“На тривоги нам уже пофіг”: як проводить вечори тату-майстер і волонтер у Харкові Олександр Кобзев

Олександр Кобзев — 30 років, тату-майстер з Луганська, у Харкові живе з 2017 року.

Тоді ж і почав займатись татуюванням. Працює сам, студію облаштував в одній із кімнат квартири.

Волонтер з 2014 року, останні шість років займається військовими. Зараз працює з трьома підрозділами, намагається закривати їхні потреби — починаючи з ремонту автівок, закінчуючи броніками та шоломами.

Про вечірній відпочинок, роботу і релакс від ванни та серіалів Олександр розповів “Вечору”. Далі – його пряма мова.

Вечір – це час відпочинку, коли вся денна робота стихає і є час для себе.

Навіть коли вечорами працюю, намагаюсь зробити роботу максимально комфортною як для себе, так і для клієнта.

Можемо замовити щось смачне, дивитись серіал, слухати музику і на розслабоні працювати та нікуди не спішити.

Робота ввечері максимально лайтова. На такі сенси рідко хто потрапляє, тільки люди, з якими мені комфортно.

Під час тривог ми працюємо, нам пофіг, навіть не йдем в укриття.

Я з 2014 року маю правило: “Надієшся на краще, готуєшся до гіршого”, тому в мене все готово на будь-які випадки.

У мене є ліхтарики, машинка на акумуляторі, тому відключення світла теж не обходить.

Один акумулятор спокійно вивозить два сеанси мінімум, а я маю декілька. З павербанком можу тиждень працювати без світла.

Типові мотиви для тату зараз патріотичні. За останній рік їхня кількість зросла астрономічно.

Приходять і цивільні, і військові. Мені кайфовіше робити свої ескізи. Та робота є робота, вона складається як з комерції, так і з творчості.

Серед популярних тату є один варіант, який мене бісить: існує сайт, в якому вводиш своє ім’я та прізвище, а він генерує малюнок з вишиванкою. І люди собі оце набивають.

Мені шо — навіть картинку малювати не доводиться, прийшли, перевели і всьо.

Герб можна зробити по-різному, прапор, жито — все можна обіграти. Але оця вишиванка сковує по всіх фронтах.

Зафарбувати квадратиками чи зробити хрестиками — от і весь вибір.

Коли я вечорами не працюю, мені важливо поїсти і подивитись серіальчик, щоб розгрузити мозок.

Найкраща вечеря та, яка відповідає настрою і потребам у цей час. Є настрій замовити — замовляєм, є енергія готувати — готуєм.

Останнім часом подивився “Останні з нас” і “Велика і мала брехня”, сподобались.

Можу також дивитись фільми, читати чи просто посидіти, помалювати по кайфу.

Якраз дочитав “Степового бога” Євгена Ліра.

Якщо є сили, то можна кудись вийти — в бар до друзів чи погуляти з дружиною.

Ввечері люблю прийняти ванну, це дуже розслабляє. Це час, коли залишаєшся наодинці із собою.

А ще останнім часом розслабляє, коли кєнти присилають відео, як москаль класно здох. Це сильно надихає, це вклад у нашу безпеку.

Загалом, я останні 9 років важко засинаю і погано сплю. Це пов’язано з моїм ПТСР.

Засинаю пізно — десь о 2-3 ночі, навіть якщо лягаю об 11 вечора. І волонтерка — вопше крейзі-тєма, бо можуть набрати в другій ночі, сказати, що виїжджаєм о восьмій ранку.

Я не складаю планів на наступних день ввечері і не аналізую день, який минув. Не бачу в цьому сенсу.

Прожитий день — це досвід, досвід — це класно, яким би він не був.

Ввечері я ніколи не працюю. Принаймні намагаюсь.

Найприємніший вечір: вечір 8 вересня був ахєрєнний. Це був вечір харківського контрнаступу. Коли наші поїхали в роботу і по всіх чатах пішли меседжі, що москалів їб@ть, вони сипляться. Це було нереально. Я не спав, певно, до 4 ранку. Офіційні дані по цьому прийшли 9 вересня, а 10 вже був штурм Ізюму.

Що б хотів зробити у вечір перемоги: мені здається, що вечір перемоги буде важким для всіх, особливо для тих, хто в двіжусі з 2014 року. Тому не знаю. Напевно, хотів би видихнути, що все нарешті закінчилось. Посидіти, покурити, випити вина. І все.

Тетяна Павліченко

Редакторка