Друзі, цей день настав: ми купуємо ще одного Притулу — репортаж з київського концерту “VIP Тернопіль”

Еспресо та американо на 9 млн грн

— Синок, ти чого сміття не виніс?
— Я виніс. А, блін, я батю викинув!

Це була коротка мініатюра з життя звичайної “рускої” сім’ї. Чорні пакети легко сплутати, ну. Чорний гумор. Але гумор.

Сміх — потужна зброя. Особливо коли жартує команда “VIP Тернопіль”. Придивіться до селфі: я там, в кінці залу. Прийшла, щоб вам розповісти про гумор під час війни.

За цими коміками я стежу ще з часів КВК: червоно-чорні костюми, фраза-візитівка “Володька, не позор мене!”, жарти на величезну кількість тем: від алкоголізму до політичного популізму.

А ще вони завжди виступали українською і виділялися на фоні інших команд чіткою проукраїнською позицією. Якщо ви любите дивитися гумористичний контент — то точно знаєте цих хлопців і Таньку.

Що? Я можу пройти у гримерку перед початком концерту? Лечу! Ой… А всі розбіглися. Тарас Стадницький дає інтерв’ю зліва від сцени. Не будемо заважати, але підслухаємо.

— Уявляєш, в Клівленді на фудкорді продавщиця мене питає: ну що, як твій брат? Ну ти прикинь! Планета — одне велике село.

Бггг. Прикольно. Я наче перенеслась в середину фейсбуку Тараса, на який підписана.

Щоранку він постить там смішні історії, а в кінці дає номер карти для донатів у рамках проекту “Кава для ЗСУ”.

Типу не випий кави, а краще задонать. Теоретичні еспресо та американо уже назбирали 9 млн грн.

Валютчик купує прапор

Йде капітан команди Віктор Гевко (про його вечори читайте тут).

— Чого очікуєте від київського концерту, чи буде він відрізнятися від інших?

— Ми тепер волонтери і стали меркантильні, очікуєм завжди на великі суми збору. Від столиці чекаємо щедрих людей, які будуть готові донатити на ЗСУ. А взагалі хочемо підняти настрій людям у цей час і дати їм енергію мінімум на місяць.

Літом зазвичай концерти не роблять, бо люди їдуть відпочивати. Це перше літо за всю мою історію артистичну, коли ми наважились зробити літом концерти. І люди приходять. Повні зали.

— Чим запам’яталися ці літні концерти?
— Прапор, підписаний Валерієм Залужним, ми віддали у Тернополі за донат у 220 000 грн.

— Цікаво, ким працює ця людина?

— О, це валютчик, – сміємося вдвох. – Для кожного міста маємо свої лоти. Плюс майже на всі концерти возимо дещо особливе.

У нас є крило збитого російського літака. Ми його порізали на шматки і зробили сувеніри. Шматків близько 50-ти. Показуємо спочатку відео, де збивають цей літак, а потім виносимо на сцену лот.

За кордоном якось вдалося віддати прапор, підписаний Залужним та Зеленським, за 69 000 доларів. Купила українка, що давно там живе. Вона знала, що буде такий лот і підготувалася.

– Від чого отримуєте найбільше задоволення на концертах?

– Від того, що роблю щось корисне. Вношу свою лепту. Після туру Канадою, наприклад, купили 16 позашляховиків і 20 дронів. Це надихає. 

Відпускаю Віктора готуватися і йду на своє місце.

19:15, концерт трохи затримується. Ведучий питає глядачів, звідки вони приїхали. 

— Чи є хтось з Донецької області?

Тиша.

— Чи є хтось з Луганської?

Піднімає руку пані.

— Вітаємо вас у гостях!

Мене пересмикнуло. Які ще гості?..

Ми всією країною зараз тулимося одне до одного, бо Росія не дає багатьом жити вдома. Гості!.. Фух, концерт починається.

Коронками поки не беремо

Ось вони. Зазвичай як кажуть: зовсім не такі, як у тєліку. Але “Віпи” саме такі!

Рухи, слова, жести — відточені до кепки персонажа Тараса—Володьки.

От тільки… Я це все бачила. Шкода, та нових номерів у програмі, здається, нема. 

Та залу подобається: сміх на місці. Але недовго.

Після серії коротких номерів Тетяна виносить прапор, підписаний військовими. За прапор борються донатами. Перемагає пан Роман і його 50 000 гривень. Роман на сцені, Роман радіє.

Що наступне? Тубус від NLAW. І Продано! Оцій пані за 69 000 гривень. Хто вона Жінка Романа. Так, того самого Романа. Тетяна каже прямо:

— А скільки у вас загалом грошей з собою? Що? Коронки маєте? Ні, коронками ми поки не берем.

О, відео про рашистський літак, все, як Віктор і казав. Коробочка зі шматочком крила на сцені. Його забирає додому сімейна пара за 25 000.

Останній лот — футболка з Танькою та Володькою — 15 000 і нема. А на сцену кличуть пані, що готова була її придбати за 10 000:

— Ми люди не принципові, — каже Тетяна, — готові подарувати вам ще одну футболку за 10 000.

Пані погоджується. Думаєте, це все?

Винесли дві трилітрові банки. Пустили їх по рядах. На вході, щоб ви знали, теж коробка для донатів стоїть.

А поряд із основною залою ще одна, де громадська організація ВПО України також представила лоти. Там підписані речі спортсменів та інших відомих людей. Автограф Залужного на одній футболці теж є.

Тішить, що Головнокомандувач має час та натхнення підписувати то всьо. Його автографи зараз найкраще допомагають армії в тилу.

Концерт продовжується. Ще улюблені номери, суперхіт “Синя смужка”, “Танцюй, бо ми переможем” — чудова пісня у сольному виконанні Аркадія Войтюка і кадри, кадри, кадри з війни…

Сильна командна пісня. Ще і ще нагадування, що кожен має підтримувати ЗСУ. 

Майже дві години ми провели разом з “VIP Тернопіль”. Але… У мене не було відчуття, що я на гумористичному шоу. Скоріше так: я серед волонтерів, що вміють жартувати:

— Друзі, цей день настав, — пародіює Сергія Притулу Віктор Гевко, — ми купуємо ще одного Притулу. Розраховуємо зібрати донатів на півтора.

Волонтери, що вміють жартувати

Виступ завершують гімном України. Зібрано 234 000 гривень, цього вистачить на один позашляховик. Чудовий результат.

Виходжу на вулицю. О, пара, що виграла прапор та тубус. Що це у них ще? Футболка, підписана Залужним! Нормально так пошопились. 

Небо синіє, майже 10 вечора. Глядачі викликають таксі. А я дивлюсь на це небо і думаю, що дуже хотіла прийти посміятися. Але було не смішно.

Думаю, такі концерти більше для тих, хто далекий від війни і волонтерства, але хоче бути причетним через такі заходи. 

Давайте вже переможемо. Дамо “Віпам” трохи часу на написання нових номерів, зберемося ще раз і добряче посміємося. Видихнемо прапори, тубуси і крила ворожих літаків.

Відберемо у Залужного ручки і маркери. Хай відпочине. І теж посміється.

Ольга Бродська

журналістка