Сім’я, спорт, благоустрій, робота з паперами: голова Копичинецької ОТГ Богдан Келічавий про вечори у громаді

Богдану Келічавому 31 рік, він вже три роки є головою Копичинецької ОТГ. Громада на Тернопільщині складається з 11 сіл і містечка Копичинці.

Як відчуваються вечори у громаді, чим займається після роботи голова ОТГ і чому американські волонтери вечорами тут наспівують Deep Purple, для “Вечора” розповів Богдан. Далі — його пряма мова.

Вечори громади

Вечірні заняття людей у Копичинецькій громаді залежать від пори року. Наприклад, зараз весна, тепло, то люди після роботи пораються у себе на подвір’ї.

Коли до нас приїжджають люди з інших регіонів України, то дивуються, як гарно облаштовані подвір’я у наших людей. Тут нема суцільних високих парканів, всі загорожі прозорі, кожен господар хоче, щоб його ландшафтний дизайн був кращим, аніж в сусіда.

А минулого року, коли до нас приїхали внутрішньо переміщені особи, то частині ми змогли знайти окреме житло, а частину (25 людей з Краматорська) — в будинку, який належить місцевій церкві.

Якось одна з них, пані Марина, підійшла до мене і каже: “От я дивлюсь, у всіх тут такі гарні подвір’я, кущі, квіти ростуть. А у нас біля будинку тільки гола земля і паркан. Ми теж хочемо мати гарні рослини на нашій території”.

Нестандартний запит, правда? Всі думають, що все, що треба переселенцям — їжа і теплий одяг. Я домовився з підприємцем, який має теплиці і розводить різні квіти, ми з пані Мариною поїхали і завантажили цілий бус туями, трояндами, ще якоюсь зеленню.

Привезли все до будинку і всі мешканці після роботи засадили подвір’я, щоб виглядало не гірше, аніж в сусідів. Бачу в цьому моменти успішної інтеграції та культурного обміну.

У будівлі старої школи у нас є розвинений гуманітарний штаб. Старий шкільний корпус ми використовували з перших днів повномасштабного вторгнення — збір і видача продуктів, допомога військовим. Ми його називаємо гуманітарним штабом, хоч функціонально він вже перетворився на громадський центр.

Там досі на волонтерських засадах стабільно працюють приблизно вісім людей — переважно ВПО, є кілька місцевих мешканців.

Вони організували громадську пральню, коворкінг. Це особливо знадобилось під час блекаутів — люди приходили попрацювати, повчитись, просто провести час.

Зараз ми проводимо там різні заходи. Наприклад, отримали грант і запланували кілька семінарів про те, як знайти роботу, покращити своє резюме — такий-собі кар’єра-хаб.

Ще змогли купити техніку завдяки невеличкому гранту від GMF, то тепер і подкасти там записуємо — перша серія була з нашим військовим, який приїхав у відпустку, друга з психологинею з Чорнобаївки, яка тепер живе у нас. Зараз плануємо наступні.

Здається, молодіжна рада теж туди перебазувалася. Принаймні, на базі цього центру вони проводять багато заходів. Також часто бачу молодь у сквері та кафешці в центрі міста, поруч з міськрадою — вони там спілкуються, гуляють, на гітарі “Один в каное” грають. Стараються якось себе зайняти.

У кого є авто, то можуть їздити у Тернопіль ввечері, щоб трохи розважитись в місті. Ми з дружиною також інколи їздимо.

На початку повномасштабного вторгнення, коли комендантська година наставала раніше, був режим світломаскування (відповідно, вуличне освітлення не вмикали), а також під час блекаутів люди ввечері на вулицю практично не виходили. Та зараз вже і день довший, і ліхтарі можна вмикати, тож все більше мешканців виходять на прогулянку після роботи.

До речі, через комендантську годину я якось навіть хейт отримав: до нас приїхала делегація американців, прибули пізніше через тривалий перетин кордону. Ми їх зустріли і повели вечеряти в один із місцевих закладів.

От одна з гостей і написала, що дякує нашій громаді за теплу зустріч цього вечора. Дослівно написала “first night”, багато людей через Facebook translate прочитали це як “перша (година) ночі” — і відразу реагували, що он воно як, комендантська година на військову раду не поширюється! Вечеря відбувалась о 10 годині, а непорозуміння було кумедним.

Також багато людей ввечері ходять до церкви — у нас доволі велика релігійна громада. За моїми спостереженнями, люди тут дотримуються більш традиційного укладу, вечори проводять вдома з рідними. Життя у нашій територіальній громаді розмірене і повільне, чудовий приклад slow living. Хоч я, напевно, з цієї картини випадаю — тут у мене все відбувається куди інтенсивніше, аніж коли жив у Києві.

Вечори голови громади

Мої вечори починаються з роботи. У нашій міській раді нема рецепшину чи приймальні. Тож коли приходять відвідувачі, вони ідуть відразу до мене. Протягом дня через це доводиться постійно перемикатись на якісь короткотермінові задачі. Тому на вечір відкладаю справи, над якими треба сконцентруватись і посидіти — наприклад, переписка з іноземними партнерами, взагалі розбір листування, підготовка презентацій.

Я живу зовсім поруч — з дружиною орендуємо житло десь у ста метрах від міської ради. Щодня маю досить багато стресових ситуацій. Робота в міській раді для мене є новим досвідом, тож коли закінчую працювати, то йду займатись спортом.

Я організував баскетбольну секцію — граємо двічі на тиждень. Десь раз на тиждень приєднуюсь до тренування футбольної команди села Гадинківці. Секретар міськради — капітан цієї команди і великий футбольний фанат, тож тренуємось разом.

 І ще раз на тиждень ходжу до тренажерного залу з Майклом (це волонтер, який приїхав з міста Бозмен, штат Монтана, нашого міста-партнера в Америці).

 Я вдень багато часу проводжу в приміщеннях, тож у вільний час хочу бути або надворі, або у спортзалі за активним заняттям. Але точно не в ще одному офісному приміщенні. Та буває, що у громадському центрі проходить якийсь цікавий захід, або ми щось організовуємо чи запрошуємо когось із гостей чи друзів виступити — тоді я обов’язково там буду.

А решту вільного часу ввечері ми з дружиною працюємо над проєктами, пишемо звіти, заявки міжнародним донорам. Іноді просто відпочиваємо, готуємо їжу, дивимось Netflix — вчора якраз переглядали другу серію The Diplomat. 

Вечірній настрій у громаді

Ввечері люди поспішають додому, бо хочуть встигнути зробити щось на подвір’ї, городі чи у саду. Помітив, що тут люди більше живуть по сонячному годиннику, хоч особливої потреби в цьому нема — господарство мають не всі, та все одно спати лягають доволі рано. Нема двіжу до опівночі, хіба молодь зрідка гуляє довше.

Коли сутеніє і вмикається вуличне освітлення, то люди вже не метушаться, а спокійно ідуть у справах чи просто прогулюються. Неспішно заїжджають у магазини по продукти до вечері, помалу вертаються додому.

Рівень шуму в місті зменшується, рух вповільнюється. Трохи пахне горілим листям — ми стараємось боротись з проблемою спалювання бадилля, але це не так просто і швидко. Десь таки тихцем щось палять. Smoke on the water, сміялась якось одна волонтерка з Америки.

Тож вечори у громаді тихі, спокійні і трохи іноді пахнуть димом.

P.s. / Про Богдана Келічавого редакція дізналася завдяки Вокс.Україна, зокрема, завдяки конференції “Вперед і вгору: реформування України під час війни”, інформаційним партнером якої був Вечір.

Тетяна Павліченко

Редакторка