Овації, жорсткий графік і ніякого шампанського: якими були вечори оперної діви Соломії Крушельницької

Соломія Крушельницька – оперна співачка світового рівня 20 століття, – щодня працювала по шість-вісім годин, аби ввечері на сцені звучати як чудо. 

Виконавиці родом з села на Тернопільщині завдяки її праці та таланту підкорилися світові оперні сцени – від Італії до Аргентини. 

Що співачка робила після виступів, з ким листувалась та кого возила в Монако пограти в рулетку? Її вечірній життєстиль «Вечір» відтворив за допомогою дослідників з Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Вечори в дитинстві співачки

Крушельницька народилась у сім’ї подільського священика. Жили в селі, дітей у сім’ї було восьмеро, господарством займались усі. Тож вечори Соломії були такі ж, як і в більшості дітей того часу: ходила на вечорниці, разом з дівчатами пекла короваї, плела вінки для молодих і відвідувала весілля.

“Вечорами, разом із сільськими дівчатами, ми співали пісень на вулиці, брали участь в гагілках та інших танцях”, – згадувала дитинство і дівування сестра Олена Крушельницька-Охрімович.

Напевно, одне відрізняло дітей Крушельницьких від інших – те, скільки уваги батьки приділяли їхній освіті. Як науці, так і мистецькому розвитку. Батько любив читати, активно долучав до цього дітей. Вчив їх співати. Одного разу, поки хворів, зібрав з них маленький домашній хор. 

У сутінках разом співали і народні пісні, і українських композиторів. Також діти любили готувати маленькі сценки, Соломії, – або Люні, як її кликати домашні, – настільки подобалося перевтілюватись і вдавати різних персонажів, що її прозвали “удавачкою”. 

Тож вечори були поділені між побутовими справами (вишивання, хатня робота), книгами та музикою.

Навчання у Львові: вечори музики та листів

Та все змінилося, коли Крушельницька поїхала вчитись у Львів. Роботи було так багато, що Соломія дотримувалась жорсткого графіка, аби все встигати. Це заняття співом та грою на фортепіано, вивчення іноземних мов – опанувала сім.

Важливим був здоровий сон – співачка доволі рано вкладалась спати, щоб мати сили з самого ранку братись до роботи. Вважала, що всі вершини, які підкорила згодом, дались тільки через важку працю над собою.

Такого ж строгого графіка дотримувалась і потім, вважала його запорукою високого рівня майстерності. Порушувала тільки у дні виступів: тоді могла лежати в ліжку до 11 ранку, ні до кого не говорила – берегла голос. Потім трохи співала вправи, а о п’ятій вечорі вже їхала в театр – щоб до сьомої, коли починалися вистави, встигнути загримуватися, зробити зачіску і одягнутися.

Крім навчання, Соломія вечорами багато листувалася – наприклад, з Михайлом Павликом, українським письменником, публіцистом і політиком. Саме ці листи стали потім важливими свідченнями про життя примадонни – сама Соломія була потайною, не вела щоденників і воліла приватне життя залишати закритим для світу. Також багато читала – з “Кобзарем” не розлучалась ніколи. Вивчала твори Наталі Кобринської, любила роботи Івана Франка, особливо збірку “З вершин і низин”. Куди б не їхала, завжди брала з собою книжки. 

Тоді ж, під час навчання, почала виступати як оперна співачка, тож багато вечорів проводила на сцені. Після вистав були прийоми, Соломію запрошували обговорити музику, та часто вона їхала додому, щоб там з рідними поділитися враженнями від виступу. 

Після вистав та концертів отримувала багато квітів, записок захоплення та вдячності, подарунків. Публіка її любила.

Одного вечора 1895 року в Кракові вона так сильно виступила в ролі Ельзи опери “Лоенгрін” Вагнера, що глядачі шаленіли. 

“Натовп чекав її на виходу з театру. Найсміливіші розпрягли коней і тягли карету самі. Інші несли Соломію на руках. Це був масовий психоз”, – згадувала сестра Олена Крушельницька-Охрімович.

Особливі вечори в житті Крушельницької

Особливими в житті були вечори бенефісів на сцені як, наприклад, у Варшаві. Була неймовірна кількість квітів, подарунків. Ще один особливий вечір був, коли виступала у Трієсті осіннього сезону 1895 року. Там співала в опері “Сила долі” Верді. 

На виступ прийшли кілька українців, серед яких був Іван Білинський, аптекар єгипетського короля. Іван побачив Соломію на сцені, закохався і наступного дня прийшов освідчитись. Коли отримав відмову, то запросив сестер Крушельницьких повечеряти на кораблі.

“Море. Вечірні вогні. Далекий спів. Тиха музика. Зворушливий, впереміж із смутком, настрій. Спомини про рідний край, плани на майбутнє: як служити своєму народові, як сприяти тому, щоб він став у коло рівноправних народів світу. Соломія: “Я — мистецтвом”. Білинський: “А я можу допомогти хіба що… грішми”. Я мовчала і думала: “А я хіба тим, що берегтиму сестру, допомагатиму їй”, – згадувала  сестра Олена.

Найважливіший вечір у творчості був, напевно, в день другої прем’єри опери “Мадам Баттерфляй” Джакомо Пуччіні.

Прем’єра з іншою артисткою в головній ролі була провальною, її засвистали в Ла Скала. Соломія ввечері 28 травня 1904 року вийшла на сцену опери Гранде в Брешії і провела цю виставу неймовірно.

Особлива складність була в тому, що головна героїня мала інший типаж – маленька, романтична і тендітна японка. Ніяк не схожа на високу, статну Крушельницьку. Та співачка настільки вжилася в роль, що рухами, жестами, манерою поведінки змогла досконало передати образ.

Публіка кричала: “Соломія, брава!”. Були шалені овації, великий букет квітів від Пуччіні і подія, яка назавжди залишиться у світовій історії музики.

Кар’єру оперної виконавиці Крушельницька закінчила у 1920 році (через війну почалася криза опери), та продовжила їздити з концертами як співачка.

Географія виступів широка – від Канади, Штатів, Аргентини до всієї Європи. У перервах жила в італійському місті Віареджо з чоловіком Чезаре Річчоні. Саме місто розташоване на березі Тірренського моря, а їхня триповерхова вілла стояла на другій смузі пляжу. 

Вони з чоловіком і друзями вечеряли в саду за мармуровим столом, милувалися морем і заходами сонця з балкона, гуляли набережною. 

Чим вечеряла і як розважалась Соломія Крушельницька

На вечерю співачка їла страви традиційної італійської кухні, любила овочі, морепродукти. Була обережна з алкоголем, старалась уникати ігристих вин – щоб не повпливали на голос. Та звичайне столове вино пила.

Намагалась не вживати холодного – наприклад, не їла морозива, боялась зашкодити голосу. Часто готувала традиційні українські страви. Її племінниця згадує, що “вуйко Чезаре любив кутю”. Хоч у них була прислуга, Соломія не цуралася роботи на кухні, запросто куховарила сама.

А коли приїжджала її подруга з Аргентини Негріта де П’яцціні, то вони разом їздили розважатися в Монако чи Ніццу. Любили ходити місцевими ресторанчиками, могли зайти у казино, пограти в рулетку. 

Соломія була елегантною, любила дизайнерський одяг. На світлинах видно, як багато у неї вечірніх суконь, пошитих вмілими європейськими майстрами. У ті часи артисти могли користуватись у театрах своїм гардеробом, тож дуже дбали про костюми.

Крушельницька не скупилася на одяг, замовляла його у найкращих кутюр’є Парижа та Мілана. І це був один з плюсів, через який її запрошували на опери – театр знав, що вона привезе свій багатий гардероб і матиме на сцені чудовий вигляд. 

Крушельницька вечорами відвідувала і оперні сцени, і драматичні вистави, захоплювалася грою артистки Елеонори Дузе. 

Співачка була відомою, жила у “золотий” період опери, тобто час до розвитку кінематографу. Провадила богемне життя у Європі. Та від коріння не відмовлялася – приїжджала на Галичину, вечорами давала концерти, ходила на прийоми. 

Соломію надихала публіка, вона мріяла про успіх на сцені. Та їй було важливо здобути визнання як української співачки, показати, що українці – не нація “хлопів і попів”, що тут є  багато талановитих людей. Частина концертів, які давала в Україні, була благодійною: Крушельницька збирала гроші для постраждалих від повеней у Карпатах та голоду на Гуцульщині.

Це життя змінилося, коли у 1939 році вона приїхала до Львова. Тоді тут порядкували “совіти”: вони націоналізували її будинок, залишили для проживання чотири кімнати. Хоч Соломія була громадянкою Італії, їй не дозволили виїхати. Тож співачка залишилася мешкати у Львові з сестрою Анною. 

Завдяки Василю Барвінському отримала місце викладачки вокалу в консерваторії. Тому вечори цього періоду життя присвячувала учням та рідним. 

Є спогад Мирослава Скорика, який був внучатим племінником Крушельницької. Одного вечора він був в гостях, його просили зіграти на фортепіано. Він почав грати, а потім перестав. Всі думали, що це дитячі примхи, питали: “Чому не хочеш зіграти, як всі тебе просимо?”. Сказав, що інструмент погано налаштований, на тон нижче. Крушельницька зауважила, що у малого абсолютний слух, він буде або видатним музикантом, або композитором.

Тетяна Павліченко

Редакторка