарпатського міста Косів пахне смачнючими чебуреками, але ми йдемо по сардельки у м’ясний магазин. Який називається «Рибак»:

–  Дайте нам свіжих

–  Свіжих трохи є, інші вам не дам, –  продавчиня важить десь півкіло сардельок.

Докуповуємо ще овочі у менш колоритному магазині і вирушаємо у ліс. Тома каже, що тут на вулицях життя закінчується близько 8-ї вечора й перетікає у двори та у гори. Піти підсмажити собі вечерю у дворі на мангалі з родиною чи у лісі з друзями – звична справа. А ще місцеві вечорами тут ходять по воду до джерела. Набирають у баклаги, як у Києві з бюветів. 

Також у місті живе багато майстрів: косівська кераміка взагалі занесена до спадщини Юнеско. Вечорами вони розписують тарілки чи глечики.

Коли робота готова, фотографують та заливають світлини в інтернет на міжнародні сайти: іноземці високо цінують роботи гуцульських майстрів і купують за хороші гроші. 

Тома в’яже килимки. Поки не продає: дарує. У мене уже є два.

–  Ми з сином любимо ходити до струмка і будувати там греблю, –  розповідає Тома про свої вечори. –  А ногами зав’язати в болоті.

Ще ми запускали миску по цьому струмку: один запускає вище по течії, інший ловить нижче.

Карпати схожі на мурашник

Йдемо широкою дорогою. Тут до війни почали будувати лижну трасу: раніше була стара радянська. Тепер її хочуть розширити і зробити недорогою ламповою альтернативою Буковелю. Проте поки все на паузі. 

Та оскільки море зараз недоступне для українців, сюди їдуть незалежно від наявності лижних трас у всі сезони. Косів входить у четвірку найпопулярніших міст для відпочинку у Прикарпатті крім Ворохти, Яремче і того ж Буковелю. 

Проте якщо у Буковелі ціна за номер стартує від 1300 грн за добу, а у Яремче від 700 грн, то у Косові можна зняти хороший номер з видом на гори уже за 400 гривень.

І це при тому, що Карпати зараз більше схожі на мурашник: туристів багато, і вони всюди.

Минулий рік приніс Франківщині 18 мільйонів гривень туристичного збору – що стало абсолютним рекордом. Але 2023-й точно його поб’є.

Вази з пластикових пляшок

Марку усе цікаво: він роздивляється квіти, піднімає камінці, з розгону біжить до мами обійнятися і розповісти щось дуже-дуже важливе.

А мама ловить його, сміється, цілує та крутить. І далі розповідає мені про їхні вечори:

– У нас за будинком є невеличка гірка, з вершини якої видно сусідню велику гору. Вечорами ми на неї піднімаємось, шукаємо жуків та збираємо квіти. Потім ставимо квіти у вазу: ми зробили їх з пластикових пляшок. Гуляємо наших котів і рвемо траву для хом’ячка.

Інколи ми просто виходимо на ганок, сідаємо на нагріті за день сходинки і дивимось, як пролітають хмари різних форм і кольорів. Або спостерігаємо, як нас обходить дощ: важкі хмари йдуть по гірському хребту, а ми сидимо тут і нам затишно.

Звісно, не всі місцеві жителі та туристи люблять тихі вечори. Карпати – це перш за все піші походи у гори: як на день, так і на кілька. Звідси і до Говерлі недалеко, якщо що. Проте на її вершині зараз тісно, а екологи б’ють на сполох через витоптані рослини і велику кількість сміття. 

Хоча, порівняно з джиперами, піші туристи – це квіточки. Розпіарені прогулянки на цих автівках буквально знищують екосистему гір. На жаль, це досі пропонується туристам. Хороша альтернатива – велосипеди і коні. А якщо хочеться ближче до води – сплави гірськими річками.

Овочі з водоспаду

Наш підйом недовгий: неподалік дороги кострище та великі камені–лавочки навколо. Вдалині чути шум водоспаду – їх тут кілька. Багаття вдається розвести не одразу: вологі дрова.

І дощ таки пішов. Проте високі дерева захистили нас від нього. У горах дощі майже щодня, тож з часом ти просто звикаєш до них і береш на кожну прогулянку вітровку з капюшоном.

–  Піду помию овочі

–  Ееее… Де?

–  Так у водоспаді!

Тома спускається трохи нижче вузькою стежинкою, вправно перестрибує з каменя на камінь і підставляє помідори та огірки під водоспад. 

Особливі карпатські сардельки

Тим часом багаття уже готове нам смажити сардельки. Правда, вони фарбують вогонь у зелений колір.

Та сьогодні ми не будемо нити про хімію, тому я кажу:

–  Дивись, Марко, це справжня магія.

Малий захоплено спостерігає за багаттям і гризе підсмажений хліб. Тома дивиться на нього:

–  Якось на небі з’явився молодий Місяць. Він був дуже яскравим. Ми вже лягали спати, але я підняла Марка. Кажу: «Йдем, я покажу тобі такий гарний Місяць». І ми дивились на небо. А коли була гроза – виходили на двір і рахували, скільки часу проходить між блискавкою і громом.

Сардельки на диво смачні. Обпікаючи пальці їмо з хлібом, водоспадними овочами і запиваємо томатним соком. Марко їсть тільки найкрасивіші огірки. І тільки він знає, які це. 

Багаття догорає і стає прохолодно. Похитуються від вітру крони дерев. Малий трохи капризує – вдень не поспав і дуже втомився.

Ми збираємо речі і виходимо на недороблену трасу. Всередині мене особливі карпатські сардельки і особлива карпатська гармонія.

– Чим карпатські вечори відрізняються від усіх інших? – замислюється Тома, беручи сонного Марка на руки.

–  Тут виходиш з дому, одразу лягаєш на траву – і це все твоє. Небо над тобою транслює дивовижні картини зіркового кіно. 

Здається, що всесвіт належить тільки тобі.

Більше про вечори чудових людей:

• Карпатского гіда Тараса Пасимка
• Хористок полісся
• Жителів села Количівка

Ольга Бродська

журналістка