«Все, капець, зараз закурю»: як боєць на передовій веде онлайн-зустрічі Анонімних Нікотинозалежних

31 травня — Всесвітній день без тютюну.

«Вечір» ділиться історією людей, які вступають у спільноту нікотинозалежних і допомагають одне одному позбутись шкідливої звички.

Маленька худенька дівчина, яка курить червоний «Честерфілд» : такою мене пам’ятають одногрупники. Я курила 13 років. Задишка, нудота – не звертала на це уваги. Всі курили. На курилках відбувалось найцікавіше. 

…А вдома ти залишаєшся один на один зі своєю залежністю. Кажеш їй:

– Ну привіт, сьогодні ти знову переможеш?

– Ага. Вставай, іди купи сигарет.

Пошук груп

Сьогодні я проведу вас незвичайним репортажем. Ми йдемо у НікА: до Анонімних Нікотинозалежних. Всі імена, крім імені засновника, будуть змінені з етичних міркувань.

Статистику та жахалки про шкоду куріння залишаю лікарям: все одно вони на вас не діють, правда? Буде не про страх. Буде про підтримку.

У вайбері мене зустрічає Євген: він є ведучим зборів. Чому у вайбері?

Бо зібрання проходять онлайн: Євген нині на передовій. Він надсилає мені запрошення на збори у телеграм. Це о 20-й, у нас є година на інтерв’ю. 

Знаю, ви звикли до опису місця. Давайте разом його уявимо: напівзруйнований дім з карематами, спальниками, зброєю та запасом продуктів.

Перший осінній вечір спускається на околиці Бахмута. Військові курять одну за одною після важкого дня, готуючись до не менш складної ночі.

Євген виходить на подвір’я, подалі від курців. Сідає на нагріту за день землю і розповідає нам сюди, у тил:

– 2 січня 2015 року у мене була спроба кинути курити. Не вийшло. І я сказав собі: «Має бути десь спільнота анонімних нікотинозалежних». Я знав, є світова спільнота анонімних алкоголіків. Вони були першими. Далі їх програму взяли собі за основу нарко та інші залежні. Тому що вона дієва.

Українська НікА

Ви точно бачили це в американських фільмах: дерев’яні стільці у напівпідвальному приміщенні. Вони стоять колом, на них сидять люди.

Хтось встає: «Привіт, мене звати Майк і я наркоман». І всі гуртом: «Привіт, Майк!». Ну то це воно: програма «12 кроків». 

Де були у нас аналогічні спільноти? А ніде. Пластирі, жуйки, таблетки – у кожній аптеці. А місця, куди можна було б прийти і побути серед людей з такою ж бідою, не було. І Євген наважується: створює першу в Україні НікА:

– 20 травня 2015 року – це день створення моєї групи. Вона також була онлайнова: учасники з 12 країн світу були у цій спільноті. Всі разом були.

Але після повномасштабного вторгнення ми втратили, звісно, цю єдність. І відокремились у суто українську групу. 25 лютого 2022 року ми уже провели перше виключно наше зібрання. А в травні цього року ми зареєстрували наш рух та отримали свідоцтво.

Що ж. Звучить серйозно.

 Мабуть, залежним допомагають лікарі? Але групу веде не лікар і не психолог. А той, хто пройшов усі 12 кроків програми. І все, додаткової освіти не треба.

Система побудована на максимальній взаємопідтримці, де жоден залежний не лишається сам на сам з тягою до куріння. 

«12 кроків»

Є, наприклад, Спонсори: люди, яким можна і треба дзвонити кілька разів на тиждень і тоді, коли бажання закурити стає непереборним.

Ще є щоденники: їх кожен веде сам, але частини можна публікувати у чат. Або просто написати там: «Все, капець, зараз закурю» – і знайдеться хтось, хто допоможе не закурити. 

Восьма вечора, відкриваю чат телеграму. Онлайн 14 чоловік.

Сьогодні ведучий зборів Антон: він вітається і озвучує тему зустрічі: щоденник. Проте можна висловлюватися і не по темі. У кожного є 5 хвилин аудіо.

Щоб взяти участь, треба написати у чат «1111». 

Спочатку тиша. Слово бере сам ведучий: 

– Спершу я домовлявся з собою: «Так, Антон, давай от зараз годину не будемо курити». І я погоджувався. На третій день вдалося отак домовитись: «Сьогодні не буду курити весь день».

Відтоді минуло уже 103 дні. А от коли думав, що не буду курити взагалі, більше ніколи не затягнусь – все. Це викликало в мені заперечення, і я закурював. Цікава штука.

«12 кроків» – це 12 розділів-усвідомлень, які поступово проходить кожен учасник. Це водночас квест та психотерапія. Перший крок – визнати своє безсилля, а заключний – допомогти іншим вилікуватися. 

Між ними проводять «інвентаризації» свого життя та характеру, шукають причин залежності, відшкодовують збитків, які нанесли іншим через хворобу.

 І багато-багато розмов з іншими учасниками та самим собою. Хтось проходить всі кроки за місяць, хтось за рік. Хтось просто спостерігає у чаті за іншими та поки не починає: до відмови від куріння варто бути готовим.

«Чудо від дна»

– 1111

Готова заговорити Марина. Антон передає їй слово: 

– У мене раніше плани були: не курю з 1 вересня. І що ви думаєте? Не покурила тоді 2 години. Потім собі поставила: не курю з 1 жовтня. Протрималась 3 години.

Та завдяки «12 крокам» я не курю уже 3 роки. У загальному я взяла життя у свої руки. Ще є нюанси, звісно. Нікотин насилав туман на мої очі, я багатьох речей не бачила. А зараз у мене з’явилась сміливість. Дякую вам, що ви є.

На одинички Марини прилітають сердечка: її підтримують та віртуально обіймають.

Навіть після трьох років чистоти, як це називають учасники, ризик закурити знову лишається. Людина може не курити 20 років і повернутися до сигарет. За словами Євгена, це найскладніша залежність. 

Наркотики та алкоголь руйнують особистість сильно і швидко. Тому одужання – «чудо від дна»: коли людина торкається дна прірви, відштовхується і виринає нагору.

 Не треба пояснювати, навіщо відмовлятися від наркоти чи бухла: все ясно.

 А сигарети – що такого? Навіть за кермом можна курити без страху когось збити. Типу залежність, так, але шкода її невидима. 

Скучання за курінням

– 1111

Ми вітаємо у чаті Олену:

– Мені завжди сигарети кидати було дуже легко. Але через два місяці десь відчувала якесь скучання за курінням. Нікотин вміє чекати, він ніколи не дасть нам відпустки. Чекатиме події, завдяки якій зможе повернутися

Сердечки полетіли до Олени. Зараз у спільноті близько 20-ти мотивованих учасників з різних сфер. Але чат відкритий для всіх. І все абсолютно безкоштовно.

Виглядає як секта, правда? І тут дійсно часто згадують бога, молитву та вищі сили. Та кожен розуміє це по-своєму.

Це потрібно лише для того, щоб у відчаї звертатися до тих сил, у які віриш. Не віриш у таке? Вір у тих, хто поряд.

Пауза. Ведучий питає, хто хотів би висловитися.

Тиша. Наважуюсь:

– 1111. Я кидала тричі, та зривалась. Дуже складно було переконати себе, що треба кинути. Тож я забила на це і курила. Аж поки одного ранку не прокинулась з диким головним болем.

Подумала: «покурю – стане ще гірше». Біль не вщухав тижнями, а коли пройшов, прийшло і розуміння: більше мені це не потрібно.

Мені повезло. Ви дуже класні, і я бажаю вам позбутися нікотину та жити вільно.

…Зазвичай мені легко розповідати про себе. Але зараз мій голос тремтів. Я відчувала, наскільки їм складно і який нелегкий шлях учасники проходять. А вони відчули мене. На мої одинички полетіли сердечки. І стало тепло.

Група дає броню

– 1111

Віталік узяв мікрофон:

– Тут на війні мені потрібна витривалість, ми втратили стільки техніки, що ходимо на штурм пішки. Без нікотину у мене є сили на це. А група дає броню.

Євген намагається весь вільний час бути на зустрічах. Особливо, коли отримує поранення та лежить у шпиталі. Не любить, коли його жаліють. Коли ставляться як до жертви.

Він прагне давати, а не брати. НікА дає цю можливість, і він з госпіталя допомагає комусь, хто от-от зірветься. Завдяки цьому одужує швидко.

На годиннику 21-а. Зустріч завершується. Марина зачитує текст «Наших обіцянок» – мабуть, це традиційне закінчення. Там є таке:

– Ми більше не зобов’язані відповідати на поклик тяги кожні двадцять хвилин. Яке полегшення! 

Раптом усвідомлюю: а і правда. Я більше не маю цього робити. І це круто.

Ще на кілька днів залишаюся у чаті. Бачу на власні очі, як готові зірватися учасники не роблять цього. Просто тому, що вони не одні. Підтримка справді постійна. 

Зараз ніч. Чути тільки стукіт моїх пальців по клавіатурі. Блимць! Сповіщення тг:

– Микола приєднався до чату.

Ще одна людина наважилась стати на складний шлях відмови від сигарет.

Ловіть сердечки підтримки, Миколо. Нехай все вдастся. 

Ольга Бродська

журналістка