--25873

23 Листопада, 2023

життєстиль

вечірнє місто

«Родзянко мав у Києві мачо-хлопчачу кайфохату з конями»: вечірня екскурсія від Вінтажного гіда по Києву

«Вінтажний гід по Києву» – особистий бренд екскурсоводки Вікторії Клименко.

Вдень і у будні вона працює комунікаційницею і в SMM, а вечорами вбирається у вінтажні образи, щоб підготуватись до екскурсії столицею.

«Обожнюю створювати у слухачів відчуття подорожі в часі», – каже.

Гідеса провела для читачів «Вечора» екскурсію Києвом з розповіддю про вечори відомих киян і свої вечірні звички.

Зустрічаємо з Вікторією біля фонтану Термена біля станції метро «Золоті Ворота».

На ній елегантний капелюшок, чорні фатинові рукавички і вовняний жакет багряного кольору.

«Вау, який образ!», — проноситься в голові.

Вікторія розповідає, що рукавички купила на вінтажну вечірку у лютому 2022, яка не відбулася. Капелюшок знайшла на вінтажному секонді у Львові.

Жакет придбала на Куражі влітку у магазині Dead Lady’s Closet: «Теплий і яскравий. А ще цей бренд шиє одяг для британської королівської сім’ї».

Фонтан Термена біля «Золотих Воріт»

«Ось дата будівництва – 1899 рік. Зараз виглядає романтично, але на час відкриття мав практичну функцію водопостачання», – каже про історію фонтану Термену.

Шість відер води для напування худоби коштували 1 копійку. Якщо пити кухлем, то безкоштовно.

Вікторія вказує на скульптуру злющого обличчя на фонтані. Каже, за міською легендою – це портрет одного з працівників заводу Термена з кепським характером на прізвисько Фараон.

«Нібито колеги так йому помстились. Завжди кажу слухачам, що це нагадування про важливість нормального ставлення до підлеглих», – каже гід.

Будинок Підгорського

Крокуємо повз Золоті Ворота до Ярославового Валу. Мова йде про те, що до «цукрової революції» в Україні Київ був тихим містечком із садибами, городами і садами.

Але великі гроші, зароблені на цукрі, кардинально змінили місто, життя у ньому закипіло, змінився ритм, архітектура й люди.

«Будинок на Ярославового Валу,1 називають і «Домом Синьої Бороди», і «Будинком Лицаря» і «Будинком Барона». Але все це невірні назви – це будинок Підгорського», — розповідає Вікторія.

Його звели у 1897 році на хвилі «будівельної лихоманки» за замовлення багато землевласника Михайла Підгорського. Проєкт розробив інженер Микола Добачевського.

«Цей Добачевський мав неабияку долю: працював на будівництві Панамського каналу, будував будинки в Києві. Збанкрутував, програв статки дружини в карти, кинув її з дітьми і десь зник», – каже Вікторія.

Додає, що у будинку не було ліфта і вартість найму квартир знижувалась знизу вверх.

Всередині збереглося оздоблення, яке розробляв архітектор Роберт-Фрідріх Мельцер (працював над царськими резиденціями). І пічки керамічного заводу Анджейовського.

«Ресторанів тоді в Києві було небагато і вони були дуже дорогі. Заможні кияни частіше вечеряли вдома, кликали гостей. Так минали вечори у будинку Підгорського», – каже гід.

Караїмської кенаса на Ярвалу

Підходимо до Караїмської кенаси: «А ви курите? – питає гідеса. – Якби мали сигарети при собі, то сказала б, що носите із собою символ демократії».

Розповідає, що Караїмська кенаса з’явилась у Києві у 1902 році завдяки Соломону й Мойсею Когенам.

Вони були підприємцями й одними з тих, хто привчив українців до куріння не люльки, а саме сигарет.

«У другій половині 19 століття життя в імперії змінювалось під впливом реформ, технічного і суспільного прогресу. І Когени вигадали гасло: хай консерватори курять люльки, а молодь курить папіроси. І це спрацювало, Когени розбагатіли!».

Каже, що після хвороби Соломон Коген задумав створити щось для блага громади караїмів в Києві. Замовив караїмську кенасу архітектору Владиславу Городецькому, — «Він мій улюбленець!».

Городецький мав власний цементний завод і запропонував зробити її із залізобетону, але в незвичному мавританському стилі. Реалізовував проєкт із скульптором і своїм компаньйоном Еліо Саля.

«Здається, візерунки на стінах ніби вирізьблені з каменю. Але це бетон! Будували її 10 років, а відкрили ключем з чистого золота».

Каже, що у 1922 році більшовики привласнили будинок. Був тут кінотеатр, лекторій, ляльковий театр. Розкішну баню знищили, вітражі побили, а вікна-розетки замурували. Зараз це Будинок Актора.

В цей момент гіда Вікторія кличуть перехожі: «Хочемо до вас на екскурсію! Ви така красива і так цікаво розповідаєте».

«Мачо-хлопчача кайфохата» з конями Родзянко

Йдемо далі Ярославовим Валом і екскурсоводка вказує на кілька будинків з правого боку.

Каже, що старовинний козацький рід Родзянків були одним з перших, хто купив тут землю під прибуткові будинки.

Леонід Родзянко зробив вдалу військову кар’єрі, зайнявся розведенням коней і замовив будинок архітектору Мартіну Клугу, «одному з найкращих і найтаємничіших київських зодчих».

Показує на обличчя жінки на фасаді: «За міською легендою, кияни упізнали у ній обличчя ворожки Мотрі Варналій. Кажуть, Леонід Родзянко часто звертався до неї за порадами і цінував».

Казали, що улюблена кобила Родзянка Ракета виграла Гран Прі у Лондоні, бо була заговорена на перемогу Мотрею.

А ще нібито Мотря передбачила Першу світову війну і революції в імперії. Та нарадила Родзянку все продати і їхати з країни. У 1913 році він продав бізнес, будинки, маєтки, виїхав в США. Там став мільйонером.

«Цікаво, що у Родзянка у цьому будинку була своя мачо-хлопчача кайфохата з конями. Вона збереглася: стеля у ній розмальована сценами з полювання, над каміном є барельєф із зображенням улюбленої кобили Ракети із самим Родзянком верхи», — каже Вікторія.

Додає, що у сусідній кімнаті дружина Олександра Родзянка збирала гостей на вистави домашнього театру або різдвяні ялинки для дітей.

Клініка Качковського і Малий театр

Спускаємося до вулиці Олеся Гончара і виходимо до будинку Клініки Качковського, зведеного у 1907 році.

Зараз у приміщенні працює Малий театр.

«Лікар Петро Качковський замовив цей будинок талановитому архітектору модерну Ігнатію Ледоховському. Він же створив Будинок зі зміями, який зараз на реконструкції», — розповідає гідеса.

Каже, це була одна з найкращих хірургічних клінік свого часу. Але Качковський раптово помер через ускладнення після операції. Це стало сумним міським анекдотом: «Хірург помер після операції».

Вікторія звертає увагу на напівоголених жінок з крилами в оздобленні будинку. Каже, що вони покликані захищати пацієнтів від хвороб та раптової смерті.

Ще тут помер царський прем’єр Петро Столипін після замаху. Вікторія каже, що цей факт тішить сучасних слухачів.

За фігурою лева з автографом скульптора Федіра Соколова облаштована тераса для сонячних ванн пацієнтів.

Каже, коли більшовики привласнили будинок, то зробили у ньому офтальмологічну клініку, а потім Інститут гігієни. За часів незалежності у будинку працював штаб Народного Руху і був офіс В’ячеслава Чорновола. Зараз це Музей шістдесятництва і Малий театр.

«Йду сьогодні ввечері сюди на виставу. Радію, що у такому красивому будинку відкрився саме театр», – каже Вікторія.

«Проїхати б вечірнім містом на авто с Городецьким!»

Дорогою до наступних пам’яток каже, що мріяла б провести вечір із Владиславом Городецьким.

«О, це була цікава людина. Багато знав, багато подорожував. А ще він мав один з перших автомобілів у Києві. От проїхатися б на авто місто з Городецьким до його Будинку з Химерами».

Каже, заради Городецького випила б й каву молоком, хоча молоко не її напій. Архітектор так любив каву з молоком, що біля Будинку з Химерами був корівник, щоб мати свіже молоко до кави.

«Ще б хотіла провести вечір з сім’єю бізнесменів і меценатів Терещенків у їхньому готичному будиночку на Бібіковському бульварі (сучасний бульвар Шевченка)».

Припускає, що це б точно була дискусія. Можливо, обговорювали «мерзенну» п’єсу «Хазяїн» Карпенко-Карого, в якій Терещенко нібито упізнав себе.

«Кажуть, що і хабаря у 30 000 рублів пропонував, щоб її не ставили. Але упізнати у ній могли себе багато київських мільйонерів того часу. Вона не про конкретну людину, а про жадібність».

А ще б Вікторія хотіла побувати на вечорі Емілії Прахової. Дружина реставратора і мистецтвознавця Адріяна Прахова влаштовувала у себе салони. Найчастіше їх відвідували художники, літератори та артисти.

Каже, це були як освітні курси для жінок того часу, коли доступ до вищої освіти їм був закритий: «Кажуть, Емілія була розумною і ексцентричною жінкою. Могла й чашку розбити згарячу, якщо треба було втихомирити гостей».

Додає, що Адріян Прахов, коли переїхав до Києва, то вивчив українську мову, бо вважав це культурним мінімумом – знати мову країни і народу, серед якого живеш.

Бульварно-Кудрявський водний санаторій

Вікторія веде нас за похмуру радянську коробку на вулиці Бульварно-Кудрявській, 27 і показує… занедбаний готичний палац.

Він відомий, як флігель «Замку барона Штейнгеля».

«Це одна з будівель Бульварно-Кудрявського водного санаторію невролога Михайла Лапінського. Він багато їздив Європою і привіз ідею курорту на зразок європейського в Київ», – розповідає гід.

Достеменно невідомо, хто був архітектором будинку. У радянські часи тут була поліклініка. За міськими легендами, у підвалі досі збереглися мармурові ванни, які розробив Лапінський: «Щось на кшталт джакузі».

Зараз будинок занепадає – даху у нього немає, внутрішні приміщення зруйновані.

Кондитерська в будинку Августа Септера

На завершення екскурсії заходимо з Вікторією у французьку кондитерську La Fabrique у будинок у стилі модерн авторства Мартіна Клуга на вул. Бульварно-Кудрявській 19.

Каже, що будинок у 1909-1910 рр. замовив Август Септер — власника булочної та кондитерської.

А ми сидимо на першому поверсі, який від самого існування будинки відводився під заклади.

«Кав’ярні і кондитерські були місцем світського життя: вечорами тут пліткували, читали пресу, дискутували, обговорювали бізнес».

Чашка кава коштувала 20 копійок, як фунт яловичини, але кияни все одно ходили на каву, так вона їм полюбилась.

Вікторія провела вже більше 20 екскурсій. Вечорами перед екскурсією приміряє вінтажний образ, щоб він відповідав темі прогулянки: «Так переношу слухачів в інші часи».

Вечорами їй подобається проводити час у вишуканому кафе «Бути Sofie» на території Софії Київської.

Після екскурсій ввечері обов’язково заходить у бістро-бар Suite 13 на Ярвалу, — «Чебуреки, паштет і коктейль «Лава»: три стовпи мого відпочинку після прогулянки».

Ввечері читає. Радить спогади Сержа Лифаря «Роки жнив», які їй допомогли краще зрозуміти емоції і настрої киян початку 20-го століття.

Ввечері ніколи не п’є каву. Хоча зробила б виняток для Владислава Городецького.

Внутрішню рівновагу відновлює фільмом чи ванною при свічках.

Заспокоюється внутрішнім монологом: «Все не так погано. Не будь такою вимогливою до себе, не все стається так, як хочеш».

Перед сном вдягає улюблену шовкову піжаму. Або пеньюар зі шлейфом: «Коли йду по квартирі, шлейф розвивається за мною і уявляю, що в якомусь замку. Це піднімає настрій».

Вам також може бути цікаво:

  • Дачні розваги, мода на Криворівню: як відпочивав український бомонд 100 років тому
  • «Львівські батяри — ціла наша родина»: ким були, як тусувалися вечорами та куди зникли українські гіпстери 1900-х
  • «Червону руту не шукай вечорами»: як творив та відпочивав Володимир Івасюк
Артем Кузьменчук

Артем Кузьменчук

Журналіст

читати наступне