Нічний “друг Сталіна” та поціновувач довгих розмов: якими були вечори Олександра Довженка

Все своє свідоме життя режисер Олександр Довженко прагнув оточити себе людьми творчими та впливовими.

Він вважав, що для успіху, окрім таланту, необхідні соціальні зв’язки та наполеглива робота.

Тому легко міг пожертвувати сном задля плідного обговорення чи роботи над черговим твором.

Сценарій для свого першого фільму “Вася-реформатор” Довженко написав за три ночі. Пізня робота позначилась на і без того небездоганному здоров’ї режисера – вже у 43 роки він мав проблеми з тиском. 

Микола Бажан, з яким на початку 20-х років минулого століття Довженко жив в одній квартирі у Харкові, згадував про їхні пізні дискусії: “Кожний новий побачений нами фільм, нова книга, поезія, театральна прем’єра ставали темами наших нічних суперечок”. 

Як проводив свої вечори легендарний український режисер та що не давало йому спати вночі – розповідає “Вечір”. 

Берлінські вечірки та харківська богема 

Під час роботи секретарем Генерального консульства СРСР у Берліні Довженко зацікавився образотворчим мистецтвом.

Згодом він звільнився з роботи та присвятив весь свій час навчанню на художника у місцевому училищі. 

На жаль, свої щоденники за 20-і роки Довженко спалив, тому про той період його життя дізнаємось зі спогадів. 

“Частий гість у моїй майстерні, він завжди приходив дуже рано і залишався до пізньої пори. Спочатку він дуже уважно спостерігав за тим, як я працюю, потім встановлював свій мольберт і сам починав малювати”, – згадував художник Микола Глущенко, який на той час жив у Берліні. 

Відвідував Довженко і берлінські вечірки у данської акторки німого кіно Асти Нільсен. Там діячі мистецтва пили вино, знайомились та обговорювали свої творчі ідеї до пізньої ночі.

Подейкували, що між Нільсен та Довженком була симпатія. Це викликало ревнощі в актора українського походження Григорія Хмари, який згодом став чоловіком Асти. 

Справжній творчий розквіт стався в Довженка, коли він переїхав до Харкова. Там же він знайшов найближчих друзів – письменника Юрія Яновського, поета Миколу Бажана та історика Степана Мельника.

Всі четверо жили в одній квартирі, центральну кімнату якої за ідеєю Довженка перетворили на творчу майстерню.

Зранку там збиралися художники, які малювали картини з натурниць.

Так Довженко познайомився з тими, кого згодом назвуть “розстріляним відродженням”. 

Період вечірніх посиденьок завершився після другого одруження з російською акторкою Юлією Солнцевою. З нею режисер познайомився на Одеській кіностудії.

На відміну від Довженка, Солнцева не любила веселощів, гостей та тяжіла до ідеального порядку. А також була українофобкою.

Як згадував актор Петро Масоха, під впливом дружини Довженко став більш закритим та почав схилятися до російської культури. Більшість його вечорів з того часу присвячені роботі над новими фільмами.

Однак Довженко повністю не втратив любові до вечірніх розмов. Вже у 50-і роки у Каховці під час будівництва водосховища режисер описував свої вечори у щоденнику:

“Учора сильне враження справив на мене Микола (один з учасників будівництва). Я просидів з ним до глибокої ночі, до дванадцяти годин. Сиділи біля столу, випили пляшку вина, чаю. Розмовляли, як брати, як літні люди, натруджені та сиві, про життя, про комунізм, про радість та щастя”.

Безсоння та прогулянки зі Сталіним

У другій половині 30-х років в Довженка почались проблеми зі сном. Судячи з щоденника, він усвідомлював біду, яка насунулась на Україну з більшовицькою окупацією.

Якщо у 20-ті роки ще були сподівання на подальшу українізацію, то після Голодомору все стало очевидним навіть для романтиків комунізму. Але виступати проти влади не наважувався: Довженко любив вплив радянської еліти та тягнувся до нього, а також не був готовий ризикувати життям.

У грудні 1938 року агент НКВС “Могилевський” доносив: “Дружина Довженка жалілась, що Довженко не спить ночами й весь час говорить їй, що його переслідують, і він може загинути. А коли засинає, то уві сні говорить українською”.

Про виснажливе безсоння можна прочитати й в щоденниках: “Пів на четверту ночі. Прокинувся од головного болю і неймовірного шуму в ушах і потилиці. Голова холодна. Думка діє нормально”.

Безсонні ночі Довженко використовував для роботи та… для прогулянок зі Сталіним.

Подібне ставлення “вождя” лестило режисеру і він неодноразово розповідав про ці зустрічі друзям.

Історики вважають, що так Сталін намагався контролювати митця. Радянська влада знала, що Довженко воював в складі армії УНР та брав участь у придушенні повстання на заводі “Арсенал” у Києві. І хоч потім він зняв пропагандистський фільм про “героїзм комуністів” під час повстання, підозра не зникла.

Довженко любив фрукти та мамині паски

Про захоплення фруктовими садами знає кожен, хто хоч трохи цікавився постаттю Довженка.

Під час роботи на Київській кіностудії він разом з колегами висадив садок з яблунь та груш. Це нагадувало Довженку про улюблені дерева біля батьківської хати.

Київським садом режисер любив прогулюватися після роботи. Дерева родять і досі.

З фруктами пов’язано також знайомство з дружиною Юлією Солнцевою. Як згадувала жінка, в один iз вечорів в Одесі на гостинах у режисера Шпиковського, Довженко почав діставати з кишень великі апельсини й давати Юлії. Він робив це як фокусник, після чого сказав: “Я прийшов за вами”.    

У листах до матері Довженко писав про її великодню випічку: “Я пригадав отут на самоті всі паски, що Ви колись пекли нам, лаючись голосно… Хоч і пройшло вже багато літ, і багато води прошуміло в Десні, треба правду сказати – добрі паски уміли Ви виготовляти”.

Полюбляв ловити рибу і готувати її з кашею, як у дитинстві. А до алкоголю ставився обережно: по-перше, через батьківські запої, які згадував з сумом, а по-друге, через власні проблеми з тиском.

Чим надихався Довженко

Він не терпів нічого некрасивого, казали про Довженка знайомі. Москву вважав негарним містом, але й до Києва мав негативні емоції, пов’язані більшою мірою з роботою. Тому найбільше любив бувати на природі.

Саме довкілля надихало Довженка ще з дитинства. У автобіографічній повісті “Зачарована Десна” він згадує, як вечорами йшов до клуні та дивився на зорі: 

Музика і справді надихала Довженка вечорами. У листі до українського вченого Івана Соколянського він хвалиться придбанням радіо та платівок до грамофона.

Приділяв увагу режисер і своєму вигляду. Старався одягатися модно та акуратно. Бувши прихильником комунізму, він все ж віддавав перевагу “куркульському” одягу:

“Ми перестали вже соромитися убожества. Хай мене Господь простить – ну добра свита краща від поганого бушлату чи мізерного пальтішка. Весела наївна плахта й вишита сорочка – царське вбрання порівняно з фуфайкою й іншим непотребом. Не брешіть мені люде добрі, що наша обдертість потрібна була для створення важкої індустрії. Зроду не повірю”. 

Після окупації Радянським союзом Галичини Довженко написав, що тепер тамтешні українці стануть такими ж сірими, як і місцеві. Водночас вважав окупацію історичним об’єднанням українського народу. 

Вечірні місця сили режисера: Десна, Каховське водосховище.

Улюблений вечірній час: засиджувався до півночі.

Про що вечорами мріяв: У своїх щоденниках Довженко часто пише про занепад української культури при радянській владі. Проте залишався прихильником комунізму. Він пройшов шлях від ідеї самостійності до фактичного виправдовування радянських злочинів.

Наприкінці життя Довженко мріяв поїхати в Україну, ностальгував за звичаями, мовою та природою. Та радянське керівництво так і не дозволило йому повернутися додому.

В одній зі своїх останніх нотаток у щоденнику Довженко написав: “Прощай, Україно. Прощай, рідна дорога моя земле-мати. Я скоро помру. Умираючи попрошу вирізати з грудей моїх серце і хоч його одвезти і десь закопати на твоєму лоні, під твоїм небом у Києві, десь над Дніпром, на горі. Прийми його. Воно тобі весь вік молилось, не проклинаючи ні однієї з чужих земель”.

Маріам Шелія

журналістка