4 Вересня, 2023
життєстиль
«Раніше перся додому з майстерні під ранок, а тепер – біжу додому, бо комендантська»: чим наповнює свої вечори знаний художник Олександр Никитюк
Автор: В'ячеслав Луцков
Олександр Никитюк – відомий вінницький художник та митець, який брав участь у десятках мистецьких фестивалів і виставок в Україні та за її межами, створював роботи в найрізноманітніших жанрах та умовах – від інсталяцій на півдні України до муралів у Південній Африканській Республіці.
А також в тій чи іншій ролі долучався до створення майже кожного муралу у Вінниці.
За життя створив таку кількість робіт, що не може порахувати їх навіть приблизно. Лише від початку 2023-го року він вже влаштував чотири персональні виставки зі щонайменше 20-25 новими роботами на кожній.
Митець поділився з «Вечором» своїми найкращими та найекзотичнішими вечорами, думками про мистецтво в Україні та Вінниці, контркультуру та важливість залишатись в контексті розвитку мистецтва. А ще – рецептом «піци»-яєчні на вечерю і показав свою майстерню, де й відбувалась розмова.
Про вечір як особливу частину доби та вінницьких митців
Для мене вечір – особлива частина доби. Якийсь час я навіть роботи підписував «night», бо більшість з них були виконані після 22 години.
Під ранок вже зупинявся, перся додому спати або й тут, у майстерні, вкладався на дивані. І так тривало довгий час.
Тоді не було карантину, не було повномасштабної війни, тож була для цього можливість.
Але потім ковідні обмеження, а згодом і повномасштабне вторгнення розбестили в плані сну.
Наприклад, тепер треба бігти додому, бо ввечері настає комендантська година і невідомо, що може трапитися. А вдома я більше не працюю.
Тому зараз для мене вечори – це переписки з друзями, знайомими художниками або власні роздуми, написання проєктів, підготовка, обдумування ідей.
Для себе не розглядаю можливість відпочивати якось по-іншому, ніж займаючись творчою діяльністю. Або аналітичною – ознайомлююсь з тенденціями розвитку сучасного мистецтва, моніторю те, що відбувається у світі.
Навіть уві сні думаю в цих контекстах, аби бути в темпі. Знаю, що є люди, які добре розділяють роботу й відпочинок, у мене вони майже нероздільні.
Не ходжу в ресторани, не ходжу по клубах, але іноді відвідую цікаві концерти, літературні вечірки та заходи, де можна побачити щось альтернативне.
Адже саме заходи з новими, альтернативними форматами (на кшталт мистецьких виставок у креативному просторі «ПІЧ») перебувають поки в напівандеграунді. І це якраз така «каша», хаос, з якого з’являється нове мистецтво.
Та й у Вінниці митці (не лише художники, а й поети, письменники та музиканти) вже зараз консолідуються і формують своє спільне середовище, з’являються нові андеграундні осередки – і це дуже важливо.
Також Олександр іноді малює вечорами мурали. Загалом він був залучений до створення чи не всіх стінописів у Вінниці – у якості виконавця, автора ескізів чи консультанта .
Яєчня-піца
Зазвичай я вечеряю яєчнею. Є навіть історія, пов’язана з нею. Колись одна телевізійна компанія у Вінниці організовувала кулінарний захід – запрошувала митців, різних відомих творчих людей. Там була кухня, де учасники готували й давали спробувати відвідувачам, а ті мали оцінити від 1 до 10.
Мені зателефонували, запропонували теж взяти участь – я погодився. А коли спитали, що буду готувати, відповів – «яєчню». Наступного дня перетелефонувала їхня менеджерка, запитала, що мені потрібно для приготування яєчні.
Я почав перераховувати: «ковбаса, картопля, морква, цибуля, перець…» – дуже багато інгредієнтів. І лише в кінці згадав про яйця (сміється – авт).
Це яєчня за моїм особливим рецептом: спочатку обсмажував картоплю, потім додав решту інгредієнтів, зверху – яйця, зелень і спеції. Виходить мініпіца 🙂
«Чорне море хлібних угод»
Ще цього року, вперше за останні 10 років, змушений був закручувати огірки, бо ціни взимку на них злякали, тож вирішили з сестрою, що потрібно зробити якісь заготовки. Тому це ще один інгредієнт, який додасться до вечері цієї зими.
Також в мене були такі ритуали раніше: ввечері перед сном попити пива, а вранці – кави. Але зараз не дозволяю собі цього робити.
Про найекзотичніший вечір
Найбільш екзотичними в мене, напевно, були вечори в Африці. Туди я поїхав кілька років тому на запрошення двох митців із Бельгії, які зараз тимчасово живуть у Кейптауні, та багато років створюють галерею просто неба.
В цій галереї зібрані найкращі зразки стріт-арту й мурал-арту, які існують у світі. І мене запросили створити найбільший мурал. Для мене це була велика честь.
Поки жив там, мене, звісно, цікавила місцева культура. Особливістю Кейптауну є те, що він розділений на різні квартали (townships – авт.).
Наприклад, ми жили в “білому”, тож хотілося потрапити в Каєлітшу (Khayelitsha – авт.), «трущоби» для чорних – небезпечний кримінальний район, куди білому зазвичай взагалі немає дороги, адже вийти живим звідти фактично немає шансів. Але один мій колега налагодив діалог із місцевими художниками, а місцеві художники мають стосунки з кримінальним світом.
Європейці із супроводженням таких авторитетів могли побувати в тому районі, побачити як там живуть. Нам також влаштували таку екскурсію, і ми на «роверах» їздили цілий день районом, а ввечері нас повезли на місцеву дискотеку. Взагалі було жорстко, але цікаво.
Наприклад, дивно було бачити як дві дівчини несуть схожий на нашу ванну пластиковий ящик, повний пива й льоду. Я подумав: «Це вони, мабуть, на компанію якусь несуть». Але ні, то все було для себе.
Взагалі, попри те, що Каєлітша – це бідний район, де люди живуть у контейнерах, але ввечері вони ходять на такі дискотеки й готові останні гроші викласти – себе показати.
Навіть поліцейська (до речі, поліцейськими там можуть бути лише чорні), теж стояла на дискотеці й пила якийсь алкоголь – разом зі всіма. Така консолідація місцевих.
Того вечора нам дозволили бути на цій дискотеці до 23 години, а потім сказали «звалювати», бо коли досягається певна доза алкоголю, починаються місцеві «розборки», краще там тоді не бути.
Це був екзотичний вечір на дискотеці. Який можливий тільки в такому місці.
Про найкращий та найгірший вечори
Найкращий вечір мені згадати важко. З останніх – до мене повернулась моя родина, яка виїжджала за кордон. Я дуже скучив за ними. Радів, коли вони повернулися.
І нарешті зміг вночі нормально виспатися, бо нічого емоційно не турбувало. Ми розбирали подарунки, обмінювалися розповідями.
Взагалі для мене були найкращі часи, коли в Україну спокійно приїжджали художники й була змога бачитися зі своїми друзями-митцями, брати участь у мистецьких фестивалях, подіях, симпозіумах, ленд-артах. На жаль, сьогодні ми не маємо такої можливості.
Найгірший вечір останнього часу – коли «прилетіло» по Вінниці 14 липня 2022 року у Будинок офіцерів. Там поряд живе мама моєї дружини – професорка медичного університету, літня людина, яка займається науковою діяльністю. Вибухом у неї в квартирі повибивало всі вікна, штукатурка облетіла… Того дня й вечора ми розбирали завали, бачили з вікна, що відбувається на площі.
У неї дома висіли картини, які побило шматками скла. Вони такими й дотепер залишились – пошкодженими. З маленькими дірочками – як згадка про ті події.
Це було дуже важко усвідомити, що у Вінниці таке відбулось. Відчути на своїй шкірі, бути присутнім, відчути це на дотик, на запах… Відчути війну.
Тепер досі, коли проїжджаю чи проходжу тією територією, – шкірою біжать мурахи. Вона вже ніколи не буде тією площею біля Будинку офіцерів, якою була раніше.
Взагалі я впевнений, що Україна переможе, але коли та як – це дуже важке питання.
Фото автора та зі сторінки Олександра Никитюка
Почитати ще про вечори художників:
- як проводить вечори ілюстраторка Надія Кушнір;
- вечори художника з Кременчука Сергія Брильова.
Ось, може вас зацікавить цим вечором
Ось про що ми пишемо в інших рубриках
«Чехи думали, що ми їмо одне сало!»: як рестораторки з Кіровоградщини готують українські страви в Чехії
«Це вам не естрада»: музкритик Філ Пухарєв написав книгу. Ось топ-5 статей, щоб відчути його стиль
Вішліст до свят від редакції Вечір.Media. А ще вішліст-бонус від знавчині гастрономії Марії Банько
«Плануємо секс і це так круто!»: чи можна підвищити лібідо — пояснює сексологиня