«Як проводять вечори студенти? Пінають х*ї»: репортаж з гуртожитку КПІ

17 листопада відзначають Міжнародний день студента. Росія і тут нашкодила українцям. Через відсутність бомбосховищ ряд гуртожитків зачинились, а студентів розселили по інших місцях.

Тож тепер майбутні актори вчаться співіснувати з математиками, а математики пристосовуються терпіти воплі акторів. «Вечір» сходив до гуртожитку КПІ і розповідає історії трьох студентів, які вечорами навіть влаштовують свій «майстер-шеф». 

«Світочі»

«Поляна» – так студенти КПІ називають місце п‘ятничних вакханалій. Це звичайний парк перед гуртожитком, який надвечір перетворюється на містерію.

Обряди тут також існують: «До дна», «Хто більше вип‘є» та інші ігрища. Покланяються Діонісію – Богу веселощів та вина, та учасники навряд чи про це знають. Все майже так, як у Древніх Греків.

Щоправда, на столах «поляною» і не пахне: замість винограду – пляшка сидру і «косичка». Та і, скоріш за все, греки не були такими байдужими до чистоти. Після посиденьок світочі лишають після себе недокурки.

Валік, Діма та Вова – студенти математичного факультету. Кажуть, що це не зовсім їхня компанія за інтересами.

Друзі проходять повз стійкий сморід перегару, і прямують в магазин за пивом. Сьогодні на вечерю – паста з плавленим сирком і куркою.

Шум і галас лишається позаду. У Валіка, Діми та Вови інша тусовка з іншими цінностями.

Пиво, як молоко матері

Вечір хлопців починається з кіоску розливного пива. Кажуть, що пиво тут, як «молоко матері» – математики, а порівняння поетів.

Зазвичай, хлопці беруть «світле», але сьогодні вирішили проекспериментувати і взяти смородиновий сидр.

І тільки Вова вагається: чи не посилить головний біль ця хімія. Зупиняється на класиці – літрушці «лагера». «Вилікує», – підбадьорює Валік і Діма. Продавці поставили пляшки до кранів і по стінках полились напої з бульбашками.

Хлопці стоять навпроти і заглядають їм в очі, а раптом зжаляться і наллють більше. Та дива не сталося – в літрову пляшку вмістився рівно літр. Розрахувались і черга зсунулась на три голови вперед.

Валік відкрив рюкзак, хлопці сховали алкоголь. В гуртожитку патрулює, як студенти називають, «університетське гестапо». Слідкує за порядком.

Серед правил – заборона на спиртне, тож студенти, час від часу, грають в партизанів.

В разі порушення – штраф у декілька сотень гривень. Не так багато, але для студента неприємно. Укомплектувались і рушили хащами до гуртожитку.

КПП

Якщо квартира починається з під‘їзду, то гуртожиток – з прохідної.

Студентів зустрічають атрибути радянської доби: штучні квіти, штори і літня вахтерка, яка влаштовує справжній паспортний контроль – прикордонникам є чого повчитись.

Мила зовні пані вглядається в документи і записує дані в журнал. Дивиться на годинник – гостей впускають до 11 вечора.

На цій оптимістичний ноті ми розійшлись.

Крізь довгий коридор лунає дзвінке ехо піаніно. Вова зазирає в дверну щілинку і заходить в читацьку залу, де грає музикант.

Мистецтво в технічному виші

В кімнаті – сюрреалістична атмосфера: пісня з «Титаніка» «My Heart Will Go On», порожні парти, і одна замріяна слухачка. Валік махає другу і показує на живіт – зголоднів, а можливо, трохи більше тямить в романтичних справах.

Вові достатньо 3 хв, аби отримати дозу мистецтва – можна іти.

«Ми платимо музиканту, щоб він грав щоп‘ятниці ввечері – це ж не просто так», – жартують хлопці. Насправді, студенти музикують на благодійних заставах, суто для себе.

Простору для самовираження в гуртожитку вистачає. Двері кімнати – це полотно для мистецтва, де студенти клеять стікери, малюють і випалюють геніталії. Одним словом – творять. Можна легко здогадатись, яка людина живе за стінкою.

Жителі гуртожитку і місцеві легенди

В кімнаті 411 – прихильниця Степана Бандери, а в 409 – інтроверт, судячи по напису «Stay Away» та малюнку грибів – мухомор наче.

Студенти навіть вбиральню (якщо діру в підлозі можна так назвати) прикрасили стріт артом: випалене на стелі – «лох». Тож і фізіологічну потребу закриваєш, і про своє місце в світі думаєш.

Рідкісні експонати також є.

На підвіконні спочиває іржава виделка з застиглою сумішшю на кінчиках. Ось що про неї розповідає Валік:

«Коли я заїхав у гуртожиток 3 роки назад, ця виделка тут лежала. Ходять легенди, що її викидали за вікно, але кожного разу хтось повертав назад. І так з покоління в покоління».

Кімната Діми, де сьогодні у хлопців скромний бенкет, виглядає зовсім інакше – чисто та педантично.

Що в холодильнику студента

«В чем сила, брат. В ньютонах, брат» – такий меседж лишили на шафі попередники Діми. А з написом і плакат «Кримінального Чтива» на пів стіни та елегантний малюнок жіночих грудей.

У Діми тут замало особистих речей: монітор для ноутбука, одяг і м‘ячики для тенісу.

Продукти на стелажах та в холодильнику дещо відрізняються від звичного раціону. Діма – спортсмен, бігає (щоб швидше втікати – жартує).

Вранці їсть вівсянку з фруктами, ввечері – протеїн: «Недавно помив холодильник, так шо він чистий. Тут: фрукти, зранку їм з вівсяночкою, яйця, масло, яке я случайно розплавив, тому воно тепер в мисці лежить. Внизу – склад з картоплею».

У Валіка багато овочів – родичі передають з села. Допоки Діма готує вечерю, Вова та Валік спробували дізнатись пароль від вайфаю через командний рядок. Так розважаються математики.

«penis1213»

«Комп‘ютер зберігає всі дані про вайфай-мережі, до яких він підключався. З паролем включно. Є спеціальна команда для командного рядка, яка може показати весь список», – говорить Валентин.

Паролі тут також передаються з рук в руки. Деталей вистачає, аби намалювати психологічний портрет попередника. Треба ж дізнатись: на чийому ліжку ти спиш. Фанат «Брат» і «penis» – не найкращий варіант.

Та теперішні мешканці змінили тенденцію. Над столом у Діми висять майбутні плани: «Вивчити 100 слів на англ. (5 слів на день)», «Дізнатись за магістратуру в студентів, які вже вступили на спеціальність, яку я хочу» та інші. А також мотиваційні цитати: «Trend is your friend», «Look for real moves…».

Щоправда, нині в кімнаті живе тільки Діма, інші виїхали з початку повномасштабного вторгнення. І дотепер не повернулись.

Буденність вечорів

Валік гойдається на кріслі напівлежачи та розповідає про буденні вечори:

«Зазвичай, я стараюсь побігати ввечері або провести якесь тренування. Якщо цього не зроблю, то відчуваю себе непродуктивно, ніби день змарновано.

Намагаюсь лягати о 10, а прокидатись о 5 – це був мій нормальний графік, коли я жив у селі.

Але коли я переїхав у гуртожиток – мене зіпсував Київ (сміється) – я розлінився і почав спати довше, а вставати пізніше.

Сьогодні до 12 ночі просто займався фігньою, яка взагалі неважлива. Якщо ти хочеш дізнатись, як проводять вечори студенти – тут можна матюкатись? – пінають хуї».

Відносно «пінають». Нещодавно Валентин прочитав книжку «Чого я не навчився у школі» – історія про мандрівку дослідника Арктикою та Антарктикою.

«Що найважливіше на південному полюсі?», – підкидує загадку Валя, і в кімнаті западає тиша після банальних відповідей.

Друзі

Ніяковість зникла, коли в кімнату зайшли Діма та Вова – пацани забули сіль. «Вам щось треба допомагати?», – питає Валік. Хлопці хитають головою і причиняють за собою двері.

«Моя тусовка – ось ці два козака, Діма та Вова, а ще Вова та Варя, які не змогли прийти. Завдяки їм я вірю в те, що любов існує», – серйозно каже Валік. –

Вова та Варя відкрили мені очі на те, якою може бути гуртяжна кімната. Через те, що війна-ковід, ми в гуртожитку жили мало. І я позиціонував кімнату в гуртожитку як «перевалочний пункт».

Коли я тільки заїхав сюди, в кімнаті був такий піздець – я зараз не розумію, як ми так могли жити.

І коли я почав тусуватися зі своїми друзями, то зрозумів, що гуртяжна кімната може бути затишною».

Компанія друзів «хейтить» все популіське, «поляна» – одне з таких місць, як вони вважають.

«Володя не хоче признаватись, що він ходить на «поляну». У нього вікна виходять на неї, тому він підсвистує дівчатам», – жартує Валік.

Хлопці пробували ходити на університетські тусовки. Аби злитись з натовпом, кажуть, що треба пити алкоголь – такий формат їх не влаштовує.

Вечір п‘ятниці – новий ритуал Діми, Вови та Валіка, але, на відмінну від «поляни», головна задача хлопців – не напитись, а поговорити. І поїсти… Щотижня обирають нового шеф-кухара, на цей раз випала черга Діми.

Майстер-шеф по-студентськи

Крім солі, ще й ложку забув. Новоспечений шеф мішає макарони ножем. Допоки головний компонент пасти вариться, на стінці з‘являється самотній тарган. Але Діма ока не відвів – вже як друзі. Щоправда, не вітаються.

Кухар починає наступний етап приготування – нарізання курки. Ретельно оглядає шматок м‘яса і чистить від білих жирових згустків. Для друзів готує з віддачою і любов‘ю.

Діма ділиться рецептом студентської пасти: «Окрім вершків, ще потрібно додавати плавлені сирки. Змішуєш це з макаронами, курочкою, підсмаженою, порізаною кубиками, в маринаді. І кайф. Ще 3 хвилинки, щоб вона настоялась і можна кушать».

Час приготування цього кулінарного шедевру приблизно 15-20 хвилин. Саме тому ця страва користується популярністю серед студентів.

Фрактальна теорія – про що говорили за столом

Паста холоне в тарілках, колючі бульбашки підіймаються вгору. Навіть серветки поклали. «Студенти – це як пенсіонери, тільки в них ще все життя попереду», – звучать перли від Валентина. Увімкнули на фон музику і піднесли стакани вверх.

Перший тост – «за журналістів». Хильнули – поставили. Деякий час хлопці тримались гуманітарних тем: дискутували про феномен Анатолія Анатоліча, кіно та світову історію. Чим більше пили, тим динамічніше змінювались теми. Раптом почались розмови про фрактальну теорію – пекло для «гуманітарія».

«Дивись, як все це почалось… Це множина, кожний елемент якої виглядає так само, як множина в цілому. Не понятно. Суть в чому…»

Скільки б спроб не витратив Валентин, але гуманітарій в цьому стані не здатний осягнути фрактальну теорію. І навіть вимовити ім‘я та прізвище винахідника – Бенуа Мандельброт – задача «із зірочкою».

Як і стосунки з дівчиною для декого. Градус розмов поступово підвищився. Та о 22:35 за вікном почала волати сирена.

А скільки історій про дівчат та франтали могло б бути розказано. Хлопці одягнулись і пішли в бомбосховище. На цьому моменті вечір п‘ятниці обірвався.

Даня Бумаценко