Ніч, яка розділила життя на «до» і «після»: факти й фільми про Чорнобильську катастрофу

38 років тому, 26 квітня 1986 року Україну потряс найстрашніший цивільний ядерний інцидент у світі.

Ніч аварії на Чорнобильській атомній станції поділила життя українців на «до» і «після».

Тих, хто жив поряд з епіцентром вибуху й тих, хто ліквідовував його наслідки.

Розповідаємо про основні факти катастрофи й ділимось добіркою фільмів, які її пояснюють.

Аварію не могли збагнути

Чорнобильська катастрофа — перший у світі цивільний ядерний інцидент такого масштабу. Людство стикнулось з такою катастрофою уперше.

Так, у 1980-х світ знав про руйнівну силу ядерної зброї. Але водночас в ті часи побутувала думка про «мирний атом» — приборкану атомну енергію, яка абсолютна безпечна для людей й світу.

Згідно з тогочасними уявленнями, атомні станції вважались чи не найбезпечнішим місцем. Передовою й екологічною технологією на кшталт електрокарів, ШІ й роботів Boston Dynamics.

Тепловий вибух на Чорнобильській АЕС, спричинена ним пожежа й викид в атмосферу радіонуклідів — це був шок для ядерників. Вони просто не могли собі уявити такого інциденту.

Ось відеорепортаж радянського телебачення про розвиток атомної енергетики 1984 року. На другій хвилині диктор запевнює глядача у «повній безпеці» атомних станцій. До катастрофи лишається два роки.

Експеримент, якій пішов не за планом

Причиною теплового вибуху називають недосконалість проєкту станції та експеримент, який пішов не за планом.

25 квітня на станції запланували в межах випробувань експериментально зупинити четвертий енергоблок. Це робили для того, щоб вивчити принцип роботи станції у разі втрати електроживлення.

Експеримент почався приблизно о першій ночі 26 квітня і неочікуванно призвів до двох теплових вибухів. Вибухи зруйнували один з реакторів станції та призвели до пожежі.

Пожежу гасили до 05:00 ранку. Остаточно вогонь вдалося приборкати 10 травня. Загалом у ліквідації наслідків катастрофи взяло участь орієнтовно 600 000 людей.

Викид тільки за годину — як одна ядерна бомба

Чорнобильська катастрофа змусила людей переосмислити своє ставлення до атомної енергетики.

Була створена Міжнародна шкала ядерних подій і катастрофі в Україні в ній присвоїли максимальних сім балів.

Найближчий за силою інцидент стався у 2011 році, коли відбувалась аварія на атомній станції Фукусіма.

Знавці стверджують, що поки пожежники, військові та інші ліквідатори 10 діб гасили пожежу на ЧАЕС, щогодини у повітря потрапляла така кількість радіоактивних речовин, які за раз викинула ядерна бомба, скинута США на Хіросіму у Другій світовій війні.

Перший крок — приховати

Чи то від відсутності уявлення масштабів катастрофи, чи то від бажання приховати правду — СРСР у перші дні катастрофи не розголошував інформацію про неї.

Радіоактивні маси поширились у Європу і вранці 28 квітня спрацював сигнал тривоги на атомній станції Форсмак у Швеції.

Шведи почали розбиратись, звідки такий високий рівень радіоактивних частинок у повітрі та пошуки привели їх в СРСР.

Коли про інцидент стало відомо у світі, радянська влада була змушена визнати факт катастрофи.

Втім, навіть це було зроблено максимально нейтральним тоном, без попередження людей про реальні загрози для здоров’я.

Суспільно-політична стабільність і імідж влади був важливішим за здоров’я і життя громадян.

До прикладу, через кілька днів після вибуху, 1 травня у Києві відбулася святкова першотравнева демонстрація. Прямо під повітряними масами з району аварії на ЧАЕС.

У 2016 році «Радіо Свобода» зняла репортаж про цей першотравневий парад у 1986 році.

Повна очищення неможливе

Під час аварії на ЧАЕС в атмосферу потрапили елемент плутоній-239, чий період напіврозпаду перебільшує 24 000 років.

Радіаційне забруднення територій навколо ЧАЕС витіснило людей і цивілізацію.

Дехто з тих, кого відселили з небезпечних зон повернулись назад і продовжили жити у своїх будинках попри все. Їх називали «самоселами» або «староселами».

Залишену людьми територію зайняла природа. Відомо, що у Чорнобильській зоні відчуження зараз мешкають ведмеді, вовки, пугач, червонокнижні коні Пржевальського.

А ще… дикі корови, які поводиться, як їх дикі предки.

Станція-заручник російської агресії

У 2000-му році ЧАЕС переставала генерувати енергію. Тоді зупинили останній третій енергоблок. Повне виведення станції розраховане у 2065 році.

У 2022 році російські війська захопили ЧАЕС у першу ж добу повномасштабного вторгнення. Працівників станції взяли у заручники, поряд з ЧАЕС розмістили склад боєприпасів, підняли радіаційний пил технікою й створили небезпеку нових викидів небезпечних речовин.

Коли російський план захоплення Києва провалився, агресор відступив з півночі України й території ЧАЕС.

Коли росіяни йшли зі станції, то потрощили все у кабінетах: столи, стільці, стільці. Мародерили електрочайники, кавоварки, комп’ютери. Що не змогли забрати — ламали.

Частина полонених нацгвардійців, які охороняли станцію досі перебуває у російському полоні.

П’ять фільмів, які пояснюю події на ЧАЕС та їх наслідки:

«Чорнобиль» (2019)

Екранізація катастрофи на Чорнобильській атомній станції від HBO.

«Чорнобильські бабусі» (2015)

Картина зосереджується на історії тих, хто вирішив повернутись до рідної домівки після катастрофи. Доступна для перегляду на «Такфлікс».

«Голоси Чорнобиля» (2016)

Екранізація «Чорнобильської молитви» білоруської письменниці Світлани Алексієвич. В основі сюжету історії реальних людей, які пережили катастрофу. Ліквідаторів, науковців, журналістів, місцевих жителів. Художні прийоми зведені

«Розпад» (1990)

«Розпад» — перший художній фільм про аварію на Чорнобильській АЕС, знятий під час «гласності» та «перебудови» в СРСР.

Стрічку зняв український режисер Михайло Бєліков, що тривалий час працював на кіностудії Довженка в Києві. Вважається одним із 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

«Чорнобиль: Люди зі сталі» (2022)

Головні герої польського документального фільму — люди, які вирішили залишитися в селах поблизу епіцентру вибуху на атомній станції.

«Самоселів» або «староселів», як вони самі себе називають, залишилось зовсім небагато. Стрічка розповідає про їх долі, думки і будні.

Артем Кузьменчук

головред «Вечора»