Знову закохатися і не тільки: теплі історії пар, які допоможуть не так боятися нового блекауту

Цієї зими росіяни знову намагатимуться знищити українську енергосистему. Про це говорять як різні експерти, так і 6 жовтня заявив президент Володимир Зеленський.

Це потенційно означає нові відключення світла та блекаути. Та маємо шукати світло не лише у повербанках та гірляндах, але й один в одному. Так, як це робили минулоріч у відключення наші герої.

П‘ять пар поділилися з «Вечором» своїм досвідом того, чим можна, а іноді навіть треба займатись у темряві.

Співали разом з песиком та папугою

12 років тому Вікторія сказала Івану «так» зокрема і тому, що він чудово грав на гітарі. У неї з цим інструментом не склалось, вона грала на фортепіано.

Під час родинних вечірок Вікторія зазвичай співає, в неї добре виходять різдвяні колядки та щедрівки.

– Минулої осені та зими в нас часто вимикали світло, – згадує Вікторія. –Спочатку це пригнічувало. Здавалось, мороку не буде кінця.

Він спочатку сміявся з мене. А потім прийшов з гітарою, почав грати якусь народну пісню – здається, це був «Цвіте терен».

Я стала підспівувати. Потім була ще одна пісня, і ще. А потім до нас долучився дехто третій.

У Івана та Вікторії є два хатніх улюбленця – папуга Жора та песик Гуч. Коли Гучу подобається якась пісня – він заплющує очі та виє. Тріо склалося чудове, одна композиція змінювала іншу. Аж раптом Гучик замовк, і замість його собачого голосу почули пташиний крик.

Виявилось, що господарі дому так захопились співом у темряві, що забули зачинити клітку папуги. Птах непомітно підлетів до песика, сів йому на голову. Гуч не став таке терпіти і схопив Жорика за хвіст – тільки пір’я полетіло!

– Як ми у пітьмі ловили папугу – це окрема історія, – сміється Вікторія. – На щастя, Гучик встиг вирвати йому тільки декілька пір’ячок. Наступного разу, перш ніж співати пісні, ми ретельно перевіряли, чи зачинена клітка з Жориком.

Під час відключень світла ми значно розширили наш з чоловіком репертуар. До народних пісень додалось чимало композицій «Океану Ельзи» та інших гуртів. Продовжуємо вивчати нові твори.

Займались коханням, щоб зігрітись

Анна та Євген разом три роки. Світло вимикали не часто, але надовго. Іноді електроенергії не було і дві доби, і п’ять. Звісно, зникали інші комунікації – вода, тепло.

– Коли стався перший блекаут 23 листопада, ми повечеряли та лягли відпочивати, – пригадує Анна. – Після цього стало зрозуміло, що подібні випадки можуть повторитися, тому
треба запастися необхідним. А також вигадати, що робити, коли відключення повторяться.

У нас вдома є різні настолки, тож ми грали в них. Ще наперед зберігали відео в YouTube, щоб було що дивитися.

У дні блекаутів про що ми тільки не говорили! Іноді наші розмови перетворювались на сварки. Кожен намагався довести іншому свою правоту. Хоча в результаті з’ясовувалося, що ми мали на увазі одне і теж, просто була різна інтерпретація подій.

Чи займалися ми частіше коханням? Я б так не сказала. Хіба щоб зігрітись, коли не було опалення.

Найбільше мені запам’ятався блекаут у середині грудня, коли у нас не було світла п’ять днів. Воду дали на третій день, тепло – четвертий.

У ці дні ми їздили в гості до моєї сестри, до батьків Жені. Шукали, де погрітися та зарядити телефони. Сильно хвилювалися за кицю, щоб не змерзла у холодній квартирі.

На п’ятий день відсутності електрики закохані повертались додому у відчаї. Їм вже нічого не хотілося, бажання якось себе розважати не було. Але коли світло нарешті дали, радості не було меж.

– Якщо цього року блекаути повторяться, морально ми будемо більш готові до них, – впевнена Анна. – У нас вже є навички, місця, куди можна буде піти у критичному випадку.

Розгадували кросворди та мріяли про мандрівки

За 45 років сімейного життя Галина та Григорі пережили разом чимало. Здавалося б, знають один одного як облуплені.

Тем для бесід завжди вистачало: обоє багато років працювали у сфері культури. Галина до виходу на пенсію була завлітом у драматичному театрі, Григорій досі навчає акторському мистецтву студентів коледжу.

– Коли почалась велика війна, донька та онучка, які мешкали разом з нами, евакуювались за кордон, – згадує Галина. – Ми залишились самі. В квартирі стало занадто тихо, а тут ще й світло почали вимикати.

Спочатку ми просто запалювали свічки та проводили багато часу у розмовах на кухні. Згадували минуле, нашу молодість. Мріяли про те, як влітку поїдемо у гості до наших дівчаток.

Потім почали читати уголос статті з газет. Але розгледіти дрібний шрифт у напівтемряві було досить складно. І тут на останній сторінці я побачила кросворд.

Клітинки, в які треба було вписати слова, великі. Тож Галині та Григорію було зручно роздивлятись їх.

– Слова з кросвордів ми відгадували разом – сама я б таке не подолала, – каже Галина. – Газет в нас накопичилось багато, тож з завданнями проблем не було. Часто чоловік шукав відповіді у інтернеті.

Але під час блекаутів це ставало неможливим. Треба було зберігати заряд на телефонах, бо коли світла немає три дні, ніякий павербанк не врятує.

Подружжя почало розгадувати кросворди самотужки. Питання здебільшого стосувались літератури, музики, кіно. Далеко не кожне з них «брали» з першої спроби. Іноді пошук правильної відповіді тривав декілька годин, а то й декілька днів.

– Більшість відповідей знаходив чоловік, – каже Галина. – Я й раніше знала, що він
дуже розумний, але через повсякденні справи вже перестала звертати на це увагу.

А тут нібито подивилась на чоловіка іншими очима. Який же він освічений, ерудований, як мені з ним пощастило!

Рятуючи м’ясо, робили тушонку

Євгенія та Іван одружились у грудні 2021-го. Був медовий місяць, чудова мандрівка до екзотичної країни. Майбутнє обіцяло тільки приємні сюрпризи. Аж раптом – повномасштабна війна.

– Восени минулого року ми переїхали до батьків у приватний будинок, – розповідає Євгенія. – Вирішили, що там буде легше разом пережити зиму. Таке рішення виявилось вдалим і себе виправдало.

Під час блекаутів Женя та Ваня з родичами грілись біля каміну, коли було дуже холодно. А ще грали всією родиною у доміно під блиск свічок.

Втім, об’єднували цю родину й більш буденні справи, які вимагали термінової уваги.

– В нашій морозильній камері зберігалась купа мʼяса, – згадує Женя. – Це були запаси про всяк випадок. Але після того, як через блекаут морозилка три дня поспіль була у відключці, ми зрозуміли, що м’ясо треба негайно рятувати.

Тож разом з чоловіком почали закривати тушонку – до цього ніколи такого не робили.

Із розморожених фруктів готували варення. Цю осінню-зимову консервацію Женя, Ваня та їхні батьки їли всю весну та літо.

– Несподівано виявилось, що ми обидва непогані кулінари. Але в той момент морально нам було важко, – рощповідає Євгенія. – Тоді наші стосунки переживали не найкращі часи, довелось навіть звернутись по допомогу до психолога.

Але згодом все стало набагато краще, ніж навіть було всіх цих пригод. Наші стосунки зміцніли.

Вечірня англійська стала традицією

А тепер про власний досвід проживання відключень світла.

Ми з чоловіком одружені 24 роки, і за цей час проводили разом не так вже й багато вечорів.

Винні у цьому здебільшого роботи. Валерій – професійний художник, у своїй студії проводить час допізна. Часто вечорами вчить малювати всіх охочих.

Я багато часу приділяю вечірнім заходам. Тож коли після всіх справ ми нарешті зустрічаємось вдома, сил вистачає тільки на коротке обговорення того, як у кого пройшов день.

Мабуть, так би все й тривало, якби не блекаути.

Пам’ятаю, коли ми тільки познайомились, майбутній чоловік, дізнавшись, що я непогано знаю англійську, вигукнув: «О, чудово! Давно хотів її вивчити. Допоможеш?».

Я погодилась. Але потім пристрасні побачення, діти, робота, в проміжках між ними – готування, прибирання, прасування… Не до англійської було.

Настала осінь 2022-го року, відключення світла – майже щодня, часто саме ввечері.

Що робити у вечірній темряві двом дорослим людям, які так довго живуть разом?

Займатись коханням – не варіант, бо за стінкою ще не спить 17-річний син.

Та й навіть якщо відправити сина до бабці, скільки можна ним займатись – не годинами ж!

Мене, дипломованого філолога, аж підкинуло:

– Правильно треба казати «It is beautiful, is it?».
– Звідки мені це знати, ти ж мене не навчаєш англійської!
– Так коли ж мені тебе навчати?
– Зараз! Все одно більше нема що робити.

Так почалися наші вечірні заняття у темряві. Ми занурювались у тонкощі граматичних конструкцій
англійської мови і відпрацьовували їх у діалогах та перекладах нескладних фраз.

Коли вечорами не було відключень, використовували підручники, виписували слова до словничка.

Навесні та влітку, коли темніло пізніше, ми вже не могли та не хотіли зупинятись. Тепер вечірні уроки англійської – наша сімейна традиція.

Юліанна Кокошко

журналістка, Дніпро