Як це – бути громадською діячкою, бізнесвумен, мамою, і чекати вечорами дзвінків чоловіка з війська: історія Вікторії Феофілової

Поки чоловік в ЗСУ, Вікторія  Феофілова самостійно справляється з роботою, бізнесом, слідкує за будинком, виховує двох синів і регулярно їздить у відрядження за кордон. 

Попри те, що розповідає про себе стримано – «Родом з Черкас, нікуди не переїжджала, окрім як в село Геронимівку неподалік від міста. Роботу давно не міняла, чоловіка теж», – життя Вікторії насичене. 

Вона майже 20 років навчає комунікаціям та займається політичною просвітою як голова громадської організації «Горизонт змін» і розвиває сімейну справу – пекарню та магазин крафтових продуктів «Агроельф».

Де вона бере сили, щоб все встигати й активно включатись у такі насичені дні? Секрет Вікторії – у вечорах, які тільки для неї та її сім’ї. Далі — пряма мова героїні.

Побудували камін, а навколо нього – будинок

Вечір для мене – коли сідає сонце.

Вдома люблю спостерігати, як воно ховається за ліс, як при цьому змінюється колір неба. Це, напевне, одне із найулюбленіших видовищ.

Люблю літні вечори, коли тепло і безвітряно, а взимку – коли теж безвітряно і йде красивий лапатий сніг. 

Маю щастя все це споглядати, адже вже сім років живу в селі під Черкасами в будинку, який ми з чоловіком Андрієм будували довгих шість років, бо заробляли для цього гроші.

Та коли дім все ж з’явився, то виявився навіть кращим, ніж ми мріяли. Я ще довго засинала з думкою: боже, це мій будинок! 

Хоч я родом з Черкас, ніякого стресу при переході від містянки до селянки не відчувала. Навпаки, на землі усвідомлюю іншу якість життя.

Хоча саме городництвом ніколи не займалася, навіть квіточки не сіяла. А коли почався коронавірусний карантин, у мене з’явилася клумба і тепер люблю, коли вона розквітає.

Узимку люблю вечори біля нашого каміна. Коли планували будинок, для нього відвели особливе місце. Маємо сімейний жарт: ми побудували камін, а навколо нього – будинок.

Інколи в гості приходили сусіди, ми спілкувалися, а діти гралися при свічках.

Фільми, книги і лавандовий чай

Увечері я роблю те, що хочеться, намагаючись максимально слідувати своїм бажанням, адже ця пора – для задоволення!

У типовий вечір я вечеряю вдома і дивлюся кіно, іноді з келихом вина.

Останнім часом це серіали англійською з субтитрами, аби вивчати мову.

Інколи ми дивимося кіно з молодшим сином. Він може передивлятися улюблені фільми по декілька разів, тож я знаю усіх марвелівських героїв (усміхається). 

У дитинстві вечорами я читала, заздалегідь виносячи з дитячої бібліотеки книги оберемками. Тепер читаю набагато менше. 

Тоді добирала книжки за принципом: «а що я ще у вашій бібліотеці не читала?». Зараз добірка формується хаотично: книги дарують друзі або купую за чиєюсь рекомендацією. 

Оскільки часу мало, то читаю переважно в дорозі або кілька сторінок увечері у ліжку, щоб краще засинати. Так ще й уникаю впливу шкідливого синього світла від екрану телефона. 

Трапляється, що вечорами я працюю: веду навчальні вебінари з політичної грамотності, основ комунікацій, волонтерства чи організовую онлайн-зустрічі. Це теж ок, я сова – і можу бути активною допізна.

Однак це не стосується хатньої роботи: хай би який був розгардіяш, ніколи не змушую себе прибирати увечері – це задачка для ранку.

Також увечері ніколи не займаюся спортом, це задачка для першої половини дня.

Найкраща вечеря – та, яку для мене приготували чоловік або сини. У нашій родині всі добре готують, тому робимо це по черзі.

Наступний день увечері не планую, роблю це значно раніше. Але можу зазирнути в гугл-календар, щоб переконатися, що нічого не забула.

Засинаю з перемінним успіхом. Коли перестаю добре спати – це сигнал, що психіка перевантажена. Тоді шукаю причини, йду до психотерапевта або приймаю призначені лікарем медикаменти.

А ще перед сном п’ю м’ятний або лавандовий чай. Ці трави ростуть на моїй клумбі, я їх просто зриваю і запарюю окропом в чашці. Це теж допомагає заснути.

Вечори у відрядженнях

По роботі часто буваю за кордоном, відвідала багато країн. Із давніми чи новими знайомими ми зазвичай ходимо гуляти вулицями міста чи села, де перебуваємо, споглядаючи архітектуру, любимо випити щось смачне, повечеряти у цікавому закладі, спробувавши місцеву кухню. 

Коли у вересні минулого року виїздила в Брюссель, незвичним було відчуття, що після 23:00 ми все ще на вулиці і п’ємо пиво, а не дотримуємося комендантської години.

Подібне відчула й наприкінці вересня цього року, коли як багаторічна партнерка брала участь у конференції Kyiv Dialogue в Берліні, де серед іншого говорили про підтримку вимушених переселенців в Україні.

Шампанське для вечора перемоги

Найбільше люблю бути увечері удвох з чоловіком Андрієм, бо це та пора доби, коли у нас є час одне на одного. Ми можемо просто сидіти на терасі і розмовляти до сутінків, як робили це ще в студентські роки. 

Тепер, коли він у Збройних силах України і місяцями не буває вдома, це не здається якоюсь банальністю.

Важко самій з усім давати раду, поки чоловік служить. У нас партнерський шлюб і ми завжди вирішували усі побутові питання разом. Навіть за кермом їздить саме Андрій, а я – пасажирка, тож без нього багато проблем із логістикою.

Але я вже навчилася справлятися. Радію, що діти вже достатньо дорослі і можуть допомагати та залишатися самі.

Щовечора я чекаю дзвінка від чоловіка. Розповідаємо одне одному, як минув день. Так легше перенести розлуку.

Буває, мене накриває хвиля емоцій: за шо це все?! Чому ми не можемо жити так, як нам хочеться? Мій Андрій зовсім з іншого тіста, він не про війну, не про зброю, не про все це… І я зовсім не для цих одиноких вечорів і сліз в подушку…

Мабуть, вперше життя мене так тицьнуло носом в жорстоку правду: ми не владні над обставинами. Усе, що ми можемо – обирати, як в них жити.

І тоді я просто даю собі можливість поплакати, поскиглити, пожалітися, як усе це несправедливо. Не комусь конкретно, а просто в повітря. І стає трохи легше.

А це і гарні, затишні вечори зі смачною вечерею, хорошим вином, близькими друзями чи цікавим фільмом.

У вечір перемоги над Росією я буду багато плакати. Спробую виплакати весь той біль, який накопичився.

А потім ми з Андрієм відкоркуємо куплену ще до 24 лютого 2022 року пляшку ігристого Сava, бо давно вирішили, що розіп’ємо її тільки після нашої перемоги.