Грійте діда! Які традиції вечора у четвер перед Великоднем були в Україні

З четвергом перед Великоднем пов’язано чи не найбільше архаїчних звичаїв у передсвятковому тижні, який ще називають Страсним. Або ще кажуть “Чистий”, “Білий”, “Живний”.

На прохання «Вечора» етнологиня, кандидатка історичних наук Марія Баглай-Олійник, розповідає цікавинки про вечори цього дня в українській традиції.

Господині паски пекли не ввечері четверга, а вдень

Марія Баглай-Олійник

етнологиня, кандидатка історичних наук

Коли пекли паску в четвер?

Попри часті уявлення, українські господині паски пекли не ввечері четверга, а вдень. 

Вдосвіта всі члени сім’ї вмивалися та переодягалися у чистий одяг.

Маленьких дітей купали, а воду після купання виливали на перехресті доріг, “щоб хвороба заблудила”, бо перехрестя завжди сприймалося як “нечисте” місце.

І господині починали пекли паску – великодній обрядовий хліб. Традиція називати великодній хліб “паскою” сформувалася під впливом назви свята Пасхи.

Наші предки великодній хліб часто називали “бабою” (“баба”, “бабка”, “бабчина”), а всі продукти, які несли на освячення до церкви – “паскою”.

У п’ятницю, коли стратили Ісуса Христа, її не пекли, адже це вважалося гріхом.

Приготування тіста на паску та сам процес печення огортали різними віруваннями та прикметами.

Жінка мала перебувати в спокої та затишку, ніхто не повинен був перешкоджати чи бодай словом відволікти.

Вона приступала до роботи з молитвою. На Волині господині, коли саджали у піч паску, казали: “Тікай сатано з хати, бо я буду паску саджати”.

Українці Карпат вірили, що поки паска в печі, жінці не можна сідати, “щоб паска не сіла”.

Ніхто не заходив до хати, не прочиняв дверей, щоб вітер не нашкодив і не роздмухав вогонь в печі.

Адже утримати стабільний вогонь у печі було неабияким мистецтвом.

Люди вірили, якщо паска у формі впала, це віщувало недобрий рік для сім’ї.

Опісля старалися донести її додому так, щоб не загасити. Полум’ям свічки випалювали хрест на одвірку та дверях, щоб захистити дім від злого.

Окрім того, свічку використовували у похоронній обрядовості, даючи її в руки небіжчику.

Також запалювали та молилися, коли вирувала негода. Звідси її ще одна назва – “громниця”.

У Чистий четвер на Поліссі та Волині ще донедавна влаштовували пісні поминальні вечері, готували страви, які потім залишали на ніч.

Можна провести аналогії із Святим вечором, коли також сідали до вечері напередодні Різдва.

Архаїчне розуміння вечері пояснювали як запрошення до столу та вшанування покійних предків.

Традиція «гріти діда»

У Чистий четвер з предками пов’язаний гуцульський звичай “гріти діда”.

У відповідь чули: “Гріємо, гріємо, даємо!”.

Дітей обдаровували “кукуцами” – невеличкими пшеничними або житніми хлібцями, спеціально спеченими для цього дійства.

Цей звичай пов’язаний з поминанням предків, які начебто повертаються з потойбіччя на Великдень і перебувають на землі до Проводів (наступна неділя після Великодня, звана Провідною).

Печиво слугувало своєрідним почастунком, який можна використати при зустрічі з ними.

В архівних етнографічних матеріалах збережено міфічні розповіді людей, що під час Літургії небіжчиків можна побачити на церковному ганку, а на сам Великдень і поміж живих у церкві, особливо коли вперше співають “Христос Воскрес!”.

Самі ж предки свій Великдень “святкують” через тиждень у Світлий четвер.

Існують оповіді, що людина, яка побачила небіжчика у цей день, зазнавала сильного переляку або й невдовзі помирала.

Гуцули палили так звану великодню ватру, дрова до якої мав дати кожен господар. І дорослі чоловіки цілу ніч підтримували цей вогонь.

Вірили, що так вони освічували дорогу на землю померлим предкам.

Вогні палили також в інших регіонах України, проте вже безпосередньо у Великодню ніч.

Марія Баглай-Олійник

етнологиня, кандидатка історичних наук