Театральна амбасадорка Вечора – акторка «Уроки толерантності» Кароліна Мруга радить вистави у Києві

14 лютого в кінотеатрі «Жовтень» покажуть комедійну-сатиричну стрічку «Уроки толерантності». Для акторки Кароліни Мруги цей день стане дебютом в повнометражному кіно.

Історія розповідає про українську родину, якій необхідно дати раду фінансовій скруті. Для цього сім‘я погодилась на пропозицію стати учасниками програми з євроінтеграції, і водночас прийняла виклик – змінити власний світогляд.

Цей фільм руйнує стереотипи про ЛГБТ і нещодавні події доводять, що вони досі існують в нашому суспільстві. Ранком 11 лютого вандали обмалювали фасад і сітілайти кінотеатру.

«Вийшло цікаве кіно, але для мене все одно присутня романтизація, тому що це перша велика робота, – каже, але потім виправляє себе, – друга», – віджартовується. 

Кароліна знімалась в трейлері до «Мої думки тихі 2». Був це першоквітневий жарт чи кіно таки вийде – достеменно не відомо.

На підмостках сцени дівчина стоїть впевненіше. Рік тому Кароліна пройшла відбір до трупи театру імені Франка. А нещодавно їй дали першу «немасовочну» роль у виставі «Тартюф».

Кароліна вчилась в університеті Карпенка-Карого, захистила диплом магістра. Нині – у вільному плаванні в кіно-театральній сфері, де багато підводних каменів, акул та інших істот.

Вечір поговорив з Кароліною про неї та попросив порадити вистави, які варто відвідати. Далі – її пряма мова.

Два танці і ви в «о, великому» театрі Франка

Коли я вчилась на четвертому курсі в Карпенка-Карого, в театрі Франка був конкурс на заміщення вакантних посад – якось так називалось.

Раніше конкурс був приблизно щороку, але після початку повномасштабного вторгнення конкурсів не було. Хоча в інших театрах їх проводять донині.

Я спробувала. Обрала цей театр, бо тут працюють люди, які бачать мене майже щодня на навчанні і вже знають, як граю.

Подавалась на артиста балету, треба було станцювати два танці по одній хвилині. Учасників була десь сотка, всі з різних вишів. 

Цей конкурс відбувся перед 24 лютого. Я пройшла, але працювати в театрі не почала. Тільки через рік, коли звільнилась посада артистки балету, мені дали ставку і тоді почали вводити у вистави.

До цього Кароліна грала в театрі на Печерську, де продовжує працювати донині. 

Грати водночас в різних театрах: ок чи не дуже?

Це не просто ок, це — чудова можливість робити театр в різних просторах, публікою, обставинами та на різних сценах. Це тільки розширює сприйняття театру.

Не є проблемою поєднувати роботу в кількох театрах. Мені приносить величезне захоплення, якщо в один день у мене вистави в маленькому театрі, а на наступний – у великому. 

Страхи на великій сцені

Коли потрапила на велику сцену в Франка, то боялась і думала тільки про те, як не забути свої дві репліки нещасні, і щоб мене було чути.

У нас вийшла прем’єра і мені кажуть, що гарно чути. Але тепер починаю думати: може, трошки убавить, щоб я не так орала.

Коли ти танцюєш в 10й лінії, то не так сильно відчуваєш простір. А зараз я виходжу, кажу слово і у 800 людей є реакція на нього, тоді я така: «Вау, що…». Це заряджає.

Залаштункові фішки в театрі Франка

На деяких виставах перед початком артисти збираються на сцені чи біля неї. Беруться за руки, щоб відчувати енергію одне одного, збираються та концентруються. 

Є вистава, яка довго йде в театрі. І один актор, який не має дубля (тобто тільки цей актор грає цю роль, немає іншого артиста, з яким чергується – Вечір) на кожну виставу приносить 1 кг цукерок «шалена бджілка». Це чудово, тому що я люблю шалену бджілку, і це класна традиція, яка триває плюс-мінус 15 років.

Щоразу людина заходить в магазин і купує для всіх ці цукерки. Тому на цій виставі завжди багато людей біля помічника режисера – там стоїть цей пакет з цукерками.

Які актори, коли не грають?

З багатьма акторами я познайомилась, коли прийшла в театр. Деяких вже знала особисто. Але досі, коли бачу мастодонтів: «тримайте мене».

Є актори, які подобались на сцені. Думала, що вони будуть: «Малишечка, шариш, хто я», а вони виявились спокійними.

Можуть підійти і сказати: «Сподобалась твоя робота, молодець». Щось підказати, але не в ключі: «зроби так», а як пропозиція – рішення на тобі.

А є навпаки – хто мені не дуже подобався з творчої точки зору, але в роботі відкрилися нові якості. І потім ніби більше цій людині співпереживаєш на сцені.

Що складніше: театр чи кіно?

В кіно маєш швидко і чітко виконати задачу. А театр складається поступово. Спочатку ти крінжово читаєш текст, потім ореш його. Поступово виходиш на правильну ноту. В кіно існує складність того, що треба тут і зараз це зробити.

Звичайно, перед цим може бути підготовка, але не у всіх режисерів так. 

Яка специфіка по зарплатні в театрі та кіно?

Для мене прожити комфортне життя на зп тільки від театру неможливо. І це я ще говорю про театр, який фінансується державою. В приватних ще складніша історія.

Якщо вже є певний статус і ти заслужив якусь кількість років, то є підвищення зарплат. Це вже непогані гроші. Але в стані, як я, це неможливо.

Мені іноді фінансово допомагає родина та хлопець. Більшість акторів вимушені розриватись між своєю роботою та поганими серіалами і неякісними проектами, аби просто заробити.

Або люди з дипломом актора ще працюють в ресторанах та кав’ярнях.

Це сумно, але такі реалії. В мене багато знайомих, які щось втрачають в професії, займаючись іншим. Мені пощастило, що маю можливість обирати проекти, які цікавлять мене творчо.

Одним з таких проектів був фільм «Уроки толерантності».

Як проходив кастинг в «Уроки толерантності»?

Спочатку були проби з кастинг-директором. Потім шукали театральну акторку, тому що фільм знятий довгими планами і треба було безперервне довге існування. Деякі люди мене радили.

На головній зустрічі думала, що це кастинг, але мене вже тоді взяли в проект. Тобто я прийшла на знайомство з режисером та продюсером.

Сиділа три години, щось там жартувала, спілкувалась, а в голові було одвічне питання: «То ви тіпа взяли мене чи ні, бо треба трошки понімать».

Не було одного речення: «Кароліна, ми тебе взяли». Це розумієш, коли вже друга, третя зустріч. В цьому фільмі відбувалось все не за правилами звичайного кастингу.

Як це – бачити себе на великому екрані?

Коли дивилась перший раз «Уроки толерантності», звертала увагу виключно на себе. Кожну репліку говорила: «Каролюсічка, давай-давай, ти зможеш». Не було ніякого враження про кіно.

Нещодавно дивилась вдруге. Здається, що вийшло цікаве кіно, але все одно існує романтизація, бо це моя перша важлива робота на великому екрані.

Сприймаю це як перше кохання. Можливо, якісь моменти можна було б десь змінити, але з іншого боку за дев’ять днів зйомок повнометражного фільму це суперкрутий результат.

Чи доводилось грати в тому, що не відгукується?

Так, не сильно афішую вистави, які не подобаються. Ставлюсь до цього як до ремесла. Це моя задача: прийти, зробити роботу і піти.

Без такого не складається відчуття прекрасного. Коли в тебе немає чогось жахливого, то потім виникає питання: «а що тоді є прекрасним?». І ти такий: «оце – хуйня», і точно знаєш, що мінус.

Але під час рутинної роботи можу наповнюватись тим, що мені подобається і займатись саморозвитком.

В мене небагато головних ролей. Іноді виходжу на початку вистави, всередині та в кінці. Між цими виходами є десь по 40 хвилин.

В перший вихід піду почитати книгу, в другий – почну дивитись фільм, а в третій – продовжу. Я це люблю.

Але грати Кароліна хоче у виставах, які відгукувались їй, тому вона порадила саме такі.

Крум

• Коли: 29 березня о 18:00
• Де: театр імені Франка
• Вартість: від 100 грн
• Квитки тут

Одна з причин, чому я її люблю – вона настільки сильно відрізнялася від того, як я побачила її вперше і згодом.

Це поєднання всього прекрасного в театрі в один момент. Мені сподобалось те, як вона стильована, і як діють в ній актори, крутий каст.

Тев’є-Тевель

• Коли: 16 березня о 15:00
• Де: театр імені І. Франка
• Вартість: від 200 грн
• Квитки тут

Це з більш класичного. В ній грає Богдан Бенюк. Мені здається, що ця вистава складена і зі смішного, і з сумного – з усього. Люблю, коли у виставі є все.

Погані дороги

• Коли: 23 лютого о 18:00
• Де: театр на Лівому березі
• Вартість: від 150 грн
• Квитки тут

Однозначно подобається цей матеріал. І режисура, спрямована на те, щоб актори виконали свою роботу.

Там класне поєднання погляду драматургині, режисерки і людей, які конкретно в цей час на сцені. Це ніби їхнє спільне висловлювання стосовно важливих для нас тем, які вже давно відбуваються.

Покоління пепсі

• Коли: 6 березня о 18:30
• Де: театр на Печерську
• Вартість: 300 грн
• Квитки тут

Театр на печерську – надзвичайний. Обожнюю там багатьох акторів і там також граю.

Підтримую Грішу Бакланова і кажу, що покоління Пепсі – просто ахуїтільна вистава, яку треба бачити і ходити на неї дуже-дуже багато разів. Я її фанат.

Море океан

• Коли: 3 березня о 17:00
• Де: театр на Печерську
• Вартість: 350 грн
• Квитки тут

Це вистава, де багато пригод. Коли заходиш у залу, театр ніби бере тебе за руку і вводить в цікаві світи, в яких ти ще не був.

В кожному в цьому світі бачиш своє відображення і це важливо для кожної людини в будь-якій творчості.

8 кроків танго

• Коли: 8 березня о 18:30
• Де: театр на Печерську
• Вартість: 350 грн
• Квитки тут

Ніби надзвичайно проста вистава про кохання, але після неї я вийшла і зрозуміла, чому люди кажуть, що найважливіше в світі – любити.

Кохання – вища сила, до якої всі намагаються дотягнутися.

Чим займається Кароліна у вільні вечори поза театром?

Якщо в мене є вільний вечір, то перше, що буду робити – лежати записувати якісь тік-токи, дивитись рілси, «Супер-маму». Прокростенувати – обов‘язково.

Це необхідно, якщо цього немає, то складно щось робити в житті. А потім вже йду в театр, в кіно рідше ходжу.

Останній фільм – «Життя прекрасне» – дивилась вдома. Це супер класика від італійського режисера. Цей фільм розрізав мене на шматочки, а потім зібрав назад.

Я ридала як сука. Люблю фільми, в яких є велика кількість просторів, і щоб у ньому були пригода.

В «Життя прекрасне» найкраща любовна сцена, яку я бачила.

Готувати власноруч – фу

У мене мало часу, щоб готувати. Хоча ладно – час завжди знайдеться, якщо є бажання. Але його нема. Ненавиджу готувати. Якщо доводиться готувати, значить, закінчилась гроші.

Улюблені бари

Бар 13, обожнюю Сквот та Негроні.

Ритуал перед сном

Частіше думаю перед сном про роботу. Повторюю текст, мізансцени, є внутрішні переживання.

Вечір, який запам‘ятався на все життя

В Афінах ми посварилися з моєю коханою людиною, але потім сильно помирилися. Це був виплеск емоцій.

Це сталось на мажорній вулиці, на якій виднівся Акрополь. Ішов дощ, було вже пізно. На вулиці нікого, тільки ми вдвох сваримось українською.

Потім пішли на пусті пагорби поруч, сиділи і дивились. Це було супер красиве поєднання того, що мені принесло біль, але водночас це було красиво.

Даня Бумаценко