Дочитатись до звільнення: у Раді хочуть скорочувати термін ув’язнення за прочитані книги. Які твори радять фахівці

Про що говорять

До Верховної Ради подали законопроєкт, в якому пропонують зменшувати термін ув’язнення засудженим, котрі читають книги.

Пропонують варіант: одна прочитана книга — мінус три дні від терміну. За рік можна прочитати 10 книг із переліку, який затвердить Мін’юст.

Книги в переліку мають “сприяти формуванню у засуджених правильних духовних та моральних цінностей, а також цілей, спрямованих на виправлення.”

Колонії зобов’язують мати як паперові примірники, так і електронні версії, а також пристрої для читання. Щоб підтвердити, що він справді прочитав книгу, ув’язненому треба буде скласти іспит.

Хто зможе скористатись

Якщо законопроєкт приймуть, то скористатись такою опцією зможуть всі засуджені, яким призначили покарання у вигляді позбавлення волі. Та чи скорочувати термін покарання через те, що ув’язнений багато читає, вирішуватиме суд.

А ще це стосуватиметься тих, хто претендує на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Тобто якщо ув’язнений вирішить скористатись таким правом, то суд призначатиме термін умовного ув’язнення, який зменшать на стільки днів, скільки книг (у відповідному перерахунку 1 книга — 3 дні) зміг прочитати винний.

Хто автор законопроєкту

Подав законопроєкт народний депутат Гривко Сергій Дмитрович, член Комітету ВР з питань соцполітики та захисту прав ветеранів, голова підкомітету з питань соціального захисту і реабілітації осіб з інвалідністю.

Був співінціатором скандального законопроєкту №7361 (надавав право самостійно командирами убивати військовослужбовців за невиконання наказів без будь-яких доведених належним чином обставин. Через критику авторський склад законопроєкту змінили, а згодом взагалі відкликали.

Ми не знаємо, хто складатиме переліки рекомендованих книг чи як колонії їх купуватимуть.

Та запитали в літературознавців і книжкових оглядачів, які книги, на їхню думку, мали б бути у списку для вечірнього читання ув’язнених.

Ростислав Семків

Доцент кафедри літературознавства “Києво-Могилянської Академії”

1. Панас Мирний “Хіба ревуть воли, як ясла повні…”. Роман-притча про Чіпку Варениченка, селянина з ХІХ ст., який не зумів вирватися з прикрих обставин і став арештантом. Все ж автор схильний звинувачувати в сумній долі Чіпки не лише його слабодухість, але й суспільні порядки того часу.
2. Осип Турянський “Поза межами болю”. Експресіоністична повість про військовополонених в часі першої світової війни, що потрапляють в екстремальну ситуацію, проте залишаються людьми.
3. Іван Багряний “Тигролови”. Роман про арештанта радянської системи, що знаходить у собі сили не зламатися й вирватися з лап НКВД на свободу.

Лілія Шутяк

книжкова оглядачка, комунікаційна менеджерка дитячого арт-видавництва «Чорні вівці»

В американського письменника Стівена Кінга є дві книжки, які можуть бути цікавими людям, що перебувають у в’язниці – “Втеча з Шоушенка” та “Зелена миля”.

У першій йдеться про банківського працівника Енді Дюфрейна, невинно засудженого за вбивство своєї дружини та її коханця. У тюрмі герой зустрічається з різними несправедливостями, але, попри все, не опускає рук – він допомагає охоронцям заповнювати податкові декларації, займається розширенням тюремної бібліотеки, вчить інших в’язнів не лише читати і писати, але й співпереживати. Зрештою, чоловік викриває махінації керівництва в’язниці. 

“Зелена миля” також розповідає про невинно засудженого Джона Коффі, якого звинувачують у вбивстві двох маленьких дівчат. Чоловіка відправляють у блок смертників і незабаром мають стратити.

Але один із наглядачів виявляє в героя надзвичайні здібності – здатність зцілювати людей. Роман дуже гостро показує, як ті, хто, здавалося б, мав би бути злочинцем, насправді виявляються кращими за своїх наглядачів.

З українських книжок – “Листи до сина” Василя Стуса. У цих текстах є і біль, і надія, і любов, і мудрість, яку передає батько своєму сину і вчить того, якою має бути справжня людина.   

Тетяна Гонченко

авторка каналу “Непозбувний книгочитун”

1. “Вибір” Едіт Еґер. Бо вона про те, що все наше життя залежить від власного ставлення до кожної ситуації. І що будь-яку особисту катастрофу можна подолати й пережити.
2. “Хто ти такий?” Артема Чеха – роман про те, як життя може поламати, але все одно можна лишатися людиною.
3. “Маленьке життя” Ганьї Янаґігари – щоб показати, що сімейні цінності можуть бути різними, і це не залежить від гендерного складу сім’ї.

Богдан Тихолоз

літературознавець, директор Дому Франка

1. Джордж Орвелл, “1984”. Одна з головних книжок ХХ століття, без якої годі зрозуміти природу тоталітаризмів і деспотій – минулих, сучасних і майбутніх. Більше ніж антиутопія, яка з хірургічною точністю і безжальністю розриває людське й нелюдське в суспільному бутті.

 2. Віктор Франкл, “Людина в пошуках справжнього сенсу”. Концепція “терапії сенсом”, що визріла в концтаборі, а не в кабінеті. Коротка, але дуже важлива книжка, яка допомагає знайти відповіді на питання: “Навіщо?”. А якщо знаєш, навіщо, здатен витримати будь-яке “як”. 

3. Міленко Єрґович, “Історії про людей і тварин”, “Іншалла, Мадонно, іншалла”, “Жертвам сниться велика воєнна перемога”. Книжки короткої прози і публіцистики боснійського автора, який знає, що таке війна і людяність. Нам, українцям, сьогодні відгукується так, що аж. Кожна війна особлива. Але кров є кров. І любов є любов.

Богдана Романцова

літературознавиця, літературна критикиня

Якщо говорити про класику, звісно, тут добре пасували б “Квіти для Елджернона” Деніела Кіза, “Вбити пересмішника” Гарпер Лі. Твори, де центральною темою є гуманізм, людяність, прийняття іншого.

 “Амадока” Софії Андрухович як добрий текст про пам’ять та нашу ідентичність цілком може стати частиною цього списку.

 Важливо, аби люди, які відбувають покарання, читали не лише шкільну класику, а й сучасні тексти, адже українська література живе, розвивається і може бути цікавою. Але це вже левел-ап для тих, хто хоче заглибитися в непрості тексти. 

Нарешті, я не дуже вірю у чіткий вододіл між умовно підлітковою і умовно дорослою літературою. Чому не дати почитати Нестайкових “Тореадорів з Васюківки”, “Пеппі Довгапанчоху” Астрід Ліндгрен або “Енн із Зелених Дахів” Люсі-Мод Монтгомері? 

Монтгомері взагалі написала цілу серію романів, тож за пригодами Енн можна стежити багато томів поспіль, а український переклад пречудовий, тож це ще й лінгвістична насолода. А після Нестайка світ здається світлішим, кращим місцем, тому порада універсальна.

Вам може бути цікаво: чи є еротика в сучасній українській літературі, де шукати український горор, чим смакують в українських романах.

Тетяна Павліченко

Редакторка