--47867

28 Червня, 2024

«Прийшов у військовому одязі дивитись на людей в українському вбранні — надихає!»: думки, мрії й аутфіти гостей «Країни Мрій»

«Вечір» ділиться другим випуском спецпроєкту про зв’язок вечірнього стилю й настрою людей в Києві.

Вечірниця Віта Корнієнко й фотографиня Анастасія Мантач провели вечір разом з вами на фестивалі «Країна Мрій» у Ботсаду Гришка.

Ми ходимо на такі вечори, щоб краще зрозуміти — що вас хвилює, чим ви живете.

На фесті ви розповіли про віночок на капелюсі, що нагадує вам про бабусю. Про вишиванку, яку вишила для вас подруга у 1970 році, або ж ту, яку вишили спеціально за мотивами колекції Олени Пчілки.

Далі — ваші вечірні думки, мрії й аутфіти.

Олена, дизайнерка

Фест «Країна мрій» — улюблений. З 2005 року не пропустила жодного. Для мене це наче ностальгія за минулим, країна моїх мрій.

Був час, коли зустріти людину у вишитій сорочці це було, як побачити справжнього екзота, наче одягнутого у… «небажаний елемент» у суспільстві. А зараз подивіться — це так красиво.

Кожен вечір на фесті незабутній. Найбільше запам’яталось, коли тут виступали бабусі та дідусі, автентичні гурти.

Як символ неперервності традиції. От співають старші люди, а от вже їх пісні відтворює молодь.

Мої вечори — це робота. Вишивка, створення ескізів.

Враховуючи наше сьогодення і майбутнє, котре під великим питанням, то я щаслива. Щаслива, бо я — українка.

Сьогодні, крім традиційного одягу на мені віночок. Всі рази, коли бувала на «Країні Мрій», вінок плела мені моя бабуся.

Саме такий, з перекотиполя. Бабусі вже немає, а вінок — памʼять про неї й збереження традиції.

Я вже заміжня, й носити вінок вже не личить, то стилізувала його з капелюхом.

Кір, студент

Це перший мій візит на «Країну Мрій». Сьогодні я прийшов підтримати близьку людину, яка тут проводить китайську чайну церемонію.

Мої вечори — активні, постійно кудись ходжу. Ось нещодавно відвідував чайну церемонію у Лаврі.

Ще ходжу на різні фестивалі та барахолки, де можу знайти цікавий одяг. Скоро відбудеться своп на «Спаській», куди можна принести свій одяг і я вже приготував цілу торбу речей.

Щастя — це мертва русня. Я родом з Луганська, потім жив в Ірпені. Щасливий від зведень Генштабу.

Кір, студент

Це перший мій візит на «Країну Мрій». Сьогодні я прийшов підтримати близьку людину, яка тут проводить китайську чайну церемонію.

Мої вечори — активні, постійно кудись ходжу. Ось нещодавно відвідував чайну церемонію у Лаврі.

Ще ходжу на різні фестивалі та барахолки, де можу знайти цікавий одяг. Скоро відбудеться своп на «Спаській», куди можна принести свій одяг і я вже приготував цілу торбу речей.

Щастя — це мертва русня. Я родом з Луганська, потім жив в Ірпені. Щасливий від зведень Генштабу.

Всі речі, що на мені — з секонда. Не бачу сенсу купувати дорогий одяг, якщо можна купити більше якісний і дешевше.

Всі речі, що на мені — з секонда. Не бачу сенсу купувати дорогий одяг, якщо можна купити більше якісний і дешевше.

Олег, кобзар

На фест запросили покобзарювати. Не граю на сцені, бо це мій стиль — бути вуличним музикою, кобзарем, представником «знизу».

Артисти на сцені несуть сенс згори донизу. А я навпаки — знизу догори.

Мої вечори — це музика і спів для людей в метро чи переході.

Я щасливий, бо розвиваюсь, як творча особистість. Якщо є змога співати й комусь це подобається — чом би й не бути щасливою людиною.

Не обираю, що спеціально одягнути на вечір, все інтуїтивно.

Сорочка — це наш генетичний код. Автентичність, приналежність до конкретного краю.

На мені сьогодні сорочка із Тернопільщини, полотняні штани із Полісся, бриль із Черкащини. Така ось еклектика.

Анна Ротишевська, мисткиня

Останні роки шию санітарні ноші на «нуль», де з початку повномасштабного вторгнення перебуває мій син. Він медик.

Сьогодні ввечері мені, як художниці захотілося згадати, що життя є і буде.

Зібрала всі вироби, які в мене вже були. Вечорами доробила новеньких і сьогодні тут. Маркетую на фестивалі.

Не ділю добу на дні, вечори та ночі — працюю цілодобово. А коли руки вже не слухаються, маю поспати кілька годин.

Щастя — це життя. Будь-яке, аби жити. Ні за які гроші ти його не купиш. Живу життя, отже я — щаслива.

У вечір нашої перемоги буду спати. Нарешті спокійно.

Постійно думаю про сина, про Україну… Бачите, яка пуста алея? Де люди?

Сьогодні одягнула традиційний одяг — вишиванку. На її рукавах вишито: «Шила Таня в 1970 році». Ця блузка на рік за мене молодша. Ця Таня моя сусідка, вона робила такі речі чудові, кольорові. І я кольорова. Продовжуємо життя.

Валентина Передерій, майстриня з лялькарства

Фест про збереження культурної спадщини — важлива справа для мене і тому я тут сьогодні.

Вечори зазвичай проходять за рукоділлям. Або йду на виставки, музеї, бібліотеки. Для мене зв’язок з цивілізацією.

Щастя — це внутрішня гармонія.

Відчувати себе на своєму місці, робити те, що тобі подобається. Вважаю себе щасливою людиною, бо маю можливість творити, реалізовувати себе через творчість.

Подобається традиційний одяг, не лише український. Це цікавий мені аспект еволюції людства.

Сьогодні я обрала такий костюм, бо він наближений до традиційного: сучасна вишиванка і спідниця, яку пошила сама, за музейними автентичними зразками.

Дарина, співачка гурту «Ладовиці»

Ми учасники фестивалю з Хмельницького, співочий гурт «Ладовиці». Відтворюємо обряди, традиції, звичаї.

Класний вечір був на концерті гурту «Ot Vinta». Ми були щасливі.

Щасливі бути тут, поруч з людьми у своїй творчій «бульбашці».

Мої вечори зазвичай співочі. Співаю або щось майструю.

Завжди обираю етностиль. Бо це зручно та красиво.

Всі речі купувала на різних фестивалях. Популяризую нашу культуру через одяг. Рада бачити сьогодні людей у вишиванках різних технік. Так настрій піднімає.

Максим, музикант гурту «Баламути»

Виступаю на фестивалі «Країна Мрій» вже 20 років, з 2004-го.

Мої вечори зазвичай в колі родини. Ходимо на різні заходи: виставки, концерти, вистави.

Ходіть зараз на виставку сучасних митців в Національному музеї літератури. Сподобалось!

Я щасливий. Для мене щастя, коли близькі люди поруч. А ще щастя — це коли немає війни.

Творимо, щоб відволікатися через музику від усього, що відбувається довкола.

Вечір в день перемоги буде вечором памʼяті загиблих — військових, цивільних.

Вишита сорочка, що на мені — це відшита копія з музею Косачів. Це колекція Олени Пчілки. Вона збирала такі візерунки й такий зразок є в музеї.

Попросив вишивальницю, щоб вона саме за тим зразком зробила мені сорочку.

Вишиванка — це наш генетичний код, оберіг. Відрізняє нас від інших народів, країв. Моя з Полісся.

Яна Помазан, маркетологиня

Цікавить все українське — зараз це важливо підтримувати, це актуально. Фест найцікавіше, що могли обрати серед інших заходів для суботнього вечора. Тут вперше. Слухали «Пиріг і Батіг» — я в захваті!

Мої вечори — це робота, дім або друзі. Але знаходжу час, щоб ходити на концерти різні, вистави люблю.

Крайня вистава, яку я відвідала, була в Молодому театрі — «Кабаре» Олени Коляденко.

Я щаслива людина. Щастя — жити своє життя і не порівнювати себе з іншими людьми.

Мій одяг — це етно. Не даю речам у своєму гардеробі матеріальної цінності, цінність — тільки концептуальна.

Моє вбрання сьогодні — це сучасна інтерпретація української культури. Вбираюсь у традиційний одяг з думкою — це мій прояв поваги до історії моєї країни.

Олександр, волонтер

Сьогодні проводив аукціон на кримськотатарській сцені, щоб зібрати гроші для 112 бригади ТрО.

Ходжу на такі заходи лише тоді, коли це може принести користь для ЗСУ.

Ввечері іноді можу піти в кіно для відпочинку. Завжди підтримую українське кіно.

Подобаються стрічки «Додому» Нарімана Алієва, «Мої думки тихі» та «Люксембург, Люксембург» Антоніо Лукіча.

Також «Фучжоу» Михайла Іллєнка і «Пропала грамота» Бориса Івченка. Є гарний вираз «back to the roots» — кіно у цьому плані хороший інструмент.

Не вважаю себе щасливим, щасливих моментів обмаль. Зараз найбільше щастя — це коли ми відбиваємо штурми. Сьогодні почув, що «Азов» та «Буревій» вибили орків з Серебрянського лісу.

Або ж щастя, коли закриваєш черговий збір.

Одяг звичайний, ходжу так, бо мені зручно. Мені 35 років і я вирішив зробити собі таку штуку — вперше пофарбував волосся.

З девятого класу мав дві мрії: одне єдине татуювання прапора України на плечі і пофарбувати волосся на день народження.

Взяв і реалізував, бо живемо тут і зараз. Невідомо куди прилетить та довбана ракета.

Сьогодні потрібно жити швидше і допомагати армії.

Гліб, військовослужбовець «Культурного десанту»

Наша вечірня місія тут — зібрати книги й передати на напрямки для хлопців. Щоб вони могли в рідкісний момент відпочинку відволіктися та перезавантажитися, зануритися в інший світ.

Хочемо, щоб захисники були в курсі культурних подій, нових книг країни, яку вони захищають. Все це можливе під їх захистом.

Нагадуємо цивільним про військових. А військовим кажемо — це вам все передали цивільні. Так тримаємо зв’язок.

«Культурний десант» з такою ініціативою відвідує вечірні заходи там, де це доцільно. Ми були й на Книжковому Арсеналі.

Акція безстрокова, співпрацюємо з книгарнями та видавництвами, де кожен може прийти й придбати книгу військовим, як «підвішену каву».

Цього вечору я у військовій формі, я на службі. Дивлюсь на людей у традиційному одязі і це надихає.

Для мене вишиванка — це наша українська ідентичність. Кожний на собі носить свою історію, своє походження. Це красномовна розповідь про себе, але без слів.

Світлини: Анастасія Мантач

Ще про вечори цікавих людей:

Віта Корнієнко

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»

читати наступне

Ось про що ми пишемо в інших рубриках

Київське ескімо, смак борщу, сиру й хліба: 7 закладів Києва з оригінальним морозивом

«Чоловік з передової хвалив дистанційний мастурбатор»: як секс-іграшки допомагають парам кохатися на відстані