22 січня — День Соборності України. Ось якими були вечори киян 1919 року, коли об’єдналась Україна

Холодної днини 22 січня 1919 року у Києві сталось те, що українці виборювали століттями — Україна об’єдналась в єдину державу.

Саме у цей день було проголошено Акт Злуки між УНР та ЗУНР, який об’єднав українські землі. З 1999 року Україна відзначає цю дату, як День Соборності України.

Вечір.Media розповідає про подію і вечори киян 1919 року, коли відбулась історична подія.

Чим важливий День Соборності?

Століттями українці та українські землі були розірвані між різними імперіями і державами.

Але на хвилі європейської «Весни народів» 1848-1849 років посилилась ідея соборності українських земель. Таку ціль у своєму маніфесті 1848 року задекларувала у Львові.

У 1865 році ідея соборності лягла в основу пісні на слова наддніпрянця Павла Чубинського та музику галичанина Михайла Вербицького 1865 року — «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому».

Перший відомий запис пісні «Ще не вмерла Україна» на платівку, зроблений у 1910 році у Кельні

Ідеолог українського самостійництва Микола Міхновський у 1900 році у брошурі «Самостійна Україна» сформулював цю думку у гаслі, — «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ».

На початку 20 століття, на хвилі розпаду імперій і національних рухів мрію про соборність України нарешті вдалось здійснити.

Українська Народна Республіка з центром в Києві та Західноукраїнська Народна Республіка з центром у Львові ухвалили рішення об’єднатися в одну державу.

22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві урочисто було проголошено Універсал про об’єднання — сьогодні він нам відомий, як Акт Злуки. Цю подію з 1999 року в Україні відзначають, як День Соборності.

У Києві на Софійському майдані проголошують Акту Злуки у Києві, 22 січня 1919 року

Світлина: Ярослав Файзулін / localhistory.org.ua

Так, через збройну агресію проти України об’єднана держава тоді не встояла. Але ця подія стала символом єдності українців. Показала, що мета жити у своїй соборній державі — реальна і досяжна.

Зараз ми, сучасні українці, живемо у такій Україні.

То якими були вечори українців у 1919 році, коли українці об’єднались в одну державу:

Святковий вечір в Києві був тривожним

Відомо, що проголошення Акту Злуки на Софійській площі було масштабним і урочистим.

Центральними вулицями проїхала кінна колона стрільців у козацьких одежах, яка мала нагадати про входження війська Богдана Хмельницького у Київ в грудні 1648 року.

Софійську площу прикрасили арками з гербами УНР, ЗУНР і тризубом. Відбувся військовий парад і молебень.

День був морозяним, але після проголошення Акту Злуки люди не розходились і на вулиці Володимирській відбулися стихійні мітинги.

Люди зібралися на Софійській площі на проголошення Акту Злуки, 22 січня 1919 року

Світлина: memory.gov.ua

Головною темою промов стали зовнішні загрози молодої української держави. Один з очільників УНР Володимир Винниченко сказав:

– Сьогодні день великого національного свята, свята об’єднаних частин, роз’єднаних нашими ворогами. Дивіться ж, бережіть свою республіку від ворогів. Слава їй!

«Я сам буду кричати з вами «слава», коли ні одного ворога не буде на нашій території», — додав головний військовий отаман УНР Симон Петлюра.

Симон Петлюра та Володимир Винниченко на Софійській площі у Києві, 22 січня 1919 року

Світлина: Ярослав Файзулін / localhistory.org.ua

У театри ходили, хоча не завжди вміли у них поводитись

Делегат ЗУНР, науковець Іван Німчук в ті дні приїхав в Київ. Він мав кілька вільних вечорів у січні 1919 року і як театроман (любив театри Відня) пішов дивитись київські вистави того часу, пише «Локальна історія».

Згадує, що пішов у театр Курбаса на виставу «Молодість» за п’єсою Макса Гальбе, — «На виставі було абсолютно не більше, як 40–50 осіб, при чому саля була неопалена. Це був просто героїзм акторів, що грали серед таких обставин, не маючи до того перед собою глядача».

Актори київського театру Леся Курбаса, 1918 рік

Світлина: wikipedia.org

Пише, що більше людей ходили у театри Садовського і Саксаганського. Але це була широка публіка і вона не завжди знала, як поводити себе під час вистав — глядачі лускали насіння прямо під крісла, голосно обговорювали події на сцені.

Від початку до кінця вистави постійно було чути вигуки, — «Тихше! Увага!». Глядачі не звертали уваги на обурення і далі вели розмови.

Ходили у ресторани та кав’ярні

У своїх спогадах той самий Іван Німчук згадує, що у січні 1919 року його вразив достаток Києва, — «На кожному кроці кидалось в очі велике багатство».

Описує, що всюди — у ювелірних крамницях, магазинах, ресторанах і кав’ярнях був повний достаток.

У закладах центру була повна посадка. Гості в них сиділи до пізньої ночі і вставали до роботи пізно. Німчук скаржився, що о 09:00 ранку у місті не можна було знайти ані кави, ані склянки свіжого молока. Люди відпочивали після вечірніх посиденьок.

Відомо, що делегація ЗУНР, яка приїхала в Київ для проголошення Акту Злуки жила у готелі «Континенталь» на сучасній вулиці Архітектора Городецького.

Готель «Континенталь» на листівці початку 20 століття

Світлина: wikipedia.org

«Розмістили нас у найкращих кімнатах найкращого готелю та гостили багатими обідами, вечерями і сніданками», — пише у спогадах «Битва за Соборність» делегат Лонгин Цегельський.

Вечері були щедрі і ситі завдяки селу

Через військові загрози для української держави взимку 1919 року в’їзд у Київ контролювався міліцією. У подорожніх мали бути перепустки.

Селяни на ярмарку, Київщина, рубіж 19 і 20 століть

Світлина: Інституті археології НАН України

Але для селян, які везли продукти на продаж, в’їзд у Києві був вільним. Вони і забезпечували достаток: щедрі та ситі вечері містян і делегатів урочистостей на честь Акту Злуки.

Історикиня Олена Бойко у розвідці «Влада і місто: нариси життя Києва за Директорії УНР» пише:

«Напередодні нового року і різдвяних свят на київські ринки було завезено достатньо м‘яса, сала, птиці, риби, овочів тощо. Доставили багато ялинок і ялинкових прикрас».

Вивіски українізували, але далі центру справа йшла повільно

Німчук помітив і те, що за часів його гостин у січні 1919 року у Києві мало не щодня зникали російськомовні вивіски магазинів і закладів. Їх замінювали на українськомовні.

Це був результат наказу полковника УНР Євгена Коновальця від 31 грудня від 1918 року, — «Замінити всі вивіски українськими варіантами».

Вид на Хрещатик у путівнику містом Києвом на початку 20 століття

Світлина: wikimedia.org / «Путівник Києвом» (1917)

Німчук скаржився у спогадах, що вивіски робили поспіхом, тож на вечірніх вулицях Києва часто можна було побачити таблички з помилками, — «На жаль, не було приказу, щоб тексти тих вивісок затверджувала якась комісія чи хоч би одна тямуча людина».

І якщо у центрі справа українізації просунулась, то далі від центру міста з цим були проблеми. Хтось саботував наказ, мовляв, не на часі. А комусь бракувало фарб і матеріалів, щоб це зробити.

З квартирним питанням стало легше

Одним з указів у 1918 році Директорія УНР скасувала попередні домовленості між «лендлордами» власниками житла і квартирантами в Києві.

Історикиня Олена Бойко пише, що людям довелось переукладати ці договори. І квартиранти… тільки виграли від цього!

Ціна оренди київських квартир на рубежі 1918-1919 років знизилась. А переплачені гроші за квартиру було вирішено вважати платою наперед.

Ще про історичні вечори:

Артем Кузьменчук

головред «Вечора»