Марічка плюс Іванко дорівнює любов: здоровий приклад парочок в українському кіно

14 лютого парочки ходять у всілякі «святкові» заклади, одинаки ж гладять власні голівоньки. В звичайний день це називається – «самозакоханість», 14 числа – «любов до себе».

Але одні та інші однаково прагнуть любити. Дехто вчиться цьому в родині, та комусь пощастило менше. Гарним посібником почуття любові може стати українське кіно.

Часом, режисери створюють персонажів і мріють на екрані про те кохання, яке хотіли для самих себе. Та інколи фільми про кохання не такі рожеві, як хотілося б. А почуття любові набагато глибше, ніж відчувалось в дитинстві.

Вечір склав добірку парочок в українському кіно, які для багатьох є взірцем справжнього (і здорового) кохання.

Іван та Марічка («Тіні забутих предків»)

Ця історія про українських Ромео та Джульєтту сталась в гуцульскому краї. Їхні сім‘ї проти того, щоб Іван та Марічка зустрічались. Та попри чвари вони багато гуляють разом, а пізніше – закохуються.

Господарство ведеться погано, вирушає Іван на заробітки пасти овець. А потім пара мріє про одруження. Та не сталось, як гадалось.

Якось шукав Іван загублену скотину, Марічці почувся голос коханого, ринулась на допомогу. Під дією якогось потаємного вона зривається зі скелі в гірську річку і гине.

Іван ходив понурий довгий час, і навіть, одружився. Зімітував кохання до Палагни, яка пізніше зрадить. А Івану почне маритись Марічка. Пішовши за нею однієї холодної ночі, він помирає.

Головне питання цього фільму – чи помирає кохання з людиною?

Коля – маршрутчик і Марія – медсестра («Люксембург Люксембург»)

Не всім дівчатам треба дорогі подарунки – у кожного своя мова кохання. Декому вистачить поїздка вечірнім містом на машині.

Коля працює водієм маршрутки в Лубнах, Марія – медсестрею. Місто не велике – всі один одного знають.

Він – справжній романтик: квітку на побачення взяв (щоправда, з кладовища), надушився, машинку підготував.

Їх перше побачення мало б виглядати так: каток, ввечері пиво, але Колі подзвонили з Люксембургу – його тато помер, необхідно опізнати тіло. Тому пиво і Марія відклались на наступний раз.

Лера та Кирил («Як це було»)

Лера спонтанно повертається з Берліна, куди виїхала після початку повномасштабного вторгення, щоб побачити сім’ю та друзів.

Поміж розмов про війну, Лера з другом Кирилом згадують, як воно було раніше — жити без сирен, купатися в озері на районі та не шукати найближче укриття.

Вони обидва вчяться і пристосовуються до нової реальності.

Стрічка «Як це було» брала участь в офіційній програмі минулорічного Канського кінофестивалю.

Люда та Максим («Поки тут тихо»)

Люду та Максима турбують такі питання: «Скільки триватиме війна? Їхати на захід України чи одразу за кордон? Чи доречно гуляти містом, яке тебе прихистило?».

У березні 2022-го вони заселилися в ужгородський готель і домовилися хоча б один вечір не читати новини і не говорити про війну.

«Поки тут тихо» фіксує досвід розгубленості перших місяців вторгнення — і ніжність, яка проростає навіть у готельному номері під час евакуації.

Семен Трубенко та яблуні («Земля»)

Олександр Довженко пізнає не кохання, а любов, котра набагато більше вважить за підліткові цяцьки.

Старий хлібороб Семен Трубенко чекає в яблуневому саду своєї смерті. Довженко ж знімає плід яблуні, як щось на рівні з божеством.

Семен Трубенко впевнений, що прожив гідне життя, і врешті помирає. Любов до землі – це те без чого ми не зможемо подолати ворога.

Ще цікаві фільми на вечір:

Даня Бумаценко