Коли глядач «майже сидить на сцені»: чим цікаві вистави на камерній сцені, пояснює Римма Зюбіна 

Пояснюємо, чим цікава камерна сцена, або це кажуть мала сцена, у театрі. За чим туди йдуть, чому розкуповують квитки і на які камерні вистави радить іти акторка театру і кіно Римма Зюбіна.

В січні цього року камерній виставі «Це все вона» про прірву в стосунках батьків та дітей виповнюється 8 років від прем‘єри.

Нині виставу грають в театрі Лесі Українки, та починалось все з малюсінької сцени в Молодому театрі.

Через брак місця і важливість сценографії глядацька зала слугувала за сцену, а на сцені сиділи глядачі.  

Виставу грають рідко, але квитки «розходяться на ура» за місяць до події. 3 березня «Це все вона» знову буде на підмостках театру. Поспішайте вхопити місця вже зараз.

«Вечір» поговорив з Риммою Зюбіною, яка грає роль мами, про камерну сцену і попросили акторку порадити декілька вистав.

Камерна сцена. Перший дзвінок

Поважні леді сидять біля дверей з табличкою «Нова сцена». Тіні навколо очей кольору павича – майже «смокі айс». Жінки тримають в руках пахучі квіти – подарунок акторам.

Римма Зюбіна і Олег Коркушко грають сьогодні виставу «Це все вона» в театрі Лесі Українки. Історію про складні стосунки між мамою та сином – тема, котра ніколи не втрачає актуальність.  

«А надто сьогодні, коли простіше сховати свої переживання від реального світу. Адже невідомому другу по листуванню можна розповісти будь-що.

Проте реальне життя завжди наздоганяє. І правда про того, хто сидить по той бік монітору, може стати шоком», – йдеться в короткому описі вистави.

Купками стоїть і молодняк – теж прийшли рефлексувати про свої дитячі травми. Чи, скорше, пересвідчитись у їхній відсутності.

Працівниці в елегантних жилетках відкрили «ворота у мистецтво», і голосно крикнули замість дзвінка: «Шановні глядачі, запрошуємо у залу».

«Не ходіть по сцені»

Організація малої сцени відрізняється від звичної великої. Єдине, що відмежовує глядачів від акторів – металевий бугорок між килимом та паркетом.

Натовп намагається маневрувати по тоненькій стежці деревини і не залазити на сцену. Ну, тобто – килим. Та працівниці театру все одно роблять зауваження.

«Не ходіть по сцені», – кажуть.

Серед 100 глядачів поруч зі мною вмощуються саме ті дві прекрасні дами з яскравим макіяжем. Зірвав джекпот.

Від них ще й віяло ніжними парфумами. Тож і на виставу сходив, і свіжих ароматів понюхав – щасливчик.

Уже перед початком вистави навколишні стіни та весь інший «шум» ніби зникають.

Очікування перед початком камерної вистави – ще й інструмент перенесення глядача в обставини, де відбуватиметься вистава.

Нині переді мною квартира, поділена навпіл. В одному кутку – табурет і «тазік», в іншому – папери, книжки і футбольний м‘яч.

Згасає світло – в квартирі починається історія. Глядачу лишається відповісти на питання: хто я в ній? 

Сусід чи, може, випадковий кур‘єр, який помилився квартирою? На великій сцені такого відчуття, зазвичай, немає. Там лише довга куліса з бахромою.

Мала сцена: живі люди, а не актори

Упродовж вистави колежанки поруч голосно коментують те, що відбувається на сцені. І воно й не дивно.

На малій сцені актори сприймаються радше як люди, аніж вигадані персонажі.

В деяких може з‘явитись бажання висловити все в обличчя персонажу прямо тут і зараз, якщо якась їхня дія відхиляється від звичної системи цінностей.

Та треба тримати себе руках, і стримувати пориви, які дозволяєш собі перед телевізором. Влаштовувати самоцензуру, адже актори – люди, а не мавпочки в зоопарці.

І було б грубо написати: «З‘являється відчуття, що можеш доторкнутись до Римми Зюбіної», бо ні – не можеш.

Глядач так само, як і актор, сидить оголений, відтоді у нього з‘являється більше відповідальності перед самим собою. Гості театру не можуть сховатись десь під сидінням, вони на долоні у актора.

Тож глядачам камерних вистав варто слідкувати не тільки за виставою, а і за власною культурою відвідувань таких подій. Букет після вистави – це про ілюзію культури, а не про її наявність.

В кінці вистави продираюсь крізь купки розпечених і жвавих глядачів до Римми Зюбіної, щоб поговорити з нею про камерні вистави.

Далі – її пряма мова.

В чому різниця для актора між малою і великою сценою

Різна манера існування на сцені. Мала сцена наближена до кінематографу. Ці вистави набагато легше знімати на відео.

Тут видно кожну деталь, не сховаєшся за форми, які є на великій сцені: декорації, грим, костюми і партнери.

На камерній сцені ми достовірно все пропрацьоваємо. Наприклад, якщо комп‘ютер вмикається, то він має увімкнутися, якщо вода ллється, то вона має литися.

Тобто – тут не можуть існувати будь-які театральні замінники.

Для того, щоб зробити якийсь інтерактив або наближення, актору потрібно спуститись в партер і піти кудись до 25 ряду.  

На малій – більш оголений актор і ніхто, окрім тебе, не допоможе.

Камерна сцена – це як шахова дошка, на якій можна грати і в шахи, і в шашки, і в Чапаєва.

На малій сцені ми навіть голос подаємо по-іншому. Іноді здається, що працюєш органічно, але це чутно тільки першому ряду, а заднім вже ні.

Мала сцена: як там змінюється сприйняття глядача

Це ніби підглядання в шпаринку. А, взагалі, це питання до глядача. Як мала сцена впливає на глядача? – кричить Римма Зюбіна на весь зал.

«На малій сцені є відчуття, що я беру участь в цьому дійстві, бо майже сиджу на сцені. А на великій – я, як окремий глядач», – сказала глядачка і подруга Римми Зюбіної.

Що вам відгукується більше: маленька чи велика сцена?

Та ну, як це сказати: «що більше». Це, як з яким мужчіною… Хоча нє, там є разніца, канєшно, – жартує.

Я ніде не відчуваю себе комфортно – мене ковбасить перед кожною виставою.

Поради вистав на малій сцені від Римми Зюбіної

«Усі найкращі речі» з Олесею Жураківською, «Синій автомобіль» з Олексієм Вертинським. Це «вищий пілотаж», тому що це – моновистави (один актор).

Там, якщо забув текст – його ніхто не підкаже. Або якщо порізав руку, то викручуєшся з цієї ситуації сам. Тут актор відкривається як на долоні.

Ще – «Білка, яка прожила 100 років». Та, в принципі, все те, що я радила минулого разу.

Римма Зюбіна вже радила свої улюблені вистави у Києві, ви можете почитати цю статтю тут. І, навіть, одразу купити квитки. З турботою, Ваш зоряний «Вечір».

Даня Бумаценко