Насамперед поспати, потім книжки, марліни й святкові вечері: типові вечори капітана корабля

Юрій Павліченко — капітан далекого плавання. Керує суднами вже 20 років, загалом ходить в море близько 40 років.
І я знаю, що ви зараз зробили: ще раз перечитали прізвище героя, а тоді подивились на моє. І хоч Павліченків в Україні досить багато, та цього разу це не кумедний збіг.

Сьогодні я розповім вам про ті вечори свого батька, про які досі сама практично нічого не знала. 

Бо коли ти стільки часу проводиш на роботі, то додому, крім подарунків, привозиш тільки якісь цікаві та кумедні історії. Показуєш фото здоровенних рибин чи страшних штормів. І ніколи не розповідаєш про рутину. Адже саме від неї намагаєшся порятуватись.

А інші звикли не питати. Куди цікавіше уявляти собі романтичні заходи сонця над океаном, Гемінгвеївські риболовлі і веселощі в портових містах.

Про те, як насправді виглядає робота моряка і що на судні роблять ввечері, мій батько чи не вперше розповів повністю.

Далі — його пряма мова.

Вечірня вахта і гори бюрократії

Вечір на судні починається, напевно, з вечері. Вона триває з шостої до шостої тридцять вечора. Вечеряємо всі разом, страви різні: на що має настрій кок, які продукти закупили, що команда хоче. Та це завжди повноцінна трапеза: наприклад, запечена риба з гарніром.

Теперішній кухар любить пекти, тож всіляких піц, пирогів, мафінів, булочок завжди багато. У мене хлопці як приїжджають на роботу, то за рейс стабільно кілька кілограмів набирають. І це при тому, що вони багато і важко працюють. 

 Потім я іду на місток стояти вечірню вахту.

Вона починається о 20:00, триває чотири години. За п’ятнадцять хвилин до початку я приходжу на місток, знайомлюсь з обстановкою, дивлюсь на навігацію. Приймаю вахту у старпома (старшого помічника капітана).

За час вахти я займаюсь всім. що стосується роботи судна. Насамперед це навігація: контроль місцеперебування, маневри.

Якщо судно в океані, то є час на рутинну бюрократію: бухгалтерію, різні формуляри, інструктажі по техніці безпеки, звіти для компанії. Ця писанина займає дуже багато часу, а користі нам з неї, в принципі, жодної. Дурна рутинна паперова робота.

Вахту де-юре маю стояти з матросом-вочменом, де-факто стою сам. Людей бракує, цим хлопцям наступного дня треба ще купу роботи на палубі переробити, важливо, щоб виспались. А окремого вахтового матроса компанія зараз не може собі дозволити.

Звісно, якщо на вахту заступає новий працівник, то ставлю з ним людину з досвідом. Щоб в разі чого (зайшли в туман чи у зону посиленого руху), то мені подзвонили і я прийшов та посидів, скільки треба. Так можуть підняти в будь-який час.

Нічна вахта починається о 12 ночі, її до 4 ранку стоїть другий штурман. Він займається суто навігацією, я суворо забороняю в цей час відволікатись на бюрократію. Дуже легко щось пропустити, помилитись. Потім цю помилку виправляти набагато важче і довше.

Опівночі я здаю вахту, йду в каюту, приймаю душ. Можу до першої ночі почитати книжку. 

Вечорів без роботи у мене нема. Якщо випадає така рідкість, що я не на вечірній вахті, то все одно займаюсь роботою. Наприклад, коли стоїмо у порту: стоянки короткі, під час них контролюю процес навантаження. Приходять різні працівники портових служб: служби безпеки, санітарні. Особливо багато мороки в портах США і Венесуели — постійно щось шукають. 

Поки я стою вечірню вахту, інші працівники судна після вечері по-різному проводять час. Хтось в кімнаті відпочинку дивиться телевізор. Там ще є книги, якісь настільні ігри типу карт чи доміно. Можуть чай пити, кухар завжди залишає в холодильнику щось поїсти перед сном.

Та здебільшого всі у себе по каютах сидять, дивляться серіали на своїх ноутбуках або сплять. 

Вечір, який розтягується на півтори доби

Ця рутина для мене не є комфортною, та я вже до неї звик. Роблю автоматично, бо так має бути. Наприклад, років 20 тому, коли я тільки став капітаном, все було зовсім інакше. Бюрократії було набагато менше. З роками суттєво наросло. 

Навантаження багато. І якщо слідувати всім протоколам, то по приходу в порт я мав би відстояти вахту і відпочивати. Але завжди є якісь авральні роботи, робота з вантажем, перевірки. І ти тупо не встигаєш спати. Іноді за тою біганиною можеш взагалі не спати добу чи півтори.

Та і навіть коли мені випадає вільний час, то займаюсь паперами. Наприкінці місяця треба поздавати фінансові звіти, заявки на постачання запасних частин та витратних матеріалів. Порахувати та закупити провізію. Тож тут добре, якщо є час подихати — про якесь активніше дозвілля мова не йде.

Та якби раптом випав повністю вільний вечір, то вибір як його провести, невеликий. На першому місці — поспати. Потім книжки. Беру якісь паперові з дому, частину в електронному форматі завантажую на планшет. Цього рейсу планшет зламався, то читав зі смартфона. Ще люблю документальні фільми та освітні передачі. Це все треба заздалегідь завантажити, бо інтернет є тільки коли в порту стоїмо.

Ще часто ввечері рибалимо. І коли стоїмо на рейді чи в порту, і під час руху. На судні маємо такі великі снасті, довжиною на 100 метрів, з прикріпленим гаком. Закидаємо, ідемо. Коли клює, повертаємо судно в сторону, де клюнуло, і витягуємо. Так ловимо марлінів, пеламіду, тунців.

На судні є невеликий спортзал — там турнік є, залізяки різні, то можна собі вечорами позайматись.

Якщо на час рейсу припадає якесь велике свято — наприклад, Різдво чи Великдень, то його святкуємо. Різдво — вечерею, трохи декоруємо якимись лампочками простір навколо. Кок тоді дуже старається: якось запік ціле порося!

На Великдень маємо святковий обід і решту півдня роблю вихідним. Відпочивають всі крім тих, хто має вахту стояти — це ніколи не скасовується.

Зараз мало бачу портових міст, бо просиджую за роботою. Нема коли гуляти і роздивлятись.

Коли завантаження роботою цілодобове і без вихідних, то триматись допомагають книжки і фото та відео з дому.

Прийдеш в каюту злий, аж пар з вух валить, відкриєш переписку з рідними, подивишся відео, де малючка щось кумедне робить, і видихаєш.

Отака психотерапія. 

Тетяна Павліченко

Редакторка