--11557

25 Червня, 2023

вечорниці

Еротика в сучасній українській літературі: чи є що почитати на вечір

Автор: Ганна Улюра

У цнотливому сучукрліті є соціальний роман, що починається з того, що неповнолітня дівчина робить мінет дорослому чоловіку.

І ні, ніхто цю книжку софтпорно не назве (і добре, бо книжка поганюча). Але складається так, ніби наша література не готова визнати сам факт існування еротичного жанру, але годна заселяти порно-сценами всі книжки без огляду на жанр.

А що, як таки оглянутися? Є ж у нас книжки, які пишуть сексуальну насолоду суто заради сексуальної насолоди, пишуть так, аби розпружити і розважити дорослого читача? Є?

Де наші “50 відтінків”?

За тридцять років становлення і розвитку сучасної літератури у нас мало видали еротичної прози. Чому?

Автори жанрової літератури змушені доводити, що розважати читача – це годна праця для літератора. І не має бути соромно за неї.

Еротику писати складно, у нас небагато настільки вправних в цьому сенсі авторів.

Сюжет софтпорно наперед відомий, фінал наперед відомий, сюрпризів не має бути, це зруйнує книжку. А при цьому текст має так зачепити, щоби читач зреагував фізично.

Такі книжки не видають, бо побоюються, що їх не будуть купувати. І замість прибутку автор і видавець матимуть моральні паніки ображених читачів. Зрештою, ці паніки нагнітає і недосконале законодавство.

Закон “Про захист суспільної моралі” дає таке визначення порно і еротики, що їх неможливо розрізнити. А значить, видавця і автора еротичної прози можна притягнути для відповідальності за розповсюдження порнографії, “непристойної фіксації статевих актів”.

І є ще суто літературна проблема: якщо ми не пишемо еротику, то нізвідки не візьметься наука, як її писати. Еротика потребує своєї напрацьованої мови, а мова має розвиватися в текстах.

Півста синонімів до слова “прутень”

Якщо спитати у начитаної людини про один-єдиний еталонний еротичний сучукрліт, то відповідь буде – “Те, що на споді” Юрія Покальчука; найбільш відверті читачі навіть назвуть улюблене оповідання з тієї збірки.

Буде то історія про інцест молодої матері і сина-підлітка у провінційному містечку. Чи буде то історія грабіжника, що зґвалтував батькову коханку і тим запустив її притлумлену сексуальність.

Сюжети захоплюють. Але Покальчук важко підбирає правильні слова, він їх знаходить, бо геніально працював з мовою, але видно ту його мучительну роботу.

Ще на початку 2000-х перед укрпрозою стоїть питання, як називати чоловіче спідне, а як – жіночу білизну, понімаєте.

У нас був “Лель”, – згадають старожили. “Лель” існував від 1992-го до 2003-го року, в журналі активно публікували еротичну і майже-еротичну прозу.

Заснував часопис Сергій Чирков, йому важило, щоби про секс почали говорити українською. “Лель” був майданчиком, де софтпорно українською складало собі тезаріус.

В одному з перших “Лелів” – “Я-на” Ігоря Ченича. Зустрічають в кав’ярні, знайомляться, от уже п’ють на брудершафт, вона одружена, секс в парку – не варіант (але ідея!), він веде її до себе, кохаються, проводжає її на останнє метро.

Від еротичної оповідки більшого сюжету і не треба. Тут важить не сюжет про злягання, а мова, якою можна писати сексуально збуджене тіло. Тут спокушає сама мова.

Вона говорить, а в очах займається полум’я, губи жонглюють соромітними чудесами і ніжка б’є об ніжку, вони сходяться і розходяться, ці білі манкі ворітця: вхід — входу нема. І є один тільки вихід — вп’ястися пальцями, зубами в пружну м’якизну, розвести стулки-розтулки, і в розчахнуті шир, глубину — піратським бригом, розтривожити, збрижити мліюче єство, відшторити завісу одягу: “Вистава починається, панове!”.

Бачите, що я маю на увазі?

Здається, це була перша поява Ігоря Ченича в літературі (під цим псевдо в еротичному жанрі працював Петро Федотюк). Нині він представлений книжкою “Портрет коханки замолоду”, де сюжети таки не вирізняються різноманіттям (адюльтер, секс на одну ніч, мастурбаційні фантазії), але мова щоразу красивезна і багатюща.

В цей же час – початку 2000-х – починають видавати наш сороміцький фольклор. Якщо ви не читали збірників сороміцьких пісень і байок – зробить це! Воно навряд збудить уяву, але щиро повеселить:

Тупу, курочки, тупу:
Чотирі ножечки в купу;
А п’ята коротша,
Од меду солодша!

Ще один фактор, який дозволив нашим авторам еротичної прози солодко експериментувати з мовою, була галерна праця перекладачів.

“Коханець леді Чаттерлі” Соломії Павличко, Рабле і Прус Анатолія Перепаді, Декамерон Миколи Куліша, маркіз де Сад в адаптації Віктора Шовкуна, “Історія О.” Юлія Шелеста – в цих книжках можна було знайти не лише натхнення, а й всі потрібні для нього слова. І то будуть не пісюнчик і цюцюрник.

А коли зійшлися всі фактори, тоді і почали з’являтися книжки сучасної української еротичної прози… І так, “Те, що на споді” залишається і понині неперевершеним зразком жанру.

Кожне оповідання збірника – це історія про ініціацію, людина входить в ситуацію еротичної напруги в одному статусі, а кінчає – в іншому.

Старі діви перетворюються на розпусниць, юнаки-незайманці – на палких коханців, святі – на курв, а курви – на святих.

Секс у Покальчука завжди магія, яка докорінно міняє людину і світ.

Нашій літературі притаманно ставитися до себе серйозно, коли вона пише жанрову прозу. Заявка в еротиці іде не менше як на акт містерії, а не якогось там нудного злягання.

Хоч не втому ряді, але в тому стаді

У 1990-х еротичну прозу писав Євген Гуцало – “Шал”, “Блуд” і, мабуть, найвідоміша “Імпровізація плоті”. Жінка відпочиває в санаторії, поки збирає в лісі конвалії, коханець робить сюрприз: забирається голим в її кімнату і чекає, щоби напасти.

Ну як коханець, він теж тут відпочиває, вона вчора йому посміхнулася і трішки фліртувала

Аж тут у двері стукає ще один залицяльник. Поки один стає під дверима, другий її ґвалтує. Вона насолоджується. Вона ще не знає, що ґвалтівника намовила інша жінка…

Між низьким фарсом і культурою зґвалтування наша література 1990-х воліла не обирати, давайте обидва.

В ті часи уже була у нас і фетиш-проза. Богдан Волошин, “Равлик” (є в одному з номерів “Леля”).

Чоловік за сорок, якому не щастить на жінок, вчергове закохується. Він зве пасію Данаєю, вона має пишні форми, що нагадують хлопу картину Рембрандта.

Що робити з розкішним тілом, окрім як милуватися, чоловік не знає – Даная іде від нього до великого, їй до пари, спортсмена…

Кумедний цей твір закінчується самогубством покинутого чоловіка.

Щодо розкриття теми фетишизму, то Валія Киян та Юра Лоцький принаймні спробували в нібито-романі “Правда про секс: Ілентина”.

Роман на два голоси: в парних розділах дорослі обговорюють інтимні досвіди, їм так незручно говорити про секс, що все це зводиться до дурних масних жартів; в непарних розділах пара займається ідеальним сексом на березі моря, пісок не муляє, вони – єдинороги (не питайте мене, я не знаю, що це було).

“У затінку Венери” Любомира Винника єдинорогів нібито й нема, але рогів не бракує.

Кожна новела книжки – про той чи інакший перебіг адюльтеру: від взаємної насолоди One Night Stand до відкушеного через дорожню пригоду прутня (біди наробила наречена, сильно розпалилася, уявляючи секс із іншим чоловіком, що його виграла напередодні весілля).

Із Винника так собі порнограф, але був би класний мораліст: комусь прийшов час впасти в гріх, хтось радісно це робить, на когось тут же чекає покарання.

А дорогою чоловік завжди розкаже жінці, що вона відчуває з ним в ліжку. І не перебивай, дорогенька! “Бо, входячи в тебе, даю тобі внутрішні розкоші, яких не заступлять жодні зовнішні ласки”.

Подружжя заводять фантазії про ще одну жінку в ліжку, є підпита розпусна колєжанка, чоловік в процесі губиться, він тут більше не треба.

Одружена пара урізноманітнює секс, виїздить за місто і грається на задньому сидінні малолітражки, раптом грім, судома, вони скліпуються і так їх знаходить поліція. Це оповідання зветься “Божа кара”.

А от це уже цікаво! Бухгалтерка Віка у “Сусіді” Христини Лукащук отримує від боса завдання прослідкувати за новим співробітником – красивим молодим мужчиною.

Закінчується все діловою поїздкою і сексом поспіхом в готельному номері.

Бізнес-шпигунка з Віки погана. Але в неї трішки розсіяна увага: ночами замість спати вона слухає, як сусід доводить до гучного оргазму партнерку. Та схлипує, стогне, кричить, скавулить, а Вікторія лежить і згадує свій пісний, але дієвий секс з колишнім мужем, мастурбує і хоче й собі поридати під сусідом.

Рішення приходить саме собою: треба познайомитися з тим чоловіком за стіною.

Секс Віка переживає так ритуально, а Лукашук пише піднесено, що він в книжці править ледь не за відьомські практики, очищенням його зве сама Віка.

Вона навіть рекомендується всім навколо як сестра Вікторія і розказує, що вона – монахиня. Симпатична фантазія з розряду розкута недоторка: “Та це в тебе просто нормального мужика не було, мала”.

Її ж – Христини Лукащук – “Курва” та “Любов пратична” є історіями адюльтеру: львівська жіночка тонкої душевної організації та чоловік іншої львівської жіночки, не такої витонченої.

Книжки схожі на чорно-біле фінське кіно: двоє говорять на тлі покинутого сараю, говорять про глибини своїх тонких натур, а ти все чекаєш, поки вони в той сарай штовнуться і хоч щось станеться.

Терпіння – чеснота, любий читачу.

Хочеться динаміки, щоб не було як подих перевести, тр є!

Двоє в ліжку, не рахуючи коханців” Ірини Клекіт має просвітницька-педагогічну мету: це автобіографічний роман про відкритий шлюб і про слатшеймінґ.

Все, що ви хотіли знати про поліаморію і не було в кого спитати.

Але задум з просвітою поступився упевненій історії жінки, яка поступово пізнає і відкриває свою сексуальність: двобій “чемної обманщиці” і “чесної бляді” (це цитати).

Двоє двадцятирічок починають зустрічатися, це їхні перші стосунки, вони повільними стежками петінгу ідуть до першого сексу, обоє втрачають цноту під переможний бій Кличка.

За якийсь рік вони одружаться, ще за якійсь час чоловік поділиться фантазією: його заводить, коли його жінка спить з іншими. Так з’явиться перший другий чоловік – старший, її начальник. Катрін-Мілле-на-мінімалках знається на чесності.

“Навчи її робити це” Анни Малігон і “Тепло його долонь” Юрія Яреми роблять ставку на гомоеротику.

Марта орендує у Лізи кімнату. Марта і не планувала пускати сусідку, сталася якась помилка, але дівча припало до душі.

Марта не афішує, але вона є аватаром індійської богині. До того обидві пані мали токсичні стосунки з чоловіками, тепер вони мають токсичні лесбійські стосунки.

Повільний рух від доморощеного БДСМ до повноцінного родинного насилля долають швидко: камасутру змінює кримінальний кодекс.

Хлопцям Яреми пощастило більше за дівчат Малігон, їх ніхто не шмагає і не душить по ходу сюжету, але ми ще про це пошкодуємо.

Остап вийшов з шафи і водночас вшився з провінційного міста. Йому двадцять п’ять, він рушає до столиці, де йому запропонували контракт репортера з житлом і високою зарплатнею. Залишилося знайти хлопця.

Оком накинув на файного качка-розумаху Русю, але він натурал. Остап буде довго пасію спокушати і приручати.

Еротичних сцен в книжці не те, щоби багато, але то і на краще. Не вірите? “Атлант, розправивши плечі, хотів цілковито володіти Остапом і, спрагло цілуючи вуста та жадібно вивчаючи тіло, у шаленому двобої отримував здобич”.

Я ж казала: кожен твір еротичної прози у нас – це заявка на епос, мінімум мисливсько-героїчний.

Кожна генерація певна, що вона винайшла секс

У “Те, що на споді” Покальчука є оповідання “Кінець”. Це байка про сексуальним дебют. Богдану п’ятнадцять. Він щойно навчився мастурбації. І знесилює себе ночі поспіль, уявляючи красуню Лорейляй, яку побачив біля Софіївки. Якось непомітно переспав із дебелою покоївкою.

Він уже чоловік. А за містом починаються бої, Муравйов підступає, Богдан записується до війська разом із іншими студентами. Перед розстрілом їх вишукували в чергу неподалік Аскольдової могили і кастрували.

Софтпорно про героїв Крут, саме так. От про такі трансформації я говорю – одне життя, одна ніч міняють історію. В такому творів фіналом еротичного дебюту може стати масовий розстріл. Втім, так саркастично як Покальчук, це мало хто робив.

Комікс Юра Логвина “Походеньки баламута”. Сільська вдова апробувала в любовній справі коняра Омелька, хлоп виявився хвацький.

То жінка порекомендувала його мужній подрузі, а та – незайманій сестрі. Поки управитель намагається намовити проти Омелька сільських чоловіків, до коняра знаходить стежку і дружина управителя.

Це твір про важку кріпацьку долю, не впізнали? Незаймана не хоче, аби першим у неї був пан, що накинув око на дівчину, і віддається коняру. А в фіналі Омелько побив люто управителя, вкрав коня і подався світ за очі. Омелько Довбуш, ну. Без штанів.

Смішна і чуттєва замальовка Логвина – вдала в своїй кічовості стилізація під сороміцький фольклор. Вона страх яка показова.

Наші автори софтпорно охоче вторгаються в історичну проблематику, вони міркують про націятворення. Щоправда, самі собі заважають гучним реготом, і як же це добре!

Юрій Винничук “Житіє гаремноє”. Тут мають встати, щоби аплодувати, любителі софтпортно, на це твір у них уже має бути рефлекс.

Винничук пише похабну (це комплімент) історію від імені Насті Лісовської, що от-от стане Роксоланою.

Дівчину потуречили, заслали в гарем, там шугарінг і віск та гоп – у ліжко до султана.

Там повільно вона набуде сексуальної освіти, пройде обов’язкові для софтпорно етапи: вагінальний, анальний, оральне самопізнання, легкі лесбійські ігри і… що вам ще треба? Все інше читайте в романах Загребельного.

Такі спроби зробити еротичну прозу “національно свідомою” підмічають і самі автори еротичної прози.

В романі “Пор’ядна львівська пані” Люби Клименко (це псевдо Марини Гримич) фригідну дружину бандуриста в вишиванці проводить по тих же етапах – петінг, три типи проникнення, груповуха – розпутний зайда.

Так от перший раз вони спаруються біля пам’ятника Франка. І коли жінка спитає, чи не могла б то бути не така символічна і залюднена локація, партнер їй повідомить: просто, кохана, Франко – мій улюблений поет.

Ну бо має заводити і груповуха, і вірші Франка одночасно.

Зрозуміли, до чого у нас тут ідеться? І не регочіть мені тут.

Що буде, як зареготати під час сексу?

Подейкують люде, що якщо гигикати-котитися під час сексу, то можна отримати або останній секс із цим партнером або найкращий із ним.

Це все питання довіри і близькості один до одного. Наша еротична проза претендує на найвищу до нас близькість.

От є роман Володимира Єрмоленка “Ловець в океані”. Це переспів Одисеї, що зосередився на сексуальних походеньках Одіссея, чий шлях на Ітаку триває з ліжка до ліжка. Парнерки міняються, але герой ні.

Це така мастурбація в жінку на двісті сторінок. Нібито метафора, що показує нам духовний шлях героя. І це навіть красивий онанізм, але скучна проза.

А от є та ж Люба Клименко і її вкрай неамбітний “Великий секс у Малих Підгуляївцях”. Це набір пустопорожніх байок про еротичні пригоди мешканців одного села.

Поки Цирцея перетворює подорожніх на свиней, аби вони забули, як бути чоловіками, льошка з Підгуляївців лізе в коляску мотоцикла, бо запам’ятала, що так її возили до кнура. Одній свині тут таки пощастило потрапити до правильного роману.

Наша еротична проза очікує, здається, що ми вибухнемо сміхом в мить оргазму і сама собі зайвої пафосної серйозності не прощає.

Ще можна почитати огляд українського фуд-фікшину від Ганни та зануритись у розвідки українським горором (дві частини: перша та друга).

Ганна Улюра

Ганна Улюра

літературна критикиня

читати наступне

Ось про що ми пишемо в інших рубриках

Київське ескімо, смак борщу, сиру й хліба: 7 закладів Києва з оригінальним морозивом

«Чоловік з передової хвалив дистанційний мастурбатор»: як секс-іграшки допомагають парам кохатися на відстані