Вечір з барменом “Ісусом” в культовому “БарменДиктат”

7 квітня, 16.00. У дворі будинку Хрещатик, 44б загоряється залізний знак келиха з крильцями.

Під ним зупиняються пара чоловіка й жінки.

Стукають у непримітні сірі двері і за мить зустрічаються з охоронцем: “Це тут бар… е-е-е, “Диктатор”?”. “Не “Диктатор”, а “БарменДиктат”. Ви за адресою, проходьте”, – поправляє охоронець і пропускає гостей у підвал.

Ця вечірня сцена розігрується тут вже понад 10 років.

У часи касет люди приходили сюди танцювати на дискотеці “Браво” зі світломузикою й диско-кулею.

У 2000-ні збиралися на концерти артклубу “44”.

Нині люди приходять сюди провести вечір у бар “БарменДиктат”.

Співавтором нової глави популярного місця називають Кирила Кислякова або “Чорного Санту”.

Він виріс в Києві, займався фотографією, мав допуск до закулісся світських заходів. Знає сотні міських історій, які так і не потрапили у київські хроніки.

У 2016 році Кисляков разом з бізнесменом й музикантом Володимиром Костельманом створили “БарменДиктат” – бар для себе, де б вони самі відчували себе щасливими.

Якщо зараз у закладі запитати, яку посаду обіймає Кирило Кисляков, його назвуть або “душею” або “батьком” бару.

Багато речей в інтер’єрі з’явились завдяки його баченню, яким має бути бар: масивні шкіряні меблі, грубі дерев’яні столи, цегляні стіни, пляшки алкоголю у нішах за ґратами.

Продумані навіть гачки для одягу – вони нагадують восьминога, що одягнув боксерські рукавички на мацаки і готовий до бійки.

До бійки не з гостями – з буденністю.  Схожа позиція й у Кирила Кислякова: “У барі ми створюємо умови, щоб люди хоч трохи відпочили від реальності”.

17.00. За 13-метровою стійкою бару у головній залі до вечору готується гурт барменів.

Вони перевіряють чистоту барного інструменту й посуду, якість заготовок для коктейлів.

Настрій у хлопців піднесений. Вони жартують, обмінюються люб’язностями з першими гостями. “Перш за все дбаємо про здорову атмосферу між собою. Жарти, підтримка, ніякої дідівщини”, — пояснює бармен Олексій Кутєпов.

Каже, поки бармени чекають гостей, до гарячої фази вечора, то можуть  обговорити новини з фронту, спорту чи політики. В останні тижні багато говорять про ситуацію навколо Києво-Печерської Лаври. 

Олексій родом з Луганська. Чотири роки працював фотомоделлю у Китаї. 11 років професійно займався танцями – сальса, бачата, хіп-хоп. “Тепер танцюю в барі з шейкерами”, – резюмує.

За спиною барменів головного залу – 4-тонна залізна конструкція з полицями для алкоголю.

На ній стоять понад 900 пляшок з віскі, ромом, джином, текілою, горілкою і безліччю інших напоїв.

“У трьох верхніх рядах пляшки не повторюються. Про їхню вартість не берусь судити – деякі напої давно зняті з виробництва, а у нас вони є. Певно, їхня ціна збільшується щодня, як на аукціоні”, – розповідає Кутєпов. 

Близько 19.00 бар наповнюється людьми. Найчастіше це компанії друзів, чоловіків і жінок.

Вони добре знають одне одного і бар. Не губляться у напівтемряві закладу, одразу прямують до звичних місць.

Для гамірного вечора сідають ближче до сцени.

Для бесід між собою чи з барменом усідаються на високі стільці біля стійки.

Офіціант просить Олексія зробити п’ять коктейлів “Ebanitka” (суміш рому та коли).

У “БарменДиктат” розповідають, що після декількох чарок “Ebanitka” гостей охоплює нестримне бажання танцювати на шинквасі.

Якось дівчина завершила такий танок у стилі рок-зірки – стрибком на голови іншим гостям. Внизу її встигли зловити.

Але цього вечора Олексій працює у прихованому від інших барі в барі “Ghost Station” – за легендою закладу, це недобудована станція київського метрополітену.

За барною стійкою “Ghost Station” сидить соліст гурту, під чиї пісні пройшла юність більшості барменів зміни.

Його сусіди — актори, журналісти, юристи. Їхні розмови перериваються вибухами сміху. Гості розслаблені, не стримують себе, тут їм забезпечена приватність.

До Кутєпова схиляється дівчина і просить приготувати коктейль. Просить щось яскраве і свіже, кисло-солодке.

“Малина чи маракуйя, чого б більше хотілось?”, – уточнює бармен.

Через кілька хвилин подає їй блискучий залізний келих з коктейлем.

Дівчина пробує і заплющує очі від задоволення – “Ісус” вгадав її смак і настрій.

“За це найбільше люблю свою роботу. В бар приходить людина, просить здивувати, розповідає, що любить, чого їй хочеться. Готую, подаю,  спостерігаю за її емоцією – це інтимний і приємний момент. Кожен гість як загадка, яку розгадав, або ні”, – каже бармен.

О 21.00 вечір у барі набирає обертів. Всі зали заповнені людьми, вільних місць майже немає.

Олексій робить десятки рухів на хвилину – швидко зрізає лимонну цедру, трусить у повітрі запітнілі шейкери, тут же миє барний інструмент, приймає замовлення і розраховує гостей.

“Все, що винайшло людство за свою історію в плані спілкування – все буває в барі. Чим краще знаю гостей, тим ширший спектр тем для розмови.

Якщо люди вперше у нас, розповідаю про заклад, “кружу” їх, створюю їм вечір. Іноді людям треба виговоритись, іноді треба добре посумувати і я не чіпаю”, – розповідає Олексій.

Каже, ідеальний вечір в барі для нього той, коли прийшли цікаві гості, з якими вдалося знайти спільну мову.

Жартує, якщо ще й чайові хороші залишили, то супер. 

“Найбільше з одного рахунку мені залишили $200. Нічого особливо не робив, просто гостям так захотілось. Працюємо в барі “на банку” – скидаємося чайовими, а потім ділимо на всіх”, – ділиться бармен.

Каже, що не йшов сюди для заробляння – мовляв, ця робота не про гроші.

Найбільша мотивація для нього – у можливості розповісти щось цікаве про напої, приготувати коктейль до смаку людини, навчити її красиво пити.

“Можна прийти в бар і просто пити горілку. І людина має на це повне право.

А можна пити алкогольні напої вишукано, естетично, дізнатись про них щось нове. Бармен на цьому шляху як екскурсовод і носій алкогольної культури”.

Загалом в меню – близько 100 коктейлів, класичних і авторських, які покривають 95% запитів гостей.

Інші 5% бармени покривають творчими рішеннями під запит гостя.

У 2019 році заклад продав 125 000 коктейлів.

Ближче до 22:00 гостей в барі меншає. Люди відступають хвилею і оголюють стільці, столи, барну стійку.

Олексій розповідає, що до вторгнення Росії в Україну робота в барі могла затягнутись до 03.00.

“Пам’ятаю вечір 23 лютого 2022 року, коли закінчив роботу пізно і прибирав бар. Не чув вибухів і сирен, працюю ж у підвалі.

В один момент у всіх нас почали дзвонити телефони й приходити сповіщення. Залишились тоді в барі, бо відчували себе тут у безпеці”, – пригадує Олексій.

Так підтримує зв’язки з барною спільнотою, дізнається новини. 

Відвідує чайні церемонії у чайній One Tea Tree на Рейтарській або навмання обирає виставу і йде в театр. З останнього сподобалась вистава “Таємниця Шопена” у Театрі “Сузір’я”.

Кутєпов каже, що барна стійка для нього як сцена, а він за нею актор: “В барі всі дивляться або одне на одного, або на пляшки, або на бармена.

Ти або контактуєш з людьми напряму, або вони спостерігають за тобою здалеку.

Завжди звертаю увагу на те, як працюють колеги, що сам роблю в барі – якщо рухи відточені, чіткі, гарні, це вже мистецтво”.

Обкладинка, фото: Facebook/БарменДиктат

Артем Кузьменчук

головред «Вечора»