Їх часом називають сектою або просто гуртожитком: чим є насправді колівінг «Вільний». Репортаж

Колівінг Вільний існує вже більше 5 років, та деякі коментатори досі обзивають його звичайним гуртожитком, чи навіть сектою. 

Колівінг, або ще кажуть співжиток – це місце спільного проживання, що об’‎єднує людей за інтересами, цінностями та поглядами, під одним дахом.

Щоб стати колівером, треба пройти етап «автентифікації» – співбесіду, в якій конкретна спільнота з‘ясовує: чи є метч.

Тут і справді є щось схоже з релігійним об‘єднанням – відчуття спільності, де кожен учасник прагне почути і бути почутим.

Саме цим і займається молодь на щотижневій вечері. Головна задача «спільної» вечері – змінити стосунки коліверів, зі звичайних сусідів стати друзями. А, можливо, і більше.

Дехто з мешканців знаходить кохання на «Вільному», а потім – одружуються, народжують дітей. За час існування колівінгу такі випадки непоодинокі.

Проте кожна спільнота різна, і відрізняється від інших.

Як проходить вечеря на Кирилівський, де живе біолог і по сумісництву – тату-майстриня, філологиня, ілюстраторка, логіст та ряд інших хлопців та дівчат?

І чи є вже серед коліверів «інтрижки та романи» – читайте в матеріалі.

Чим колівінг Вільний відрізняється від гуртожитку

Вулиця Кирилівська – рай для хіпстера. Тут є і клуб для рейвів, і кав‘ярні усіх хвиль, і навіть місце для справжніх «тру» – пиріжкова «Тітка Клара».

Тому не дивно, що «Генштаб» головної спільноти «Вільного» – на цій вулиці.

В старому трьохповерховоиу будинку почалася історія колівінгу, який розрісся до 7 різних спільнот у Києві. А відтепер «Вільний» має ще 2 колівінги у Львові.

За 5 років на Кирилівський жило декілька поколінь. Теперішня спільнота –  вже шоста генерація молодняка.

Та після закінчення життя на «Вільному» людина не випадає зі спільноти. Іноді «колишні» приходять у гості, а, буває, повертаються жити.

«Ми не просто живемо, у нас є ідея – спільното творення», – каже засновник «Вільного» Георгій.

Саме для цього перед заселенням майбутній колівер проходить співбесіду, щоб визначити цінності людини, і чи співпадають вони зі спільнотою, де головні «пунктики»: повага і натхнення до дії.

Також колівери зобов’язані мати чітку громадянську позицію, вміння (або бажання) екологічно вирішувати конфлікти, і загалом – бути проактивними.

Тук-тук – хто там: входимо в колівінг Вільний

В під’їзді перегоріла лампочка, підіймаємось на останній поверх навпомацки з ліхтариками. Сьогодні на спільну завітав засновник колівінгу – Георгій, та нова СММ-ниця – Катя.

Рік тому, під час щоденних обстрілів, колівери роз‘їхались по рідних містах, та деякі залишились у Києві. Всі колівінги «Вільного» зібрались в одному місці – на «Золотих», де проживає одна зі спільнот.

Зараз всі повернулись, трохи призвичаїлись до реалій. Під час обстрілів колівери на Кирилівський сидять разом у ванній. Та деколи «грішать» і продовжують спати або займатись своїми справами.

Зараз дівчата та хлопці готуються до спільної вечері. Двері відчинені, відчутно – гостей чекали. Світло з квартири залило під‘їзд, а запах смачненького проїв холодний кахель.

«Вау, це прям дуже вайбово», – перше, що каже Георгій. З самого коридору віє різдвяною атмосферою: ялинка, «щось всі бігають, суєтяться», немов «Сам удома».

З кухні вибігає дівча, і вигукує: «Добрий вечір». А потім доєднуються й інші: «Почувайтесь як вдома», і гуртом голосно хихочуть.

Потужна енергія з початку натякає, що інтровертам в такій компшці буде складнувато. «Вільний» і справді для активних.

Натягуємо тапці з окремої гостьової шафи, і човгаємо на кухню, де вже допікається картопля з гарбузом.

В чому ідея спільної вечері

Георгій: «Спільна вечеря – дуже не напряжна історія з тим, що ви всі збираєтесь за одним столом. Хтось готує їжу, є якась культурна програма.

Можна сказати, що це зумери придумали наново застілля, але трохи інше.

Спільна – це плейс, коли навколо є люди, які губляться в світі, але тут ти можеш запросити їх на традиційну вечерю. Коли в світі все швидке, ні на що немає часу, то на поїсти завжди є час.

На таких спільних вечерях ти зустрічаєшся з людьми, яких дуже давно не бачив».

Спільна вечеря в горах та інші історії – колівінг Вільний

В якийсь момент у нас жили люди, і вони кажуть: «Ми собрались на общий ужин».

І я підправив: «Нам окей, що ти говориш російською, але кажи «спільна вечеря». Бо для нас «спільна» – вже сакральне і важливе для людей.

В якийсь момент у всіх мешканців з‘являється ця культура. Нещодавно, ми у Львові запросили на колівінг гостей. У них в молодості була ця традиція, вони сіли та кажуть: «Я прям сумувала за цим», і сльози потекли.

Феномен спільного – у такому вайбі тепла та безпеки, коли ви всі разом і кайфуєте.

Якщо говорити, що це, то по-перше – традиція. Буває, в нас навіть якісь події або в гори йдемо, і ми: «ну що, мутимо спільну вечерю?». Це не напряжно, коли всі вмикаються.

Всі сідають у коло, перед цим беруться за руки, пускають іскру (імпульс, який передається по колу).

Колись був на поганій тусовці, і чуваки почались битися. І тут один чоловік підходить: «Тіпи, ви сиділи за одним столом. Якщо ви разом їли, то не можна один одного бити». І братіки одразу розійшлись.

Хто і що приготував на святкову вечерю

Дівчина з рожевими резинками на косичках звати Ксюша, вона вчиться на біомедичного інженера. В майбутньому виготовлятиме вакцини. Та сьогодні на ній готування «спільної» – теж важлива місія.

А ще – Ксюша б‘є татуювання виключно кольоровими фарбами. Каже, що чорний колір не любить. Та і по ній видно. Дівчина планує відкрити тату салон на «Вільному» для всіх охочих.

Практика малих бізнесів в історії колівінгу також була. Декілька років тому один хлопець заснував на «Вільному» перукарню. Навіть професійне крісло поставив.

Тепер прапор з логотипом висить над балконом. Загалом, по квартирі розвішені плакати, фотографії, цитати.

У кожній речі є своя історія. Навіть ялинкові прикраси колівери ліпили самотужки.

Всі атрибути минулих поколінь сховані в шафі, та час від часу колівери відкривають її, аби подивитися, хто жив тут до них. А фотографії всіх коліверів висять на стіні.

Це схоже на перегляд домашніх архівів – є в цьому щось «своє».

«Ми схожі на серіал «Друзі», – каже одна з дівчат, яка допомагає розносити тарілки на стіл. І не тільки вона – всі при ділі.

Питаю: «чи сваряться?». Одноголосно, гуртом: «Звісно!». Кажуть, що «Вільний» прокачує момент проговорення всіх конфліктів очі в очі.

Наразі суперечок немає, та і сьогодні святкова вечеря – сваритись не просто заборонено, це майже гріх.

Тарілки на місці, лишилось дочекатися картоплі з пічки. Допоки нудьгуємо, колівери відповідають про спільну.

Чому колівери так люблять спільну

«Люди, які готують спільну, прям вкладаються і щось від себе привносять.

Дуже класний момент, коли спільну готують разом з новенькими – це хороша можливість краще дізнатися людей.

А якщо це класичний вечір, то це класна можливість зібратись прям всією спільнотою, провести час, якісь інтертейменти», – каже коліверка Ксюша.

Що не люблять в спільних

«Прибирати після – це завжди «ну таке». У нас є правило: прибирають ті, хто готує», – говорить Ксюша.

Спільнота вважає це справедливим: «насвинячив – прибирай». На Кирилівський, як і всюди, є графік чергувань на кухні, за окремі зони відповідають різні люди.

Та «капітанами» і «режисерами» водночас всі бути не можуть, тому головна менеджерка таки є. Вона нагадує всім про свої обов‘язки. Можливо, така честь надана Христині через те, що живе на «Вільному» вже більше року.

Найменший термін в іншої дівчини – 2 місяці. Та навіть за цей час вона успішно влилась в колектив.

Зумерське застілля: приймає колівінг Вільний

Хлібчик, листя салату, сицилійська олія і головний хедлайнер – картопля з гарбузом. Приказка: «У великій родині дзьобом не клацають» сюди не пасує. Наїстись (або навіть – обжертись) зможуть всі.

Колівери беруться за руки – ось такий «сектантський» обряд – і дивляться один в одному у вічі. А потім стискають руки, і передають імпульс по колу. Так вдається «заземлитись» і увійти в атмосферу спільності.

На диво, телефон у руки майже ніхто не бере. Кожний увімкнений в спільне дійство – поїдання вечері. І, звісно, спілкування. «Коли я їм – я глух і нім» – тут ігнорується.

Колівери розповідають про власні традиції, які виключно їхні:

«Вибираємось спільнотою за межі Подолу в якийсь рандомний або не дуже район і досліджуємо його. Останній «незнаний Київ» ми об‘єднались зі спікінг-клабом і ходили по туристичних місцях і говорили виключно англійською.

Ідея була така: коли до нас приїжджають якісь англомовні друзі або незнайомці, щоб ми могли розказати їм про наші візитівки. Ми досягли мети».

А на слизьке питання: «Чи зустрічається хтось один з одним?» відхрещуються, і підозріло сміються. Переводять тему – певно, це «так».

Дівчата та хлопці багато розпитують в Георгія про початок «Вільного» на Кирилівський.

Всі хочуть дізнатись про його витоки, і порівняти з себе з минулими коліверами. Можливо, щоб довести собі: хто найкраща спільнота. Таке собі дружнє змагання.

І, певно, теперішня генерація таки виграє, якщо судити по інтерактивах на спільних. Георгій завівся, немов дитина, коли побачив імбирні пряники для будиночка. Сьогодні будуватимуть різдвяний дім.

Інтерактив – імбирний будиночок

Кожному роздають окремі деталі: вікна, двері, стіну. І пакети з кремом. Колівери дають можливість один одному проявити творчий бік своєї особистості.

Хтось (я) соромиться, але стояти осторонь тут не прийнято. Погоджуюсь, та їсти мені цікавіше, ніж малювати. Не стримуюсь, і з‘їдаю свої двері. Нічого страшного – буде без.

В квартирі на Кирилівській панує домашня атмосфера. Ніхто нікого не ображає і не свариться. Навіть, якщо пакет з кремом тріскає.

Починають склеювати будинок, і руками «шпаклюють шви». Намагаються врятувати і не втратити залишки крему.

Та стіни хитаються. Хтось приносить зламаний штатив з-під лампи для тік-току, щоб підперти стелю. Тільки за рахунок спільної роботи рятують цілий дім.

Будування займає тривалий час, більшість розпливається як желе по дивану. А ось Женя тільки повернувся з «чаю» – це їхній шифр для побачень. Та вечерю лишили і на нього – колівери думають один про одного.

Будиночок таки встояв, а деякі побрели купатись, і готуватись до сну. На годиннику 23:00, проте інколи спільні вечері тривають і до 4:00 ранку.

Тож чи секта колівінг Вільний, чи гуртожиток – байдуже, головне і найцінніше, що є в колівінгу – це відчуття спільноти. І наразі це актуально, як ніколи раніше.  

Хочу жити в колівінг Вільний: що, як, скільки

Наразі у Києві є 6 колівінгів «Вільний». Вони розташовані на вулицях Саперна, Кропивницького, Кирилівській, а також на Печерці, Золотих воротах і на Софії.

У Львові зараз 2.

Кожен з майбутніх коліверів має:

• Заповнити анкету;
• Пройти співбесіду з HR та узгодити всі нюанси;
• Далі – співбесіда безпосередньо зі спільнотою та її сотником;
• За позитивного результату відбувається оплата 40 доларів (благодійний внесок на розвиток організації);
• Після першого місяця проживання відбувається голосування за майбутнього кандидата. Якщо все проходить ок, то у спільноти з‘являється плюс 1 колівер.

Кімнати в колівінгу в Києві розраховані на 3-4 людей, а у Львові на 2-4. Зазвичай в кімнатах просто сплять та зберігають речі. 

У кожному колівінгу є великий хол, який можна використовувати як коворкінг для роботи та навчання.

Мінімальний та максимальний терміни проживання на колівінгу — відсутні. Проте є правило: завдаток повертається повною мірою тільки при попередженні про виїзд за місяць.

Вартість всього цього щастя – 130 доларів на місяць (близько 5 000 грн).

Щоб заповнити анкету – напишіть сюди.

Даня Бумаценко