Любовні побачення в історії світового мистецтва: 7 визначних картин

Пристрасне, міфологічне, швидкоплинне чи на все життя. В усі часи тема кохання була головною в культурі.

На прохання “Вечора” мистецтвознавиця Роксана Рублевська розповідає, який шлях у європейському мистецтві пройшов образ кохання на прикладі 7 побачень.

“Венера і Марс”, Сандро Боттічеллі

1483 рік, зберігається в Національній галереї, Лондон, Велика Британія

“Венера і Марс” – одна з найвідоміших картин італійського художника Сандро Боттічеллі.

На полотні зображене побачення давньоримських богів.

Венера, богиня краси й кохання, постає у вигляді прекрасної дівчини.

Вона з ніжністю дивиться на сплячого бога війни Марса.

Поряд з ним бешкетні фавни розтягли атрибути війни: спис, лати, шолом.

Марс міцно спить, оголений та спокійний.

Він є беззахисним перед чарами Венери. Йому ні від чого захищатися.

Моделлю художника на роль Венери стала муза Ботічеллі, Сімонтетта Веспуччі.

Саме ця світловолоса красуня написана на всіх його полотнах в образі Венери. Знатна заміжня Сімонтетта була єдиним коханням митця.

Жінка померла у 22 роки, а Ботічеллі так і не одружився.

“Сюрприз”, Жан-Антуан Ватто

1718 рік, зберігається в Музеї Ґетті, Лос-Анджелес, США

Жан-Антуана Ватто вважають одним з найвпливовіших художників в історії європейського мистецтва.

Майже 200 років полотно вважали втраченим.

Проте у 2007 році під час атрибуції приватної сімейної колекції мистецтвознавці випадково його знайшли.

Сюжет розгортається у парку. Один з героїв нагадує актора з італійської комедії – Меццетену. Хитруна і блазня.

Він сидить на кам’яній лаві та грає на гітарі. Праворуч від нього триває побачення.

Закохані не звертають на нього уваги. Серенади Меццетена тільки посилюють його самотність.

Коханці уособлюють пристрасть, яка примушує весь світ почекати. А самотнім відчути свій біль ще гостріше.

До речі, Ватто користувався незвичайним методом. Він наносив сюжет на готове пейзажне тло. А героїв художник скопіював з картини Рубенса “Кермесса” (1635), яка на сьогодні зберігається в Луврі.

“Танець у Буживалі”, П’єр Огюст Ренуар

1883 рік, зберігається в Бостонському музеї образотворчих мистецтв, Бостон, США

Незважаючи на програні війни та три революції, Париж 19 століття зберігав статус Мекки розваг.

Кафе й танці були його головною візитівкою. Танцювали всюди і завжди: польку, мазурку, котильйон.

Це був вид дозвілля та спосіб розширити коло знайомств.

У 1883 році французький імпресіоніст Ренуар отримав замовлення від відомого колекціонера Поля Дюран-Рюеля.

Завдяки цьому з’явилась картина “Танець у Буживалі”.

Танцювати й вечеряти на терасах. До речі, сам Ренуар був настільки консервативним, що роками відвідував одне й те саме кафе.

На полотні зображена закохана танцююча пара.

Дівчина значно молодша за свого кавалера. Її поза вказує на те, що вона трохи зашарілась від його слів.

Другорядні персонажі на задньому плані за келихом не помічають закоханих.

Для картини Ренуару позувала Сюзанна Валадон. Згодом вона й сама стане відомою художницею.

У 70-х Ренуар брав участь у франко-прусській війні, яка завершилася поразкою Франції. Повернувшись до живопису, він підкреслював у сюжетах цінність кожної миті життя.

“Очі в очі”, Едвард Мунк

1894 рік, зберігається в музеї Мунка, Осло, Норвегія

Основоположник експресіонізму Едвард Мунк був людиною складної долі.

У нього рано померла мати, а сестра важко захворіла.

Все життя Мунк панічно боявся смерті та хвороб. Саме тому так і не наважився мати власних дітей.

Художник був хронічним алкоголіком та час від часу лікувався.

На якісь місяці його роботи ставали світлішими. Але невдовзі відчуття тривоги й смутку знову захоплювало митця.

Мунк дуже любив портрети, бо страждав від самотності. Так він компенсував брак спілкування.

Ліричне полотно Мунка “Очі в очі” є маловідомим для загалу. Твір написаний як частина його великого циклу “Фриз життя”.

В цій серії митець зобразив всі етапи буття. Одним з яких є кохання.

На картині зображена пара, що дивиться один одному у вічі.

Можливо, це останнє їхнє побачення.

Полотно може бути автобіографічним. Особисте життя митця було нещасливим.

Під час роботи над картиною “Очі в очі” 32-річний Мунк напише у щоденнику: “Я відчув, ніби наше кохання лежить на землі, немов попіл”.

“День народження”, Марк Шагал

1915 рік, зберігається в Музеї сучасного мистецтва, Нью-Йорк, США

У 24 роки Марк Шагал поїхав до Парижа вчитися живопису.

Грошей катастрофічно не вистачало. Тож митець писав не лише на полотнах, а й на стінах та скатертинах.

Та після першої виставки у Шагала з’явилися покупці й послідовники.

Відтак, у 28 він створив чи не найвідомішу свою картину “День народження”.

Белла немов забула про гостей чи святковий обід. Вона міцно стискає у руках букет й прагне до нареченого.

Простота інтер’єру підкреслює, що для щастя потрібно небагато – аби кохана людина була поряд.

Відкрита кватирка натякає, що наречені ось-ось вилетять, немов плашки.

До речі, побачення виявилося вдалим. Марк Шагал прожив з Беллою 29 років, аж до її смерті.

Про неї митець говоритиме: «Жодної роботи не закінчу, аж допоки не почую її «так» чи «ні».

“Закохані”, Рене Магрітт

1928 рік, зберігається в музеї сучасного мистецтва (МоМА), Нью-Йорк, США.

У паризькій спільноті сюрреалістів Рене Магрітта свідомо ігнорували.

За бунтарський дух, соціалістичні погляди й талант, якому заздрили.

Попри це, Магрітт вплинув на світовий сюрреалізм не менше, ніж Далі.

До речі, художники добре товаришували.

Особисте життя художника було стабільним й щасливим. Тому закарбоване на полотні побачення присвячене не його дружині Жоржетті Берже.

Образ пристрасних коханців оголює трагедію, пережиту Магріттом у 12 років.

Його мати з декількох спроб вчинила самогубство. Коли її тіло виловили з річки, нічна сорочка приховувала обличчя покійниці.

В живописі Магрітт часто зображав героїв, закриваючи їм обличчя.

Автор вважав, що життя має купу шарів. І показати його глибину можна виключно в формі загадок.

Одна з трактовок закритого обличчя відсилає до біблійської цитати: “Бо ми ходимо вірою, а не баченням” (Кор.5:7).

“Коханці”, Пабло Пікассо

1932 рік, зберігається в приватній колекції

30-ті були продуктивним періодом для Пабло Пікассо. Він жив у власному замку Буажелу, багато працював й мав світове визнання.

Після паризької виставки Galerie Georges Petit Пікассо познайомився з Марією-Терезою Вальтер.

Вона стала його коханкою та новою музою на довгих 13 років.

Сюрреалістичне полотно “Коханці” створене у 1932 році.

Дівчину на картині оточують бузкові, жовті та сині відтінки.

Марія-Тереза лежить з оголеними грудьми, а живіт заокруглений вагітністю.

Їхні стосунки почалися, коли дівчині було всього 17 років. Та 45-літній Пікассо не хотів обирати між двома жінками.

Він продовжував жити зі своєю першою дружиною, російською балериною Ольгою Хохловою.

Полотно нагадує сторінку з особистого щоденника. Пікассо дуже любив ділитися пікантними подробицями приватного життя.

Рублевська Роксана

мистецтвознавиця та культурна оглядачка