«Колядуйте давайте, альо»! – як волонтери на передовій військових вітали. Репортаж

Різдво на фронті 2023: душевна історія про те, як двоє київських волонтерів поїхали поближче до фронту вітати з Різдвом та святами українських воїнів, і навіть запрошували їх до коляди.

Мандарини. Вогнегасники. Буржуйка. 230 новорічних подарунків. Чи 250?

Засновники БФ «Буревій» Олексій та Слава збилися з ліку, коли рахували. Білий волонтерський бусик вже б’є копитом: на Київ впала ніч, час виїжджати.

Ця поїздка буде особливою: в останню мить в бусик закидається костюм Санти, куплений ще в мирний час. На годиннику – майже комендантська. Різдво. Святкувати нема коли. Військові чекають.

Говорити з мирними

Олексій пригладжує світлі кучері та сідає за кермо: цю машину він вивчив до дрібниць.

Врубає AC/DC:

– Слав, пам’ятаєш, як ми в мото двіжі ганяли?

– Ага, каву не було часу попити. 

Слава – бородатий брюнет. Вони різні, проте характерами схожі. Їм не сидиться на місці, вони вміють не спати по 40 годин і люблять дорогу. Навіть якщо ця дорога – на війну. Вони часто виїдждають вночі: менше машин, можна швидше доїхати. Дорогою не міняються: кожному з них ок їхати багато годин поспіль. Та й зазвичай їдуть двома машинами – Олексій в цій, Слава в іншій.

Сьогодні ж в іншій їдуть дівчата: дружина військового везе корисні подарунки чоловікові. З нею їде подруга.

– Цивільним мало прилітає на голову. Менше донатять. Їх би туди, куди ми їдем, – скаржиться Олексій.

– Але й волонтери, бляха, іноді такі бувають…

Можна було б назвати номер цієї поїздки. Проте хлопці давно збилися з ліку. Скоро буде рік, як вони регулярно возять необхідну допомогу воїнам на передову. Кому саме? Всім.

Друзі Олексія і кум Слави серед них теж є, але зазвичай мета – заїхати до максимальної кількості бригад. На бойові позиції їх не пропускають. Проте частенько під вечір вдається покурити з бійцями за кілометр-півтора від передової.

Бувало, що за три дні Олексій міг тричі проїхатись туди-назад:

– Звісно, простіше відправляти поштою. Але не все відправиш – недавно три ноута везли, кожен тисяч 20 грн коштує. Звісно, краще не ризикувати. Та найголовніше – відволікти трохи хлопців. Показати їм, що вони важливі. Один мені якось сказав: «Нам потрібно спілкуватись з мирними».

Було, що вже запізнювався зовсім, а все одно стояв з ними каву пив уже третю чи четверту. Думав: та ну його, хочу ще з ними побути. Може, в наступний раз уже когось з них не побачиш. 

49 котиків та алергія на шерсть

Олексій працює кур’єром у піцерії «Домінос». Ні, не на авто. На велосипеді.

З перших днів війни він розвозив безкоштовну піцу голодним київським військовим.

Потім на старенькій Zaz Sens їздив як волонтер, далі з Миколаєва у Київ 49 котиків вивіз. Забувши, що має алергію на котячу шерсть.

У Слави – своя майстерня: виготовляє шкіряні вироби. Частенько продає їх на аукціонах, щоб були гроші на ремонт бусіка чи на потрібні речі військовим.

– Я починав з ТрО, потім пішов у військкомат – не взяли. Почав волонтерити. У мене мама і сестра в Херсоні, тож після його звільнення почав допомагати там. А потім всюди.

Ранок зустрічає волонтерів під Авдіївкою. На цей виїзд планів щодо конкретних підрозділів нема. Тільки ловити всіх, кого зможуть, і вітати.

З-під Авдіївки до Констахи. З Констахи в Ізюм.

– Вдень видно розбомблені п’ятиповерхівки. Видно підарські «зетки» на воротах та стінах. Так вони позначали пограбовані оселі. А ввечері Ізюм – звичайне ПГТ. Відкриті магазини, кафешки, – дивіться на місто Олексій. – Ходімо, будемо шукати військових.

Санта ловить військових

Олексій одягає костюм Санта-Клауса і виходить з машини, лишаючи у ній світло.

Вони зі Славою ловлять бійців всюди, де можуть. Кажуть, що хочуть привітати зі святами.

Ведуть до машини і запускають всередину. Подарункові набори виглядають однаково, обирати треба інтуїтивно.

Всім попадуться цукерки. Комусь ще турнікет, комусь бойовий ніж. Ліків від застуди волонтери теж насипали добряче. Які часи, такі й сюрпризи:

– Колядуйте давайте, альо! – Санта-Олексій вимагає хоч пару рядків колядки.

Військові нескладно:

– Коляд, коляд, колядниця, 

Добра з медом паляниця,

А без меду шото там.

Подарунки отримують всі, незалежно від знання тексту. Побратимам теж можна набирати скільки треба. Тут нема вертепів. Не до свята.

У кожного є бойове завдання і він його виконує. Приїзд Олексія та Слави – крихітний острівець святкового настрою.

Повз проїдждає машина іноземного легіону, військові сигналять та махають Санті:– Ой, відчуваю себе привабливаю жінкою від такого (Сміється) Якось підвозив Клауса з Перу – теж з іноземного легіону. Казав, що скоро ще хтось з Перу приїде. Навіть з Колумбії хлопці воюють за Україну.

Гаррі Поттер з Павлограда

Світло у волонтерському бусіку не згасає, і на нього військові уже приходять самі.

Подарунки розлітаються. Заодно приїжджають військові за своїми «замовленнями»: буржуйкою та вогнегасниками.

Вечори на сході холодні. Вітер пронизує тоненький костюмчик Санти. Температура повітря стрімко опускається до -7.

Ночувати на позиції волонтерів не запрошують цього разу. Хоча якось ночували у танкістів:

– Повечеряли, трохи поговорили та й спати, – згадує Олексій. – О 4 ночі прокидаюсь від прильота. Перевернувся і далі спав. Прилетить так прилетить, мені треба виспатись.

А було ще дві ночі в Павлограді, коли зламалась автівка. Місцева СТО працює, як і все інше у цьому прифронтовому місті, до 4-5 вечора.

Та механік погодився лишитися і лагодив до ночі. Втім, це не допомогло: потрібна була нова деталь. І я заселився у єдиний в місті готель. У кімнату Гаррі Поттера: ліжко, кондиціонер, шафа і все. Тільки філософського каменю не було. Простір – 2 на 2 метри, не більше. Як у Гаррі, що жив під сходами…

Хот-дог і сотка на пальне

Білий бусік вимикає світло і вирушає до Харкова, щоб київські санти поспали після 35 годин без сну:

– Не спати так довго ми звикли. Допомагають енергетики, музика, і, мабуть, моя шизофренія, – криво жартує Олексій. – Та і шо нам буде: ми два їбанька.

З Харкова встигли ще на Куп’янськ. Тепер точно додому. Знову в ніч. Грошей на пальне нема, і Олексій розсилає номер карти перевіреними чатами: хтось щось точно закине.

Якщо не вистачить – подзвонить своєму директору і попросить позичити трохи до зарплати. А якщо грошей буде більше, ніж треба, хлопці поїдять хот-доги. А ні – доїдуть і так, не вперше.

– Нам не страшно їздити, – каже Олексій. – Літає хуйня непонятна, жопа горить – значить, треба щось робити. Так було на початку в Києві і на передовій зараз так. Нічого не змінилось. Єбошимо далі. О, хтось сотку скинув на пальне. Обійняв!

Слава сідає за кермо. Він меломан і слухає все, що підкидає йому плейлист. Ніч за кілька днів до Нового Року така сама, як і сотні інших, які вони провели в дорозі. І які ще проведуть.

Більше про силу наших людей:

• Ковбаса, пальцем пхана! Як на Рівненщині жінки запікають до ночі домашнє м’ясо для передової

Ольга Бродська

журналістка