--24829

15 Листопада, 2023

життєстиль

«Перший вечір після Перемоги проведу в Криму»: як минали вечори активістки «Жовтої стрічки» у підпіллі

Автор: Філ Пухарєв

«Вже вечір вечоріє, повстанське серце б’є…». Це — культові рядки зі стрілецької пісні «Лента за лентою», які знає напам’ять чи не кожний українець. А тим більше кожний, хто сьогодні, як і століття тому, самовіддано чинить опір російським загарбникам на тимчасово окупованих територіях. 

«Жовта стрічка» — рух громадського спротиву, що від весни 2022-го координує роботу проукраїнських активістів на тимчасово окупованих росіянами територіях. Наразі до нього долучилися понад 10 000 людей із Криму, Херсонщини, Донеччини, Луганщини, Харківщини, Запорізької області, Миколаївщини та інших тимчасово окупованих регіонів. 

Активісти «Жовтої стрічки» розвішують на вулицях патріотичну символіку, поширюють антиросійську пропаганду через інтернет-флешмоби, виступають рупорами українського спротиву у Європі та в інших країнах. Одним словом, ведуть інформаційну боротьбу з ворогом.

Як проходять вечори українських повстанців? І чи залишається у них час на відпочинок? Про це «Вечору» розповіла представниця «Жовтої стрічки» з територій, що були окуповані, а наразі звільнені ЗСУ. Ім’я співрозмовниці не розголошуємо з міркувань безпеки.

Дитинство

У 19 років мій дідусь подався у партизани. Пройшов всю війну, дійшов до Берліна. Та й мене у школі вчили «родіну любіть». От я і люблю. Тільки батьківщина у мене своя. Така ж, як і в усіх українців.

Малою я багато читала. Книжки про війну йшли найважче. В голові не вкладалося, як німці могли так плюндрувати нашу землю та знущатися з нашого народу. А тепер бачу це на власні очі. Та цього разу агресори — це ті, хто колись називав себе нашими «захисниками».

Зате детективні романи «ковтала» на льоту. Пам’ятаєте Шерлока Голмса з його дедуктивним методом? Це коли одна маленька деталь допомагає зрозуміти повну картину того, що відбулося. Не думала, що колись ця навичка знадобиться і мені.

Війна та початок спротиву

24 лютого пам’ятаю добре. Моя донька займається спортом, і в цей день у неї мало бути перше заняття від початку карантину. Але зранку подзвонив тренер і сказав, що все скасовується. Одночасно за вікном пролунали вибухи. Так я дізналася, що почалася війна.

Кілька наступних вечорів я не відривалася від новин. Хотіла зрозуміти, що взагалі відбувається. Увечері мені думається краще, ніж вдень. Поки не знайду відповіді на свої запитання — не засну. Часто буває, що рішення приходять серед ночі.

Коли нашою вулицею вперше проїхали російські БТР, — ой, тобто, БМП, — зрозуміла: треба діяти. Купила червону фарбу і вечорами, коли ніхто не бачить, писала на стінах і парканах, що русні тут не раді. 

Тим часом люди з проукраїнською позицією вже виходили на мітинги. Але окупанти їх швидко розганяли. Протестувати напряму стало ризиковано.

Інформаційне підпілля

Через інтернет почала шукати однодумців. Знайшла сторінку «Жовтої стрічки». Скоординувалася з кураторами руху та отримала перші задачі.

Без роботи не сиділа. Мала по дві-три задачі щотижня. Вдень ходила «в розвідку». Шукала локації, де можна залишити послання окупантам. У мене було плюс-мінус дві години до комендантської, поки не починали ходити російські патрулі.

Вистежувала, де збираються окупанти, якийсь час спостерігала за ними. Потім ця інформація передавалася українським партизанам, після чого росіяни «кудись» зникали. 

Розвішувала по місту символи українського спротиву — жовті стрічки. Вирізала їх з одягу, який купувала на секонді за копійки. Також малювала балончиками жовто-блакитні графіті. Ватники та русня їх постійно псували. Спочатку намагалася затирати їхні написи, але це не сильно допомагало. 

На щастя, в мене знайшлися креативні однодумці. Якось іду і бачу, що поверх графіті жовто-блакитного прапору хтось накалякав російською: «Дєрьмо». А перед написом — уточнення від когось із наших: «раша».

жовта стрічка-24783
жовта стрічка-24784
жовта стрічка-24785
жовта стрічка-24806
жовта стрічка-24807
жовта стрічка-24808

Одного вечора розвішую листівки, і тут як із-під землі з’являється мужик. Каже: «Женщіна, ви нє боітєсь? Cнімітє нємєдлєнно, а то вам плохо будєт!». Я вирішила не провокувати його, обережно згорнула листівку. А сама думаю: «Треба перевісити, поки клей не засох». 

Часом знімала русню на фото і відео. Якось ідемо з сином біля зруйнованого вокзалу, а попереду — двоє росіян у воєнній формі. Я дістаю телефон, вмикаю камеру. А син мені: «Мамо, ти взагалі нормальна? А якщо вони зараз обернуться?». Та відео таки зняла, щоб знали: наші очі — всюди.

Координатори писали мені: «Ви неймовірна і надзвичайно смілива!». Іноді просили чистити переписки, а коли ситуація була особлива напружена — радили тимчасово залягти на дно. Але я завжди відповідала: «Та ви що? Якщо не я, то хто?».

Мені пощастило. Але багатьох проукраїнських активістів росіяни затримували та били. Один чоловік прикинувся психічно хворим, його відпустили через день.

Страху не було. Була рішучість і злість на русню. А ще радість, коли вдавалося їх покошмарити.

Повстанські вечори

Комендантська година розпочиналася о восьмій вечора (взимку) та о десятій (влітку). В цей час вулиці порожніли. Окупанти виходили на патрулювання, але ходити по одному боялися. Наші хлопці їх добряче трусили.

жовта стрічка-24791
жовта стрічка-24792
жовта стрічка-24794
жовта стрічка-24795
жовта стрічка-24796
жовта стрічка-24798
жовта стрічка-24801
жовта стрічка-24802
жовта стрічка-24804

Перший час у місті були український зв’язок та інтернет. Тоді ми ще проводили вечори вдома. Коли все впало, почали збиратися біля під’їздів, як колись. Спілкувалися, обмінювалися інформацією.

Вечорами, у вільний від завдань час, допомагала дітям з уроками. Вони вчаться в українській школі онлайн і вчилися навіть під час окупації. Зі зв’язком були проблеми, але ми викручувалися, наприклад, зідзвонювалися через VPN.

Готувати вечерю зазвичай ніколи. У нашому вечірньому меню: «Мівіна», консерви, напівфабрикати. Іноді можу посмажити для дітей картоплю, зробити омлет із зеленню, приготувати бутербродів.

Перші місяці окупації в магазинах ще залишалися українські товари. Згодом росіяни почали завозити свої. Я зазвичай закуповувалася на ринку. Овочі, фрукти та інший натурпродукт там місцевий.

Зараз нас регулярно обстрілюють росіяни. Про культурні події увечері не може бути мови. Хоча кафе та ресторани поступово повертаються до роботи.

Справи з інтернетом вже краще, тому проводимо родинні вечори за домашніми кінопереглядами. Найбільше любимо серіали про лікарів і про детективів. 

Про що мріє українська підпільниця

До війни щоліта їздила з дітьми на море. Ніколи не забуду, як вечірнє сонце заходить за горизонт, і на узбережжя спускаються сутінки.

Вірю, що знову побачу цю картину в українському Криму. Це буде мій перший вечір після нашої Перемоги.

Фото: cоцмережі «Жовтої стрічки»

Філ Пухарєв

Філ Пухарєв

читати наступне

Ось про що ми пишемо в інших рубриках

Київське ескімо, смак борщу, сиру й хліба: 7 закладів Києва з оригінальним морозивом

Щоденник Atlas United 2024. День третій: японська психоделіка, рокова Сердючка та нестримний Жадан

Святий вогонь, портал світів й вечірня «оргія»: 7 фактів про свято Купала

«Чоловік з передової хвалив дистанційний мастурбатор»: як секс-іграшки допомагають парам кохатися на відстані