12 Листопада, 2024
життєстиль
«Нарешті худнеш, бо даєш собі право виспатися»: рестораторка Анна Завертайло про досвід психотерапії та прийняття інших
Автор: Віта Корнієнко
«Аня, не все українське суспільство — це вулиця Рейтарська. Прийми це!», — сказала якось психотерапевтка рестораторці Анні Завертайло. Вона чекала змін від інших, але зрозуміла — щоб змінити світ, змінюватись треба самій.
У подкасті «Їде Дах» бізнесвумен, співвласниця CBDO&Marketing та закладів «Завертайло» й «Honey» розповіла про свій досвід психотерапії та результати роботи над собою.
Вечір.Media публікує головні тези подкасту.
Нижче — повна версія розмови Анни Завертайло і з журналісткою Юлією Забєліною у новому подкасті «Їде Дах» на YouTube-каналі «Щиро кажучи».
Не могла змиритись з «опозицією» у сім’ї і пішла в терапію
Я така людина, що мені треба розуміти, що відбувається у моєму житті і світі навколо. У голові має скластись повний пазл.
А коли я чогось не розумію, особливо на рівні відчуттів та емоцій — відчуваю дискомфорт
І от коли старша донька подорослішала, то з’явились перші «дзвіночки», що у сім’ї є незгода з моїми підходами до виховання — виявляється, є різні погляди на це. Переживала через це.
Не мала спокою і не знала, як реагувати на цю ситуацію у сім’ї. Щоб зрозуміти, що відбувається пішла до психотерапевта. Це було шість років тому.
Першого спеціаліста обирала хаотично, бо не вмію працювати з інформацією, бракує терпіння.
Нещодавно була розмова з донькою, питала про її самопочуття, настрої. Зайшла мова про вибір професії і вона сказала, що у майбутньому їй цікаво стати психотерапевткою.
Можливо, вплинув мій авторитет чи те, що у сім’ї ми багато уваги приділяємо терапії.
Вирішила, що «особисте не на часі» і жалкую
З першим психотерапевтом працювали понад два роки. Після цього була річна пауза у терапії і я… невдячна собі за це рішення.
Бо це був момент, коли мені потрібна була терапія. А я вирішила — сама розберуся.
Це був перший рік великої війни. Вирішила не зважати на свої внутрішні проблеми, бо ж є «важливіші» питання — виживання країни, сім’я, робота.
І я закрила очі на свої внутрішні негаразди.
Вчинити так із собою було неправильним рішенням. Я набрала вагу, довела себе до переддепресивного стану, це відбилось на моєму фізичному стані.
Треба було обов’язково знайти час для себе, розібратись, а не мучитись так рік
Почала шукати нового психотерапевта і чомусь вирішила, що хочу працювати з чоловіком. А от, який саме мені треба терапевт — той, що підтримує, чи той, хто фруструє — не знала.
Пішла до першого терапевта-чоловіка, — «Ні, не моє». А коли прийшла до свого нинішнього терапевта, то з перших хвилин відчула, — «О, мені комфортно».
Зараз у нас комплексний підхід: гештальт-терапія, психоаналіз, інші техніки. Вирішила і сама піти вчитись гештальт-терапії.
Думаю, що навчання допоможе краще розуміти гостей і команди наших закладів.
Надмірно вимоглива до себе
Можливо, це проблема — бо потім ця вимогливість до себе працює на людей довкола.
Кажуть, є два способи змінити поведінку людини — через заохочення або через силу. Я за гуманні підходи, не можу вимагати силою «іди і роби». Хочу сама змінити себе так, щоб це мотивувало інших людей змінювати себе і світ навколо.
От мала завдання розібратись з вагою старшої доньки. І почала копати: розлади харчової поведінки, тривожність, неврози, як з усім цим працювати.
Шукала інформацію, що мені робити, що зрозуміти стан своєї дитини і прийняти її.
Шукала і знайшла «коннект» зі своїм тілом
Мала запит на сильне та здорове тіло, яке буде моєю опорою. Якому я буду довіряти і з яким буде діалог — я зчитуватиму його сигнали, коли воно хоче спати, їсти, працювати.
Коли я кажу, — «Зараз встаєш і йдеш на тренування». А воно мені, — «Ань, п’яте тренування, я не потягну, давай я посплю».
Прагнула встановити такий коннект, щоб точно розуміти, чому тіло в один момент працює, а в інший — ні
І коли наблизилась до цього «коннекту», то помітила, що нарешті худну, бо даю собі виспатись. Не тому, що я себе обмежила, а тому що організм сам це обрав.
Чоловік витерпів мою «радикальну терапевтизацію»
Дякую чоловіку за таку сильну любов, що стійко перетерпів перші роки моєї «радикальної терапевтизації».
У той час я була така «просвітлена», що одразу вказувала йому на те, що відбувається — це інтроекція, це проєкція, це ретрофлексія, а ось це дисоціація.
Тоді син якраз почав займатись футболом, став воротарем. З’явились перші воротарські рукавиці, він з ним і спав і їв.
І чоловік Стас мене підкалував:
«Слухай, ти зі своєю психотерапією, як Ілля з цими рукавицями. Скрізь її пхаєш»
Ще навів приклад релігії. Якщо одна людина щось осягнула і практикує, то це ще не означає, що так мають робити всі навколо.
Сказав мені, — «Ось дивись, я вірянин, молитви читаю, це моє внутрішнє, інтимне. Бережу це в собі. Я ж не змушую тебе носити спідницю, бо я релігійна людина».
Терапія чоловіків допомогла б суспільству
Коли я прийняла те, що чоловік ніколи не піде у терапію, він… пішов у терапію. Він ще придивляється, побачимо, що з того вийде. Але будь-яке його рішення — його право, його вибір.
Якщо пофантазувати і подумати: а може всю терапію, яку зараз отримують жінки, замінити на терапію для чоловіків? Я б ризикнула. Думаю, що наше суспільство від цього б значно прогресувало.
Є стереотип, що чоловікам не личить бути чутливими. Але я думаю, що чоловікам було б корисно проговорити те, що вони тримають у собі, дати собі час на рефлексії.
Не думаю, що ми, — чоловіки і жінки, — сильно відрізняємося у реакціях на зовнішній світ, на стрес, на виклики.
Мене вчили російської мови, щоб я була в «еліті»
«Аня, не все українське суспільство — це вулиця Рейтарська», — якось сказала мені психотерапевтка.
Я щиро не розуміла, чому люди не прагнуть знати і розуміти свою країну, чому не переходять на українську мову? Мала таку ідеалістичну картинку світу.
Згодом прийняла — люди не будуть змінюватись, треба змінюватись самій
Пригадала, як мама водила мене на додаткові уроки — не з математики, не з історії, а з… російської мови і літератури.
Тобто замість того, щоб займатись якимось своїми хобі чи спортом, я додатково вчила російську мову, граматику, літературу.
Для того, щоб я була в «еліті». Щоб ніколи не говорила українською мовою.
У 2019 році я поїхала у літературну школу від ЛітОсвіти на шестиденний інтенсив. Там нас вчили писати Дереш, Кідрук, Стасіневич.
І це було вперше у моєму житті — я опинилась у тотально українськомовному середовищі. Навколо письменники, молоді копірайтери і ніхто не говорить російською.
«Боже, я все життя говорила російською, чому зараз маю вчити українську?», — майнуло спершу
Але тоді, ще до великої війни інакше на це подивилась. По-перше, це моя рідна мова, і мені соромно, що я її не знаю. По-друге, це ще одна мова, якою варто володіти. Це був мій вибір, щоб хоч якось боротися з ворогом, захищати свою українськість.
Зараз я щиро не розумію, чому я маю слухати російську мову на вулицях України? Це мова ворога, відмова від російської — це інформаційний спротив. Так, як це вчинили країни Балтії, до прикладу.
Певно, є проблема соціального характеру, що не сформована цінність переходу, коли люди просто не розуміють, чому вони мають переходити на українську, у чому сенс.
І російська на вулицях мене злить. Це моя емоція.
І я буду працювати над тим, що зменшити внутрішній градус кипіння, бо роз’єднання нічого хорошого не дає. Іноді просто втомлююсь бути позитивним прикладом і просто приймати те, що люди не хочуть змінюватись.
Ще про вечори ментального здоров’я:
Ось, може вас зацікавить цим вечором
Ось про що ми пишемо в інших рубриках
5 рецептів різдвяних страв від шеф-кухаря Володимира Ярославського
7 місць для святкових вечорів у Києві: ялинка на Софійській, ковзанки і зимовий парк розваг на ВДНГ
Вішліст до свят від редакції Вечір.Media. А ще вішліст-бонус від знавчині гастрономії Марії Банько
«Плануємо секс і це так круто!»: чи можна підвищити лібідо — пояснює сексологиня