7 недооцінених українських фільмів та серіалів: ділиться команда Takflix 

Наприкінці березня анімаційний фільм “Мавка” стає найкасовішим серед українських стрічок. Пізніше, за 6 тижнів показів, мультфільм дивиться понад мільйон глядачів.

У квітні прем’єрять “Люксембург, Люксембург” та “Бачення метелика”, а на Netflix поступово з’являються роботи українського виробництва. 

Тепер кінематограф говорить гучніше – виступає на фестивалях, знаходить майданчики для показів та просуває свій продукт.

Однак в Україні раніше виходили якісні кінострічки, які глядачі не змогли оцінити сповна. Чому так сталося і на які українські фільми та серіали варто звернути увагу?

“Вечір” розпитав в команди онлайн-кінотеатру Takflix – засновниці платформи Надії Парфан, комунікаційної менеджерки Катерини Янченко та редакторки сайту Олександри Калініченко.

Кінематограф України в 90-х роках

90-ті роки були складним періодом для українського кіно. Гроші в цю сферу не вкладали, а навколо побутувало засилля відеокасет – звичайних піратських копій, розповідає Олександра Калініченко.

Фільми продовжували знімати, хоч глядачі й бачили їх рідко – хіба що на прем’єрі в Будинку кіно і, якщо пощастить, на телебаченні. Редакторка виділяє 2 стрічки:

• “Вперед, за скарбами гетьмана!”

Художній фільм Вадима Кастеллі “Вперед, за скарбами гетьмана!” – історія про козаків без пафосного наративу.

У стрічці поєднали поїздку в Лондон, шпигунів з КДБ, бабусь-відьом з надздібностями та козацькі скарби. Така мозаїка складається у вдалу комедію.

• “Приятель небіжчика”

“Приятель небіжчика” В’ячеслава Криштофовича – перший фільм, який Україна висунула на “Оскар”.

Кінострічка знята за повістю Андрія Куркова “Любий друг, приятель небіжчика” – розповідає про Анатолія, який ніяк не міг пристосуватися до сучасного життя.

Зрештою, головний герой найняв кілера, щоб убити себе, а далі все пішло шкереберть.

“Це абсурдна історія про людину як загублений суб’єкт на зламі тисячоліть”, – ділиться Олександра.

Документальний фільм 

• “Жива ватра”

Культура перегляду документалок не настільки розвинена, каже Олександра.

Проте серед останніх стрічок варто звернути увагу на “Живу ватру” – роботу Остапа Костюка про вівчарство в українських Карпатах.

Фільм показує, як це – мати таку професію зі стрімкими темпами індустріалізації. Він ліричний, емпатійний і спонукає до роздумів.

Недооцінені режисери та їхні фільми 

• Олег Бійма. “Острів любові”

Це перший український еротичний серіал, в основі якого – твори українських письменників: Івана Франка, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Олександра Олеся та інших авторів.

У середині 90-х його відзняв Олег Бійма, хоч і не очікував, що проєкт справді профінансують. Серіал відвертий – показує пристрасть, не приховує оголеність чи поцілунки.

Тож епізоди не виходили у прайм-тайм – їх залишали на час після опівночі, каже комунікаційна менеджерка Катерина Янченко.

Серіал показує життя українців – зокрема, природу їхніх стосунків.

“Олег Бійма зняв ярлик з української літератури – нібито вона тільки про страждання й тугу. Навпаки – режисер побачив в українських письменників та письменниць жагу до життя та кохання”, – доповнює Катерина.

• Михайло Іллєнко. “Толока”

Фільм “Толока” – експрес-курс історією України. Режисер Михайло Іллєнко помістив у сюжет стрічки 400 років драматичних та героїчних подій України – об’єднав їх навколо хати Катерини, яку героїня знову й знову піднімала з руїн.

Такий образ взятий із балади Тараса Шевченка «У тієї Катерини хата на помості».

Фільм схожий на українське поетичне кіно 60-70-х років – метафоричне, з гіперболізацією образів – тільки ще й сповнене спецефектів, каже комунікаційна менеджерка.

Вона ділиться, що до фільмів Михайла Іллєнка глядачі ставляться з упередженням – проте стрічки режисера можуть їх здивувати.

• Іван Миколайчук. “Вавилон XX”

Засновниця Takflix Надія Парфан виділяє Івана Миколайчука – режисера, який також сформував український кінематограф.

“Вавилон XX” – знятий у 1979 році та переслідуваний радянською цензурою фільм про колективізацію в селі.

Цю стрічку Івана Миколайчука та роботу режисера “Така пізня, така тепла осінь” Надія Парфан називає яскравими візуальними картинами.

Сучасний фільм, про який мало говорили

• “Я працюю на цвинтарі”

Фільм “Я працюю на цвинтарі” розповідає про 35-річного Олександра, який виготовляє надгробки.

Головний герой не любить згадувати своє минуле та не тішиться сьогоденням. Олександрові цілком комфортно бути на кладовищі, хоча серед могил і квітів йому теж доводиться спілкуватися з людьми.

У широкий прокат український фільм вийшов торік у вересні. Кінострічка знята на основі однойменного твору Павла Белянського. 

Надія Парфан вважає фільм удалою екранізацією роману і згадує три якісні компоненти кінострічки – акторів, сценарій та операторську роботу.

Проте людей могла відлякати тема цвинтаря і смерті. Фільм презентували як комедію, хоча він швидше є драмою з елементами трагікомедії, каже Парфан.

Вона також відзначає чорний гумор кінострічки.

“Мабуть, у глядачів склалося хибне очікування. Вони йшли посміятися, однак принаймні я від цього фільму поплакала. Якщо глядачі чекали чогось розважального і легкого, вони могли бути трішки фрустровані”, – розповідає засновниця Takflix.