Бали, прогулянки від “блідності” і незаконні ігри: як в Чернівці 150 років тому проникла віденська культура

У 70-х роках XVIII століття Чернівці і західна частина Буковини відійшли до Австро-Угорської імперії. Нова адміністрація привезла із собою традиційні для Відня розваги.

Як проводили свій час та дозвілля містяни в австрійський період історії Чернівців, “Вечір” розпитав у дослідниці, співробітниці Чернівецького обласного краєзнавчого музею, авторки книги “У мереживі вальсу. Світське життя на Буковині (1848-1918)” Катериною Валявською.

Катерина Валявська

дослідниця, співробітниця Чернівецького обласного краєзнавчого музею

Прогулянки open air, курсалони

У суботу та неділю буковинські містяни мали звичку прогулюватися вулицями міста та парками.

Як тоді, так і сьогодні центром таких прогулянок в Чернівцях була вулиця Панська, сьогодні – вулиця Ольги Кобилянської. Окрім місцевої знаті та інтелігенції, нею прогулювалися усі містяни.

“Під час недільної променади по корсо Герренгассе можна було захоплено і критично споглядати елегантних дам, вершки міста, які, шляхетно киваючи, їхали фіакрами на гумових колесах з обмундированими або цивільними кавалерами, викликаючи заздрощі тих, які після церковної служби прогулювалися”, – спогади поета Георга Дроздовського.

Популярність серед місцевого бюргерства мали прогулянки парками.

У 1830 році в Чернівцях побудували Народний сад (Volksgarten). У нічний час алеї освітлювали лампи.

Парк став улюбленим місцем для піших променадів і кінних прогулянок.

Панянки з “вищого світу” демонстрували тут свої наймодніші туалети. На вихідні в саду були паркові свята, танці, концерти, театральні вистави,  діяв курсалон. Місцеві чиновники та інтелігенція мали звичку проводити тут будні.

Це вплинуло на появу в Чернівцях низки локацій, які існують і нині, зокрема, парк Шиллера.

Прогулянки мали не лише розважальну мету але й терапевтичну. У ХІХ ст. знатні жінки часто страждали на “бліду неміч” (анемію) – це було пов’язано з малою фізичною активністю. Письменниця Ольга Кобилянська, яка часто скаржилася на погане самопочуття, полюбляла прогулянки містом. В одному з листів так описувала свій маршрут:

“Я буду ходити на прохід о шостій годині надвечір. Іду вулицею Кафедральною, звідси Панською вулицею в Новий світ, звідси вулицею Юзефа, відтак через вулицю Петровича в Руську, відтак на ринок, де затримуюсь настільки, щоб побачити, чи немає який нових книжок у книгарнях, і вертаюсь Панською вулицею додому”.

Поправляли здоров’я і відпочивали на різних курортах. Невід’ємною ознакою елітарності курорту був курсалон – приміщення, де відбувалися різні світські заходи. 

Курсалон у Ватра-Дорней був двоповерховою спорудою з кімнатами для гри на фортепіано, більярду у гральною кімнатами, кав’ярні, музичний павільйон.

У великому залі проводили розіграші лотереї, художні та музичні заходи.

Доступ в курсалон не був загальнодоступним, а поділявся на 4 класи. Наприклад, абонемент 4 класу був для слуг та людей, які мали посвідчення про бідність, і дітей віком від 3 до 14 років.

Салонна культура, журфікс, звані вечори

Із Відня до Чернівців проникає салонна культура. Починаючи з 30-х років ХІХ століття, у приватних помешканнях заможних чернівчан збиралися задля проведення часу в знатному товаристві. 

Зі спогадів Ольги Кобилянської довідуємося, що в залі гості розважалися танцями, розмовами, жартами, сама вона грала на фортепіано і співала, а під час бального танцю один із гостей подарував їй букет квітів. 

В салони часто запрошували видатних музикантів, композиторів, декламаторів, поетів.

У травні 1847 року в Чернівцях гастролював знаний композитор і піаніст Ференц Ліст.

Окрім публічних виступів, його запрошували на звані вечори в будинки відомих містян. На початку ХХ століття в чернівецьких салонах був культ Баха, Бетховена, Шумана, Вагнера, їхніми портретами оздоблювали стіни віталень.

Улюбленими виконавцями в будинках великих землевласників були гурти ромського походження, які сприймали як місцеву екзотику. 

Будинок Йогана Карла Умлафа в Чернівцях свого часу став центром світського дозвілля, музично-літературним салоном.

Навчаючись у Відні, він приятелював із Францом Шубертом, тому мав доступ до кращих будинків Габсбургської столиці. Умлаф привіз в Чернівці кращі традиції і тренди салонної культури.

Крім музики, в салонах цікавилися літературою.

Своєрідним літературним салоном був дім Ернста Рудольфа Нойбауера, де часто бував письменник Юрій Федькович. Саме там він надихнувся на переклад українських народних пісень німецькою мовою. 

В Чернівцях користувалися популярністю звані вечори, домашні гостини. Вони були своєрідним суспільним обов’язком для підтримування родинних, соціальних та професійних відносин.

Зазвичай гостей приймали у визначений день – журфікс. Вранці та ввечері гостини поділялися на малі та великі.

На малі приходили лише близькі друзі, які отримували усне запрошення.

Звані вечори часто присвячували домашнім, релігійним та офіційним святам.

У 1897 році такий вечір влаштував крайовий президент граф Леопольд фон Гойос, куди запросили митрополита, найвищих чиновників краю та депутатів Буковинського сейму. Візит тривав з о пів на сьому до дев’ятої вечора, гостей пригощали вишуканими французькими стравами, кавою, лікером та сигаретами. 

До нашого часу дійшло меню тієї вечері: 

• крем-суп із куркою, 
• холодна закуска із дичини по-дворецьки, 
• стерлядь та судак, 
• соус голандез, 
• філе косулі а-ля жардіньєр,
• фуа-гра з трюфелями, 
• смажена індичка, салат, 
• артишоки по-сучасному, 
• глясе із полуницею та горіхами, сир, десерт.

Бали і карнавальний сезон

Своєрідним вивершенням світської культури в місті стали бали і танці під час карнавального сезону.

Він тривав між Різдвом і Великим постом – з кінця грудня до кінця лютого. Під час сезону найважливішим був Віденський бал при дворі імператора. Доступ до нього мали одиниці, як правило високі посадовці за особистим запрошенням цісаря.

Місцеві бали почали офіційно організовувати із введенням бальних правил 29 січня 1788 року.

З цього часу бали входять у практику місцевої знаті. Аби організувати такий захід, необхідно було отримати дозвіл в Окружному управлінні та сплатити до міської каси 20 крейцерів.

Починаючи із 40-х років ХІХ століття, в Чернівцях набули популярності бали-маскаради, казино-бали, закриті бали, бали знаті, приватні бали, благодійні бали.

На балах дозволяли жартівливі витівки, але вони мали сувору регламентацію із дотриманням бальних порядків. Був військовий патруль для порядку.

Бальні правила були шаблонними, містили порядок та програму танців.

Тут грали німецькі танці, кадриль, і менует – головний танець тогочасної Європи, який згодом поступився вальсу. 

На русинському балу в лютому 1910 року, який організувало українське студенське товариство “Союз” полонез танцювали під звуки коломийки. Газета “Bukowin Post” описала атмосфері в залі:

“Це була насолода для очей та душі. Цей національний танець виконували з темпераментом, грацією та спритністю. Опісля грав вальс, і це знову викликало у всіх порив до танцю. Танцювали багато та весело. Під час кадрилі можна було нарахувати понад 100 пар. Танцювальні пари розважалися аж до світанку”.

На балах забороняли носити зброю та шпори, не допускали аплодисментів. 

Напередодні карнавального сезону юнаки та дівчата відвідували танцювальні курси, щоб узимку якнайкраще продемонструвати свої таланти.

За тогочасними нормами, дівчина з “добропорядного дому” мала право відвідувати бал із 15-16 років.

Готуючись до балу, вона першочергово обирала бальний одяг, і в цьому брала участь вся сім’я. Жінкам радили одягати закриту сукню з оксамиту або шовку, рукавички по лікті, брати букет квітів та віяло. 

Чоловіки одягали на бал, як правило, чорний фрак, чорні штани, білу жилетку та краватку, бальні черевики, циліндр та білі рукавички. На балах-маскарадах дрес-код визначався окремими регламентами. 

На балах шукали пару, вирішували політичні питання, вели ділові розмови. 

Кав’ярні, азартні ігри та жінки

“Модний світ” Чернівців також цікавився театром, концертами та кав’ярнями.

Тоді були відомими кав’ярні “Ауфмессер”, “Гайнріх” та “Відень”. Власник останньої запевняв, що тут можна отримати таку ж каву, як у Відні.

Найвідоміший ресторан був на першому поверсі готелю “Під чорним орлом”, який за рівнем обслуговування та інтер’єру належав до “першого рангу”.

Кав’ярням та ресторанам в Чернівцях дозволяли працювати до півночі. В окремих випадках, на час проведення карнавалу, можна було отримати дозвіл зачиняти кав’ярні в пізніший час. У такому разі власникові треба було сплатити 1 гульден, який спрямовувався до місцевого фонду бідних. 

Це були заклади, де не просто пили каву і читали свіжу пресу, але й де жваво обговорювали новини, ділилися думками, ідеями в освіченому середовищі. 

І вони були умовно відокремлені за станами. З преси того часу: “Військовий стан заселяє кондитерську Кухарчука, стан трудівників – кав’ярню “Габзбург”, учительський стан ‒ кав’ярню “Європа”. Трапляються й очевидні змішання”.

Обмежений доступ до кав’ярень і ресторанів мали жінки. Наприкінці ХІХ століття в Чернівцях у кав’ярні “Габсбург” з’явилася окрема кімната для жінок.

Ольга Кобилянська писала до дружини Івана Франка: “У нас є тепер нова елегантна кав’ярня, збудована на лад віденської. Є в ній осібна кімната для пань, де вже можна свобідно заходити і виходити”. 

В чернівецьких кав’ярнях була поширена практика азартних ігор. Порушуючи закон, власники кафе організовували окремі кімнати для гри в карти, доміно, макао та інших ігор. Відома справа про такі ігри в кафе “Кайзер”. 

Окрім азартних ігор та алкоголю, чоловіки могли в закритих кімнатах отримати й інтимні послуги.

Театри та концерти

Салони і звані вечері були закритими дійствами, доступні вузькому колу еліти.

Аби сюди потрапити, слід було мати високу посаду, звання або рекомендацію.

Театральні вистави та інші публічні заходи були доступні ширшому колу місцевих.

У 1878 році звели дерев’яний театр. Місця в партері займали аристократи, для вищих чиновників були ложі, гімназисти стояли на гальорці, яку учні дотепно називали “Олімпом”.

Важливою подією в культурному житті краю стало будівництво на початку ХХ століття нового театру. Відкриття театру відбулося 3 жовтня 1905 р. постановкою п’єси Франца Шьонтана “Марія Терезія”.

Чернівці отримали сцену достойну вимогам найвибагливішої публіки. В інтер’єрі нового театру були передбачені фойє, галереї, буфет. Донині будівля  є центром театрального життя Чернівців. 

Окрім театру, в Чернівцях популярність мали концерти, що за часів Габсбургів відбувалися в основному у залах готелів “Під Чорним орлом” та “Молдавія”, а згодом на сцені “Музичного товариства”.

Кубай Інна