«Мама для чоловіка». Чому українки стають матерями власним партнерам і як вирватися з цієї пастки

В українських сім’ях століттями жінка тримає на собі дім, дітей і чоловіка, поступово перетворюючись із коханої на турботливу матір. Сімейна психотерапевтка, кандидатка психологічних наук Світланою Арефнією в інтерв’ю Ілоні Довгань пояснює, звідки росте «комплекс Мадонни і повії», як виховання в дитинстві програмує дорослі сценарії, чому зручна дружина перестає збуджувати чоловіка та що насправді робити, аби не загубити в побуті ні себе, ні стосунки.

Звідки в українках звичка опікуватися чоловіком як дитиною

Звична картина «жінка тягне все, а чоловік як немовля» виросла не на порожньому місці. Психотерапевтка наполягає: це спадщина патріархату, а не матріархату.

«Чоловіки, що керували, не вдома були, а були козаками. Уся відповідальність покладалась на жінку: слідкувати за дітьми, тримати будинок. Це була патріархальна частина, де жінка не розглядалася як та, що може переживати важкі почуття чи потребує допомоги. Жінка завжди справиться з усім. Якщо вона не справиться, їй допоможуть бабусі, тітки і всі інші».

До історичного шару додався радянський. Сексу «не було», тож жінку легалізували лише як об’єкт піклування та матір. Демографічна криза після війни закріпила сценарій: треба народжувати, треба тримати «ячейку». По чоловікові й по дітях судили про жінку, а не по тому, ким вона є сама. А ще раніше, в часи інквізиції, європейська культура спалила відьом — а з ними жіночу сексуальність і окремішність.

«Сексуальність приберемо, спалимо, тому що це відьомство, це жіноча сила, це щось неправильно. Жінка не розглядалась як особистість. Жінка розглядалася як функція. Сексу не потрібно — лише про дітей дбає, про чоловіка дбає і прихиляється перед ним. Коли ж їй тоді реалізовуватися?»

Комплекс Мадонни і повії: як працює розщеплення

У віці від трьох до шести років дитина проходить так звану фалічну стадію — починає відчувати тілесний потяг до матері, тягнеться до неї, хоче спати поруч. Що далі — залежить від батьків. Якщо мама м’яко відсторонюється, а тато показує, що мама — його жінка, дитина засвоює: мама і жінка-партнерка це різні ролі. Якщо ж мама підтримує злиття, психіка робить захисний крок — розщеплює образ жінки навпіл.

«По Фрейду це називається комплекс Мадонни і повії. Чоловік зростає і починає шукати маму серед жінок. Але сексуального збудження не може виникати, тому що мама — це святе. А повія — це відчуття сексуального збудження до іншої жінки. Він шукає маму для стосунків, але збудження реалізує через коханку».

Чому жінки самі погоджуються на роль мами

Розщеплення в чоловікові — лише половина рівняння. Другу половину дає нарцисична травма дівчинки, яку батьки любили умовно — за слухняність і допомогу.

«Я була маленька дівчинка, мене сприймали лише ту, яка хороша, слухняна, робить усе, як очікують батьки. Помічничка така вдома, хороша дівчинка. Я виростаю з відчуттям, що мене можуть любити, коли я оце роблю. Я виростаю піклуючою, підлаштовуючою, допомагаючою, ідеальною для чоловіка».

Так у пару заходять двоє травмованих: він шукає маму, вона включається, бо інакше не вміє заслужити любов.

Парадокс зручної дружини — безпечно, але без сексу

Зовні все виглядає благополучно: «така рідна», «таке злиття». Але саме тут ховається міна.

«Мамська позиція нікуди не дінеться, з нею немає напруги. Вона задовольняє всі мої потреби, але з нею не хочеться сексу. Бо хіба з мамою хочеться сексу? У цьому і є трагедія. З одного боку тобі гарно, спокійно, безпечно. З іншого — тобі хочеться сексуальних стосунків, але не з нею».

Збудження тримається на двох опорах: межі (її треба завойовувати) і страх втрати. Коли дружина-мама розчиняється в тобі повністю, ні першого, ні другого не лишається. Чоловік шукає це на стороні, відчуває провину, повертається додому — і дуже рідко такі сім’ї розпадаються через його ініціативу.

Материнська роль сама по собі не проблема. Проблема, коли вона єдина. Жінка може бути дівчинкою, що хоче, аби про неї подбали. Суддею, яка ставить межі. Королевою, яка приймає подарунки. Коханкою. Господинею. Воїном. Радницею. Перемикання між цими архетипами створює ту різноманітність, що збуджує партнера й не дає жінці застрягнути.

Перший крок — побачити, з якої ролі ти зайшла у стосунки і чим зачепила. Другий — спитати себе, чи можеш проявитися ще якоюсь. Третій — перевірити, чи сприймає тебе чоловік різною, чи тисне назад в одну функцію.

Свекруха, яка не сепарувалася від сина

За втручаннями свекрухи завжди стоять дві слабкості: не сепарований чоловік і невпевнена в собі дружина.

«Якщо свекруха починає мене виховувати, то, мабуть, я там дівчинка така, невпевнена в собі. Чоловік дає мамі, не сепарувався від неї. Він дозволяє керувати не тільки ним, а ще й їхньою родиною. У коаліції вони точно знаходяться. А я не можу відстояти кордони і сказати: стоп, я тут жінка, він уже не твій, він мій».

Перемагати в цій конкуренції доводиться жінці, інакше чоловік просто переходить від однієї мами до іншої — і знову шукатиме збудження поза домом.

Коли він на фронті, а вона за кордоном

Війна загострила питання стосунків на відстані. Психотерапевтка розділяє функціональну і емоційну складові. З функцією на відстані нічого не зробиш — звісно, дружині важче. Але емоційна присутність можлива завжди.

«Чоловік емоційно залучений у процес сім’ї. Він розмовляє з дітьми, коли це можливо, він включається в процеси. Він варить їх: ану там маму слухайтесь. Виховує, долучається. Тоді ця сім’я зберігає стосунки. Може фліртувати по телефону, є віртуальний секс — це норма зараз».

Якщо ж залишається тільки «гроші перевів — розбирайся», жінка рано чи пізно шукає того, хто буде з нею емоційно.

Поради тим, хто звик усе робити сам

Окрема група жінок — не жертви, а контролерки. «Я краще зроблю», «він зіпсує», «простіше самій».

«Такі жінки мають нарцисичні риси і страх втрати контролю. Я краще знаю, як потрібно. Дайте проявлятись своїм чоловікам. Не робіть з них самих оцих маленьких дітей. Так, він зробить картоплю не так, ліжко не так застелить. Але він прекрасно приб’є картинку чи полагодить кран».

Ідеалізація вбиває не гірше за зневагу: коли партнера весь час підганяють під ідеал, його перестають бачити реальним.

«Я краще знаю. Краще б ти цього не робив. Боже, це як дітям. Василь краще це робить. О Боже, який жах. Як завжди. Нічого без мене зробити не можна. Ці фрази просто вбивають чоловічу ініціативу в корені».

Натомість чоловікам критично важливе визнання за дії. І саме тут з’являється легендарна «мила сіра мишка».

«Десь знаходиться така мила сіра мишенятко, яке скаже: вау, який ти шикарний, як у тебе це гарно виходить. І повірте, ви самодостатня королева, шикарно виглядаєте, розумна, успішна. Не вигравайте цю конкуренцію. З однієї фрази, з одного захоплення це миле сіре мишенятко забирає таких чоловіків до себе».

Інструкція «сідаємо, виписуємо обов’язки, підписуємо» не працює. Стосунки тримаються не на договорі, а на чутливості до партнера й до власного стану.

«Якщо людина відчуває, що ти втомилася, це нормально просто взяти сміття і викинути. Це не є обов’язком. Один раз викинув, інший — і це вже якось ввійшло в звичку. Це не про домовленість. Бути уважним один до одного, співпереживати, ротом сказати: я зараз не можу, я втомилася. Через почуття. І це найкраще».

Як зберегти романтику після років разом

Коли в домі немовля, романтики мало — і це нормально. Краще дати собі легальну паузу, ніж тиснути на партнера за «потухле» бажання. На довгій дистанції рятує одне — цікавість.

«Це коли ти цікавишся почуттями іншої людини і зберігаєш цікавість до неї. У мене це питання вже 30 років. Кожного року ми святкуємо 14 лютого і день нашого весілля. Кожного року я вигадую, що подарувати — щось награвіювати, замовити бігборд з нашою фотографією. А він вигадує, як ми будемо святкувати і в якому місці».

І ще одна засада: батьки — це одна роль, чоловік і жінка — зовсім інша. Перші існують для дітей, другі — для двох.

Головний висновок розмови простий і незручний водночас. Перестати бути мамою чоловіку — це не про те, щоб перестати готувати чи прибирати. Це про те, щоб побачити себе цілісною, з усіма архетипами, а партнера — дорослим чоловіком, а не великою дитиною. Тільки тоді на місці злиття з’являється напруга, з напруги — бажання, а з бажання — стосунки, в яких хочеться залишатися.

Єлизавета Мирова

журналістка