Я курую читацький клуб вечорами: історії Тетяни Лукинюк, Анастасії Євдокимової та Богдани Неборак

49% опитаних українців вважає, що читання — це спосіб зберегти себе під час війни.

42% відповіли, що книги допомагають навчитись ухвалювати кращі рішення навіть у складних обставинах.

Про це свідчать  результати соціологічного дослідження New Image Marketing Group на замовлення Українського інституту майбутнього.

Читання — це також про обговорення літератури, обмін думками та наповнення різними контекстами. Для цього існують книжкові клуби, учасники яких обирають автора та його текст, а потім влаштовують зустріч — діляться враженнями, заповнюють читацькі щоденники чи слухають запрошених експертів. 

“Вечір” поговорив із кураторками та модераторками книжкових клубів в Україні. Яку літературу вони обговорюють, на що звертають увагу та чому радять відвідувати такі заходи? Читайте їхню пряму мову.

Книжковий клуб “Сенс”

Модераторка: Анастасія Євдокимова

літературознавиця, кураторка мистецьких проєктів, співведуча проєкту “Наразі без назви”

Анастасія Євдокимова

Під час книжкових клубів я розповідаю людям про книжки й скеровую їх у розумінні літератури.

Адже читання тих чи інших текстів — це щоденна практика, а читання художньої літератури — ще й про певний інтелектуально-емоційний досвід.

Іноді книжки засмучують, а часом доводять до істеричного сміху, проте не залишають байдужими. Тож я відчуваю себе таким собі літературним психологом. 

Наразі у нашому книжковому клубі ми збираємося раз на місяць та читаємо книжки сучасної та класичної української літератури.

Ми уже обговорили твори Сергія Жадана, Софії Андрухович, Миколи Хвильового та Євгенії Кузнєцової. Попереду — читання роману Домонтовича «Дівчина з ведмедиком». 

Головним орієнтиром під час  обговорень є розроблений мною читацький щоденник під кожну окрему книжку. Його мета — допомогти поміркувати про персонажів та конфлікти після прочитання твору.

Щоденник — це гра, до якої ми запрошуємо читачів наодинці перед клубом, а також — дорожня мапа, якою ми рухаємося під час обговорень. 

Учасники завжди мають вибір — долучитися онлайн і коментувати обговорення в чаті, або залишатися пасивними спостерігачами, потрапити на обговорення у книгарні й долучитися до дискусії після ефіру чи слухати.

Найцікавіше (навіть пасивно спостерігати) тим, хто прочитав книжку і заповнив читацький щоденник. 

У нашому книжковому клубі є 4 учасники разом зі мною-модераторкою за столом, глядачі у книгарні, а також аудиторія онлайн.

Ми маємо різний читацький бекґраунд, відмінний досвід, а часом і геть протилежне ставлення до тексту, але це все дрібниці, адже ми намагаємося зібрати множинність думок і поглядів, почути одне одного й краще зрозуміти текст. Побути дослідниками, які розглядають його під збільшувальним склом. 

Мені подобається кожен з етапів: і вибір книжки, і підготовка читацького щоденника, і щотижневе мікрообговорення тексту у чаті з нашим читацьким комʼюніті, і сам клуб, і те, що після завершення клубу обговорення все одно триває, бо читачі ще протягом години не можуть припинити ділитися враженнями. 

Kyiv Bookworms Club

Організаторка: Тетяна Лукинюк 

директорка з розвитку масового сегменту “Київстару”, викладачка Київської школи економіки, колишня гендиректоркою Red Bull в Україні

Тетяна Лукинюк

Читання для мене більше ніж хобі — це частина життєвих сенсів. Так було ще з дитинства.

18 березня 2017 року було засновано групу Kyiv Bookworms Club у Facebook — саме ця дата вважається днем народженням клубу.

Тепер нас — п’ять тисяч книжкових хробачків, а на зустрічі ходить від 10 до 50 людей. 

Клуб має географічний принцип вибору книжок: визначаємо країну, я роблю добірку авторів та авторок, а потім голосуємо, що найбільше хочемо прочитати. Далі маємо кілька тижнів для того, щоб опанувати книжку. 

Ми не читаємо англо-американську та російську літературу. Першу — бо вона і так домінує у світі через особливості видавничого бізнесу. Другу — через війну Росії проти України з 2014 року. 

Я модерую зустрічі. Моє основне завдання — дати можливість всім висловитись.

Одна частина людей приходить просто послухати, а інша — заради того, щоб послухати самих себе.

Я намагаюсь зробити так, щоб зустрічі були в форматі дискусії, а не монологів чи мовчання.

Ми завжди починаємо по колу з фрази з п’яти слів, в якій для кожного шо з нас полягає сенс книги. Кожен член чи членкиня клубу мають щось сказати на цьому етапі.

Наприкінці оцінюємо, наскільки нам сподобалась книга і наскільки ми готові її рекомендувати. 

Дискусії жваві, багато психологічних моментів в книжках виявляють наші власні тригери та проблеми.

У клубі тепла довірлива атмосфера, тому немає проблеми в тому, щоб це визнати та обговорити, не зачіпаючи почуттів одне одного.

З початком повномасштабного вторгнення читання стало для нас можливістю знову з оптимізмом дивитись в майбутнє, відкривати своє коріння, нашу історію та пишатися нашими людьми. І це надихає.

Книжковий клуб The Ukrainians

Кураторка: Богдана Неборак

редакторка The Ukrainians, журналістка, культурна менеджерка, співавторка подкасту про культуру “Наразі без назви”

Богдана Неборак

Я хотіла зробити книжковий клуб максимально інклюзивним для людей з різними контекстами й читацькими досвідами.

У березні минулого року клуб відновив роботу та зосередився на читанні класичних текстів.

Ми починали з обговорень онлайн, бо був COVID, а за місяць до повномасштабного вторгнення мали зустріч наживо з Артемом Чехом та обрали його роман “Хто ти такий?”.

Тепер ми маємо офлайн-частину, куди я запрошую спікерів — вони разом з нами читають обрану книжку, а потім ми влаштовуємо обговорення у просторі MacPaw Space.

Натомість онлайн-формат модерує Ольга Перехрест — упродовж зустрічі учасники можуть висловити свої думки щодо твору.

Також у нас є чати, куди я надсилаю списки рекомендованої літератури та інших матеріалів, щоб краще зрозуміти певного автора. 

Книжкою квітня став роман Ґабріеля Ґарсії Маркеса “Сто років самотності”.

Мені було важливо обговорити, як українцям під час повномасштабної війни сприймати цього автора і як зчитувати у його тексті війну.

Також — зачепити питання пам’яті у романі й накласти його на український досвід.

Мені важливо поговорити про літературний канон, адже завдяки Нобелівській премії і всесвітньому визнанню Маркесу вдалося нанести на глобальну мапу метафоричну Латинську Америку. 

Ми хочемо показати, що не існує правильного прочитання книжки, проте є неймовірна різноманітність думок.

Книжковий клуб — це безпечний простіру, де не скажуть, що ти неправильно зрозумів текст. Натомість усі думки мають право на те, щоб прозвучати, бути обґрунтованими або навіть змінитися під час обговорення. Ми цінуємо продуктивні дискусії. 

Наші живі зустрічі підходять навіть для людей, які не прочитали книжку.

Якщо ви хочете просто надихнутися і побачити, якими є можливості тексту і як вони розкриваються у товаристві читачів, то варто приходити на клуб.

Але круто хоча б частково прочитати книжку, бо тоді ти не просто споживаєш ідеї інших, а приходиш зі своїми враженнями.