Ностальгічне guilty pleasure: п’ять серіалів дитинства, які зараз виглядають смішно

Зараз уявити своє життя без улюбленого серіалу важко. Стрімінгові платформи заповнили нішу телебачення величезною кількістю серіалів, які вже позбавлені сюжетних кліше, шаблонних персонажів та дуже дивних діалогів. Мовчу вже про якість візуальних спецефектів.

Тому цього вечора згадуємо серіали з дитинства, які зараз можна віднести хіба до категорії guilty pleasure.

“Найтмен” , 2 сезони, 44 серії, (1997-1999)

Серіал про Джоні Доміно, який вдень популярний саксофоніст у Сан-Франциско, а вночі борець зі злом Найтмен, зараз дивитись неймовірно смішно. В основу серіалу лягли комікси від Malibu Comics – невеликого видавництва, що існувало на межі 1980-1990, і яке врешті викупили Marvel.

Джоні Доміно став Найтменом, коли в нього на канатній дорозі влучила блискавка. Тепер його мозок – це передавач, налаштований на чистоту “пошуку зла”. Тож головний герой не може спати вночі і полює на злочинців. У нього взагалі непробивний бронекостюм та накидка-плащ, яка робить його невидими та дає змогу літати. Маска Найтмена оснащена великим червоним оком, яке бачить у темряві та стріляє лазером. Ще у нього є “найтмобіль”, на якому він ганяє по Сан-Франциско.

Навіть в 1997 році цей серіал уже виглядав як якась епігонія на Бетмена. У 2023 році дивитись його без реготу неможливо: чого варті кадри, коли Найтмен крутить “вертуху” і вибиває у зловмисника з рук пістолета, який той висунув з машини, що мчить на повній швидкості. Те ж саме стосується і “неймовірних” навіть уже на кінець 1990-х спецефектів типу лазера з ока чи блискавок з рук. Хоча джазові партії на саксофоні у фільмі дійсно класні. Та і взагалі: якщо ви росли у 1990-их, то це, мабуть, ідеальний ностальгічний guilty pleasure.

“Ренегат”, 5 сезонів, 110 серій, (1992-1997)

Серіал, який, здається, у 1990-х дивились усі, тому що “Пуститися берега”, “Справжнього детектива” чи навіть “Сопрано” ще не було й близько.

Колишній рейнджер і поліцейський з Сан-Дієго Рено Рейнс стає жертвою інтриг та зради з боку своїх колег, які покривають власні злочини. Тепер він змушений ховатись від правосуддя. Потім починає дружити з “мисливцем за головами”, якого найняли його ж спіймати. Тепер вони разом з ще одним жіночим персонажем полюють на злочинців.

Потім будуть битви, полювання, пастки, вбивства, хитрі підстави та не менш хитрі плани помсти — повний пакет. У 1990-ті цей детективний неовестерн виглядав, як щось позаземне. Уже з роками розумієш, що постановка бійок у “Ренегаті” нагадує відео з YouTube, де б’ються бомжі. А пафос діалогів персонажів може зрівнятися хіба з ведучими шкільних випускних. Ну і звісно, сцени з мотоциклом з коляскою зараз викликають щирий сміх.

“Дикий ангел”, 1 сезон, 270 серій, (1998-1999)

Аргентинська “мильна опера” про любов нещасної сирітки Мілагрос. Вона закохується у сина свого опікуна Іво, який страждає від того, що його батько Федеріко Ді Карло любить лише доньку Вероніку.

“Дикий ангел” — це лише одна з десятка “мильних опер” з Мексики та країн Південної Америки (насамперед Бразилії та Аргентини), які заполонили наш ефір у 1990-х.

Всі ці серіали плюс-мінус однакові — дуже велика кількість серій з купою сюжетних гілок, які обриваються, тому що хтось з акторів банально втомився зніматись у проєкті. Тож в якомусь епізоді персонаж може несподівано померти чи впасти в кому. “Впадали в кому” переважно ті, хто планував знятись в якомусь кіно і повернутись “на постійну роботу” в цей серіал. Такий персонаж обов’язково “воскресав” через кілька десятків серій. Згодом український телевізійний ринок заповнили російські мильні опери на кшталт “Обручального кольца” чи “Кармеліти”. Вони знімались за шаблонами цих латиноамериканських серіалів, але з пострадянською адаптацією. Такі серіали були дешевші і мали більше “культурних посилань” для місцевої аудиторії, тому дуже швидко зайняли ринок. Хоча, наприклад, мексиканську “Есмеральду” чи чилійський “Сім мачо” можна було подивитись ще в середині 2000-х.

“Дикий ангел” я обрав, тому що виконавця головної ролі Наталія Орейро, від якої тоді фанатіли підлітки і багато дорослих, зараз велика прихильниця Росії та Путіна. Акторка отримала російське громадянство, активно пропагувала російську вакцину “Спутник”, а після вторгнення обмежилась чорно-білою фотографією з написом “Ні війні” російською та іспанською. Так буває, що підліткові захоплення з кіно та музики стають неприємні, коли дорослішаєш.

“Елен і друзі”, 3 сезони, 280 серій (1992-1994)

А ось ситком про французьку старшокласницю Елен, її коханого Ніколя та їхніх друзів став улюбленим серіалом підлітків 1990-х. Серіал виглядав дуже стильно та сучасно на фоні бразильсько-мексиканських мелодрам. Багато підлітків тих років навчились цілуватись завдяки серіалу “Елен і друзі”.

Щоправда, передивлятись його зараз не варто. Хіба ви хочете спіймати хвилю ностальгії за підлітковим віком, коли не треба думати про дедлайни, зате завжди є “інвайт” і можна крутити “йо-йо”. Дії героїв часто нелогічні, діалоги відверто “крінжові”.
Уявити, чому студенти можуть не вживати алкоголю та не курити цигарок протягом серіалу можна. Але чому за всі 280 серій їх жодного разу не показали в університеті, досі лишається загадкою.

“Макгайвер”, 7 сезонів, 139 серій (1985-1992)

Пригодницький бойовик про спецагента Ангуса Макгайвера, який працює на корпорацію “Фенікс”. Макгайвер має дитячу травму, пов’язану з револьвером, тому він принципово не використовує вогнепальну зброю, яким би складним не було завдання. Єдиний помічник Макгайвера – швейцарський ніж, яким він створює собі прилади з підручних засобів.

В дитинстві це дійсно було дуже цікаво дивитись. Зараз переглядати серіал про цього “на всі руки майстра”, який зупиняє запуск ракети “земля-повітря” скріпкою, майструє детектор брехні з будильника та тонометра чи водолазний сканфандр з садового шланга, дуже смішно.

Якщо хочете більше ностальгічних фільмів – в добірці про фантастичне кіно є ще кілька варіантів для вечора.

Кромф Ігор