Волонтерство, сон будь-де і б’юті процедури: як проводить вечір волонтерка та інструкторка Вольха Шаккарська

Вольха Шаккарська (Ольга Багінська) — волонтерка організації “Медоїди” та інструкторка з такмеду.

До повномасштабного вторгнення вона робила на замовлення обладнання для рольових ігор, зокрема чарівні палички для фанатів поттеріани.

З 24 лютого почала активно волонтерити — збирає кошти та викуповує спорядження, форму, такмед, авто та обладнання для медеваку.

Також почала вивчати тактичну медицину, пройшла сертифікацію і стала інструкторкою.

Про те, як це — бути постійно на зв’язку  та мати такий добрий сон, щоб заснути в бліндажі, Вольха розповіла “Вечору”.

Коли у волонтера починається вечір

Мій вечір починається десь після 10, коли вже непристойно дзвонити більшості людей і щось від них хотіти. Правда, це не стосується волонтерів 🙂

Вечір для мене — це закінчення світлового дня. Якщо це тиждень викладання такмеду, то весь вечір готуюсь до наступного дня.

Перебираю матбазу, перечитую свої спікерські нотатки, прислухаюсь до виходів чи приходів, якщо ми працюємо в зоні бойових дій. 

Якщо це тилове місто, чи дім, то коли маю сили, роблю б’юті процедури  — масочки, догляд, це от все. Воно медитативне. 

Моя вечеря залежить від того, де я. Якщо ми десь на полігоні в частині чи на ППД ближче до фронту — ми вечеряємо з нашими курсантами.

Домовляємось, що наше харчування — зона відповідальності приймаючої сторони. Якщо вдома, то готую я або чоловік. Чоловік дивиться ютуб, я зазвичай читаю щось з телефона.

Телефон завжди зі мною. З ним засинаю, сплю, прокидаюсь. Останнє, що робою перед тим, як заснути — ставлю на зарядку.

Навіть присутність телефона 24/7 не дає мені можливості розгрібати всі свої месенджери і соцмережі. Я читаю канали бойових медиків, чати інструкторів, повідомлення від підопічних, повідомлення від колег волонтерів і тд.

Дивлюсь ТікТок — це штука, яка не вимагає присутності свідомості. Спитайте, що я дивилась вчора, і не зможу відповісти. 

Найсмачніша вечеря — та, яку не треба готувати. До вечері п’ю чай або каву. Досить рідко, десь може раз на місяць вино/пиво або сидр. 

Ритуалів вечері нема, на жаль. На це нікому з нас не вистачає сил і ресурсів вже досить давно. Якщо ми вечеряємо разом, це вже перемога.

Ввечері я більше люблю читати. Перед сном хоч кілька сторінок якоїсь фантастики чи фентезі, щоб розвантажити голову, навіть якщо очі злипаються. 

Засинаю легко у будь-якій позі і будь-де. Мене вимикає і все. В машині, в потязі, в класі, поки курсанти на перерві. В моїх напарниць є традиція: фоткати, коли я засинаю. Бо останній раз це був взагалі бліндаж. 

Наступний день зазвичай планую, інакше нічого не встигну або щось забуду. 

А от аналіз дня, який минув, залежить від того, наскільки я втомлена. Але саме після закінчення роботи інструктора ми прийняли рішення проводити дебрифінги для команди. Дуже корисна штука. 

Ввечері надихають повідомлення про втрати серед росіян.

Ввечері я ніколи не кажу “ніколи не”. Моє життя спонтанне, будь-який вечір може перестати “бути томним” і стати початком зборів кудись, активною комунікацією, вирішуванням якихось питань. Від 100 флісок до поїздки найближчим потягом в Київ чи ще кудись. 

Найкращий вечір у житті — спокійний розслаблений вечір з чоловіком десь на набережній  океану з вином, розмовами і краєвидом, від якого дух перехоплює. 

У вечір перемоги над Росією хотіла б, напевно, поплакати від полегшення. Поплакати за всіма неоплаканими. Поспати.

Тетяна Павліченко

Редакторка