Вечори та творчі пошуки актора Віталія Ажнова

«Вечір в День перемоги хотів би провести десь на вулицях України, там, де багато людей… аж промурашило!», — думками забігаємо наперед з актором Віталієм Ажновим.

Віталію 31 рік, він родом з Калуша. Зараз грає у команді Театру Франка в Києві. Грає у класиці «Украдене щастя» Івана Франка й п’єсі «Марія Стюарт» за Шиллером. 

Вечорами він проводить благодійні читання, займається зі слухачами власного акторського курсу, гуляє столичними парками і готує вечерю. Якщо є натхнення, звісно.

Актор поділився з Вечір.Media думками про акторство, улюбленими закладами і книгами на вечір.

Далі — його пряма мова.

Найбільш значуща роль — Калігула

Найскладнішою роллю для мене став персонаж Ломан у мюзиклі у стилі кабаре «Співай, Лоло, співай!» за Генріхом Манном. 

Для цього мені, гостро-характерному актору треба було віднайти у собі нову грань — здійснити перехід до ліричного героя.

Віталій у ролі Ломана у виставі «Співай, Лоло, співай!», Київ, 2022

А найбільш значуща для мене роль — це Калігула у виставі «Калігула» за Альбером Камю, яку поставив наш режисер Іван Уривський. 

Робота над виставою почалась перед великою війною і продовжилась під час неї. 

У «Калігулі» так багато сенсів, безмежний потенціал тексту і режисеру, що я і досі постійно відкриваю у ній щось нове. 

«Калігула» у Театрі Франка, 2023

Подобається головна тема вистави — людське існування. У «Калігулі» зачіпаються теми смерті, кохання, суть свободи і здобуття свободи людиною.

У театрі немає шансів на помилку

На відміну від кіно, у виставі в актора немає шансу на помилку. І в цьому, певно, головна приємність. 

У кіно, якщо тобі не подобається, як ти відіграв сцену, можеш попросити, — «Зробімо ще дубль». 

А коли під час вистави повний зал глядачів, то не можеш сказати:

Зараз театр багато працює в межах сучасного контексту України, враховуємо запит глядача.

Зріс попит на український продукт. Очікування людей стали більшими. Ні, глядач не став примхливішим, ми просто культурно подорослішали.

Глядач став більш інтелектуально підкований, а ще глядач став вразливим — це вплив реалій в яких живимо.

На благодійних вечорах зібрали ₴3 млн для ЗСУ

Десь 1,5 року тому заснував свою власну школу театрального мистецтва. 

Її сенс не в тому, щоб до мене приходили люди і ставали акторами. Ніколи цього не обіцяю. «Курс від Ажнова» — це пошук і вибір свого напрямку роботу. На якому люди реалізовують свої запити.

Пам’ятаєте, як нас просили виходити у центр класу і читати вірші. Це нас травмувало, був страх. Ми його долаємо тим, що люди на курсі щоразу приносять читати вірші, які їм близькі і резонують. 

Є умова, щоб це були українські поети. Люблю Вінграновського, але слухачам курсу своїх смаків не нав’язую. Відбираю поезії і організовую поетичний перформанс. Ніби випускний. 

Всі зароблені гроші на випускних вечорах передаємо ЗСУ, вже декількома курсами вдалося зібрати ₴3 млн. 

Двічі їздили у лікарню, до бійців ЗСУ на реабілітації. Це були зворушливі вечори, болісні і важливі. Читати для них вірші було великою честю для нас. 

А якось їздили на поетичний вечір у Краматорськ. Він став віддушиною для військових, віконцем в інший світ. 

Віра у себе + постійний саморозвиток

Зараз вже менше, але я все одно досі у собі сумніваюсь. Тому акторами початківцям я б побажав віри в себе.

Багато читати, ходити на виставки, дивитись якісне кіно, постійно себе інтелектуально розвивати. 

Згадав, як у гуртожитку ставив на паузу той чи інший акторський момент, мотав його назад, дивився знову і знову. Хотів збагнути психологію різних реакцій.

Перед виходом на сцену — хрещусь

Я не дуже релігійна людина і не можу сказати, що вірю в Бога. Вірю у «щось». 

І це прозвучить дивно, але іноді перед виходом на сцену я хрещусь. Не знаю, як це у мене поєднується, але це є. 

Ще мені частенько перед виходом на сцену, після третього дзвоника треба хоч трохи побути на самоті. Усамітнююсь, медитую і внутрішньо збираюсь. 

Завжди хочу вкласти у кожну роль своє серце, щоб глядач пішов з вистави з меседжем, взяв щось особисте від актора. Думаю над цим під час репетицій, коли читаю п’єсу, граю на сцені. 

Вечір для мене — це флексія, релакс, розвиток, романтика, видих. 

Можу вечорами бути зайнятий репетиціями, а можу провести час вдома і прокручувати щось своє у голові, аналізувати. 

Ідеальний вечір має бути мирним і тихим.

Найпам’ятніший вечір у моєму житті… Згадався один зі святих вечорів. Є забобон, якщо на Святвечорі, коли сідає родина за стіл, гасне свічка, то в цьому році хтось з цієї родини помер. Такий один з вечорів я дуже пам’ятаю, бо свічка згасла. 

Вечірній ритуал — перевірити перед сном чи зачинені двері на замок. Справді ритуал — це почитати поезію, обов’язково, це моя терапія і медитація.

Улюблена страва на вечерю — голубці

Доставку їжі замовляю рідко. Я люблю готувати сам, особливо, коли є натхнення, можу щось навіть сам вигадати. 

А моя улюблена страва — голубці. Ідеальна вечеря — це риба або м’ясо птиці і якісь овочі. Зазвичай це все запечене або протушковане.

Люблю ввечері взяти хумус і їсти його з огірком. 

Люблю на вечерю зайти у «Shalom» Алекса Купера.  Дуже люблю заклад «Бути Sofie» і взагалі «Rose family». Також «Spicy NoSpicy». Кафе «Марія» дуже класне та кафе «Charlotte» — атмосферне місце.

Книги на вечір:

• «Мартін Іден» Джека Лондона
• «Сто років самотності» Ґабрієля Ґарсія Маркеса
• І обов’язково читайте на ніч поезію. Багато поезії — Стуса, Вінграновського, Павличка, Олеся, Костенко, Лесю Українку

З фільмів обов’язково подивіться:

• «Список Шиндлера» Стівена Спілберга
• «Серпень: Графство Осейдж» Джона Веллса
• «Одне життя», біографічна драма 2023 року про британського філантропа Ніколаса Вінтона, якого грає Ентоні Гопкінс.

Я рідко слухаю саме пісні. Більше композиції композиторів — Олафур Арнальдс, Макс Ріхтер та Арво Пярт.

Вечірня композиція від Олафура Арнальдса, 2022

Люблю вечірню прогулянку від парку «Вічної Слави» до парку «Батьківщина-мати». 

Це таке місце для натхнення, до речі, коли готувався до прем’єри «Калігули» був там частенько. Любив ходити, довгенько дивитись на Місяць і відповідати собі на запитання: «Чому Калігула прагне здобути Місяць?».

Звісно будинок, квартира в Калуші, де я жив — це моє місце сили. 

Ввечері я ніколи не ляжу спати рано. 

Що побажати українцям, щоб підтримати їх сьогодні — віри, не припиняти мріяти, щоб там не було. І докладати зусиль до здійснення власних мрій.

Вечір в День перемоги хотів провести десь на вулиці України, там, де багато людей, всі знайомі, всі близькі. Прямо уявляється, коли багато світла, аж мене промурашило…

Ще про творчі вечори:

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»