Святий вогонь, портал світів й вечірня «оргія»: 7 фактів про свято Купала

«Чужі очі завидющі, а купальські вогні цілющі!», — так, або приблизно так казали наші предки, коли стрибали через вогнище у ніч на свято Купала.

Вірили, що ця пора магічна — коли тварини говорять, вода стає вином, цвіте папороть, зілля чарівне, а роси цілющі.

Сьогодні свято Купала дійшло до нас, як весела фольклорна вечірка з танцями й розвагами. Ділимося добіркою фактів про нього — від ворожіння до заборон й звинувачень в «бісовщині».

Історія Купала загублена у віках

Існує багато версій походження свята Купала, втім більшість з них лише гіпотези — свято давнє і його історія загублена у віках.

Кажуть, що назва Купала може бути народною інтерпретацією імені Івана Хреститиля.

Бо в ці дні християнська церква святкує Різдво Івана Предтечі, який хрестив Ісуса Христа. Мовляв, язичницьке і християнські свята так злилися.

Є думка, що назва походить від давнього слова «купіти», що значить горіти, бо вогнище століттями було символом свята. А може бути, що Купала пішло від кореня «купно» — мовляв, святкується разом, гуртом.

Івана Купала, Волинь, 1986 рік. Світлина Валерія Бєлова 

Вогнище, як символ свята Купала

Святкове вогнище надвечір — впізнаваний символ свята Купала.

Зазвичай, це великий вогонь, біля якого на свято співали й танцювали. Могли також спалювати опудало, купальське деревце чи жердину з колесом, соломою, бочкою.

Коли вогнище ставало меншим, то через нього стрибали. Вірили в очисну силу вогню, що він може «спалити» гріхи й прокльони на людині.

Вогнище мало дотліти, а зола й недогарки з нього вважались захисниками від злих духів й вроків. Вважається, що вогонь був символом сонця, яке дає врожай (життя) і проганяє смерть (злих духів, нечисть).

Хоровод біля Купала, 1970-ті роки, м. Вінниця 

Вечірній «портал» для нечисті

Вважалось, що літнє сонцестояння, яким відзначали свято Купала — пора магічна. Як «портал» між світами людей і духів.

Цим вікном могла скористатись нечисть, щоб наблизитись до людей і наробити їм шкоди.

Тож вечірні гуляння мали на меті відлякати капосників.
Ще на свято Купала могли не спати всю ніч. З водоймами були обережні, вважалось, що духи води чекають на жертвоприношення й можуть забрати людину.

Забороняли брати «бісівські» гроші з землі — казали, що це відьми розрахувалась з нечистю за магічне зілля, яке зібрала вночі. Взяв — й ніби поручкався з бісовщиною.

Свято Купала у Польщі, Скочув, Світлини 1970-х рр.

Й віконце у майбутнє

Водночас вважалось, що магічна пора сонцестояння дає людям можливість зазирнути у майбутнє.

Наприклад, сплітали вінки з квітів, пускали на воду й дивились, як вони пливуть. Якщо вінок потонув, то заміжжя у цьому році не чекати. Якщо стрімко плив — овва, шлюб вже не за горами! А якщо крутиться, то пара весь рік сваритись буде.

Ще запалювали свічки від купальського вогнища і виливали гарячий віск на холодну воду.

Візеруки воску трактували на всякий лад: хвилі на подорож, зірка на удачу, квітка на кавалера, а скриня — на добрий заробіток.

Цвіт папороті шукали поодинці

Папороть у природі не цвіте, але за легендою рослина викидала квітку саме у магічну ніч на свято Купала.

Вважалось, що людина, яка її знайде, знатиме все на світі — що інші думають, що про звірі розмовляють, що і де сховано, яким буде майбутнє.

Казали, що цвіт у кишеню не покладеш, а треба сховати в поріз на тілі. Якщо квітку комусь показати чи розказати про неї, то її сила зникне.

Свято Купала у Рожищенського районі, Волинь, 1971

Купальська «оргія»

У церковних записах на території України свято Купала часто описують мало не «оргією» — його називають «сатанинським», «бісівським» й «глумом».

Коли критика Купала не допомагала вдавались до фізичних покарань. Відомо, що у 1719 році гетьман Іван Скоропадський наказав в’язати та лупцювати тих, хто бере участь у святкуванні Купала. Ще й від церкви могли за таке відлучити.

У 1723 році церковники заборонили розваги біля купальського вогню. Катерина II у 1769 році підписала указ про повну заборону свята.

Втім, традиція виявилась такою міцно, що пережила всі заборони й обмеження.

Купала на Південному Бузі. Фото 1970-х рр. м. Вінниця

Леся Українка писала про свято Купала

У 1893 році українська поетка написала замітку про свято Купала для журналу «Житє і слово» Івана Франка.

Леся Українка, Чернівці, 1901 рік

Розповіла читачам, що Ковельщині головним атрибутом свята було вогнище за селом — чим вище, тим краще.

Для нього сільські парубки крали (саме крали, а не просили) великого кошика. Тягли його селом зі співами, а люди давали їм різне для вогню — тріски, поліна, старі кошики.

Хто хотів подивитись на вогнище, теж мав щось брати з собою для вогню. Інакше — «Хто прийде без поліна, той піде без коліна».

Коли горів вогонь, то хлопці й дівчата змагались в жартах й витівках — співали насмішливих пісень, наздоганяли одне одного.

Вогонь не гасили, він мав сам дотліти до останку.

Пізніше Леся Українка у своїй поемі «Лісова пісня» (1911) романтизувала купальський образ мавки — насправді, моторошних і лихих міфічних істот.

Свято Купала надихало

Леся Українка описала текстом свята Купала, а художника Івана Соколова так вразили українські обряди в цей день, то що він написав кілька картин про них.

У 1856 році він створив сюжет «Ніч на Івана Купала». На ньому зображено гурт людей, який зібрався біля святкового вогнища.

А в 1860-ті роки Соколов написав картину «Дівчата ворожать у ніч під Івана Купала». Це історія про українок, які у купальську ніч відправились на човні ворожити на вінках.

Сучасні українці знайомляться у дейтинг-додатках, а не біля купальських вогнищ.

Шанси на успішні стосунки прораховують з психотерапевтами, а не ворожать на віночках.

Втім це не забороняє нам берегти купальські традиції предків — як частину нашої історії й культури.

Ще про вечірні традиції:

Артем Кузьменчук

головред «Вечора»