--11015

15 Червня, 2023

наш запал

Доленосні і не лише вечори Василя Стуса: “Хто протестує проти політичних арештів – встаньте!”

Чи міг Василь Стус уявити, що стане символом боротьби українського народу проти репресивної радянської машини?

Який вечір став доленосним для поета?
“Вечір” відтворює політичні вечори українського дисидентського руху в особі Стуса.

Про українських дисидентів

Дисидентський рух в Україні зародився в умовах тоталітарного радянського режиму, який обмежував свободи та права людей.

Під пресом ідеологічних та політичних обмежень відважні інтелектуали, письменники, поети та громадські діячі протестували проти політичних репресій, порушень прав та обмежень української національної самобутності.

Цей дисидентський рух став платформою для вираження духовної незалежності, пошуку правди та свободи, яка прокладала шлях до змін у суспільстві та сприяла розвитку українського національного руху.

Коротка біографія Василя Стуса і важливі вечори у його житті

Василь Стус народився на Святвечір 1938 року на Вінниччині у заможній селянській родині.

Тікаючи від розкуркулення, батьки переїхали до Сталіно (нині Донецьк).

Василь, який пам’ятав себе з трьох років, згадував, що жили бідно.

Мріючи вирватись зі злиднів, гарно вчився й закінчив школу зі срібною медаллю.

Без іспитів вступив на українську філологію історико-філологічного факультету Сталінського державного педагогічного інституту.

Досконало знав німецьку мову – перекладав Рільке та Гейне, захоплювався латиною. Завжди носив із собою книгу та читав, поки інші розважались на танцях.

Мав запальний характер і одразу ліз у бійку, коли з нього насміхались й пропонували “говорить на человеческом языке”.

Мова пізніше стала причиною звільнення із зросійщеної школи в Горлівці. Не міг викладати там, де не розуміли української.

Трохи попрацював редактором газети і вступив до аспірантури Інституту літератури імені Шевченка Академії наук УРСР за спеціальністю “Теорія літератури”.

Вечорами в аспірантському гуртожитку слухали радіо “Голос Америки”, яке називали “брехунцем”. Стус жив серед фізиків, хіміків, істориків, філологів.

Під чарку розказували один одному анекдоти, пікантні історії й, звісно, водили дівчат.

У Києві оточення поета змінилось. Познайомився з шістдесятником Іваном Світличним, який у своїй квартирі вечорами збирав інтелектуальну еліту: Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Лесь Танюк, брати Горині, Алла Горська та інші.

У той час поет створює першу поетичну збірку “Круговерть”, пише важливі літературознавчі статті про письменників, яких знищила радянська влада. Відстоює українську мову та культуру. Він не уявляє своєї творчості окремо від страждань українського народу.

“Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість поєднується з криком його нації”.

КДБ пильно стежив за діяльністю українських громадських діячів. Поворотним же став вечір прем’єри фільму Параджанова.

Вечір прем’єри “Тіней забутих предків” 

О 20 годині вечора 4 вересня 1965 р. у кінотеатрі “Україна” панувала святкова атмосфера.

Кінотеатр УКраїна Київ 1965р

Сергій Параджанов разом із знімальною групою презентував фільм “Тіні забутих предків”. Це стало не тільки визначною подією в історії українського кінематографу, а й викликало надзвичайний резонанс серед українських громадських діячів.

Фільм “Тіні забутих предків” відображав багату та складну історію українського народу.

Адаптуючи повість Михайла Коцюбинського, який став класикою української літератури, Параджанов використовував вишукану мову образів, кольорів та символів, щоб передати багатогранність національної культури та духовності, створивши поетичне кіно.

Переважна більшість фільмів, що знімалися на українських кіностудіях, зазвичай озвучувались російською мовою.

Параджанов домігся того, щоб фільм вийшов українською. Обмежилися лише коротким лібретто російською мовою, яке звучало на початку кожної новели.

Кадр з фільму "Тіні забутих предків"

Такий підхід до озвучення фільму “Тіні забутих предків” був чітким сигналом того, що українська культура, мова та самобутність повинні бути визнані та поширені.

Цей фільм не тільки надав українській культурі голос та визнання, але й став символом боротьби за збереження та просування українського національного спадку.

Це був перший публічний протест проти радянської диктатури. Адже напередодні Україною прокотилась хвиля масових арештів українських діячів.

У своїй промові перед показом фільму Сергій Параджанов із сарказмом висловлювався на адресу влади.

Коли ж громадський діяч Іван Дзюба вийшов на сцену привітати групу квітами, він почав говорити у мікрофон: “Зараз проходять масові політичні арешти української інтелігенції і молоді в Києві, Львові і інших містах. Повторюється 1937 рік. Молодь повинна заявити протест владі, затаврувати ганьбою за несправедливість”.

Василь Стус разом із Вʼячеславом Чорноволом піднялись зі своїх місць й закликали глядачів встати в знак протесту: “Хто протестує проти політичних арештів – встаньте!”.

За спогадами встало близько 50 людей з 800 присутніх. Зовсім мало, бо люди були налякані. Проте акт відкритого протесту проти влади відбувся.

Зчинився галас, спецслужби увімкнули музику, аби заглушити голоси протестуючих. Вгамувавши публіку, показ почали через декілька хвилин.

Чи думав Василь Стус, що цей вечір стане для нього доленосним?

Поета прогнали з аспірантури, залишився й без даху над головою. Єдиним світлим промінчиком залишалась Вальочка, як ніжно називав Стус свою майбутню дружину.

“Будемо, Валю, жити оптом!” – про вечори з дружиною

Вони познайомились в метро. Василь опустив руку на плече дівчини й побіг собі далі. Миттєва зустріч, якій можна було б і не приділити уваги.

Поет закохався і йшов за дівчиною до самого дому. Він жив у гуртожитку в Академмістечку, а Валентина Попелюх на Святошино.

Зустрічались майже рік, грали у бадмінтон, гуляли довгими вечорами. У 1965 році одружились, а через рік стали батьками.

Василь Стус і Валентина Попелюх весілля

“Вальочку, люба! Це я гладжу Тебе по голівці… дасть Біг, вліті, може, я Тебе заберу до себе — посаджу Тебе на дзиглику — і буду милуватися, берегти, аби й порошинка на Тебе не впала. А Ти примірятимеш золоті черевички, які я Тобі куплю (бо ж буду багатий: гірник — шукач золота)…”. 
З листа до дружини від 8.3.1977.

Вони були одружені 20 років, 13 з яких жили нарізно через арешти поета.

Валентина Стус померла 25 березня 2022 року на Київщині від хвороби під звуки вибухів, коли точились бої за столицю.

Василь Стус відверто критикував тоталітарний режим та його політику щодо українського народу.

Він виступав за визнання права національної самобутності, розширення громадянських свобод і відновлення правильних історичних наративів.

Стус активно звертав увагу на проблеми репресій, дискримінації та знищення української культури під час радянського режиму.

Перший арешт відбувся 12 січня 1972 року – арештована коляда. Радянська влада цинічно слідкувала за дисидентами й арештувала тих, хто колядував на Різдво.

Його засудили до 5 років тюрми та 3 роки заслання у Мордовії.

Повернувшись до Києва, працював на заводі. Але через рік знову був засуджений на 10 років за “виготовлення й розповсюдження літератури, що порочить радянський державний і суспільний лад”.

Його адвокатом був Віктор Медведчук, зрадник України, а в минулому відомий політик. Стус відмовився від такого “захисту” й вирок оголосили без нього.

У таборі поет важко хворів, постійно перебував у карцерах й оголошував голодування проти жорстокого поводження з політв’язнями.

Йому не дозволяли писати (знищили збірку з 300 віршами) й врешті закатували до смерті.

У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року 47-літній Василь Стус помер у карцері. За офіційною версією – від зупинки серця. Перепоховати в Україні поета дозволили тільки у 1989 році.

Його твори навіть у найтемніші часи відбивали віру справедливість. А життя було протистоянням тоталітарному режиму, прикладом мужності в боротьбі та свободу.

Саєнко Анастасія

Саєнко Анастасія

історикиня, блогерка

читати наступне

Ось про що ми пишемо в інших рубриках