«Танці — як “машина часу”, кручусь і ось мені вже не 80, а 18!»: настрої, надії й аутфіти літніх гостей танцмайданчика у Гідропарку

Вони повні сил і енергії. На вечір вихідного дня вони їдуть через все місто у Гідропарк — потанцювати, поспілкуватись, вигуляти новий наряд. 

Це літні гості танцмайданчика — чоловіки й жінки, які вже «назбирали років», але не розлюбили життя. 

Вечірниця Віта Корнієнко та фотограф Сергій Ласточка пішли на вечір танців у Гідропарк, щоб розпитати відвідувачів про їх настрої й надії. 

Дізнались, що найцінніша річ у гардеробі може коштувати лише ₴20. Вишиванка дає відчуття свята. А для хорошого настрою достатньо зручного взуття. 

Далі — ваші вечірні думки, мрії й образи.

Марина

Моїй історії з танцями вже 35 років. Почала, коли пан Чапкіс відкрив першу танцювальну школу на Нивках і Оболоні. Потім були танці у Будинку офіцерів.

Як відкрився танцювальний клуб «Життєлюб», то я сюди стала ходити — де танцюють, там і я.

Для мене це відпочинок, ніби повернення у ті роки, коли ходили на танці з дівчатами. Ми тут обмінюємося новинами, знайомимось, дружимо.

Мої вечори зараз — за містом, у селі. Піклуюсь про песиків там, щось у дворі роблю, на городі.

Із щастям у мене не склалося. Щастя — це сім’я, чоловік, діти.

У мене є син, який про мене піклується. А чоловік… 

Вечір Перемоги буде і радісним і важким водночас. Запам’ятала, як у перші дні нападу росії лежала вдома і рахувала вибухи — один, два, три, всього 11 було.

Війна — це трагедія. Не дають нам спокійно жити. Мою квартиру на Солом’янці розбила російська ракета. Тепер винаймаю житло. 

Люблю гарно одягатися, так почуваю себе молодшою. Особливі для мене речі, які купив мені син. Ось на мені сукня сьогодні — це його подарунок. 

Валентина

Тут я «для душі». Таку музику ставлять, яка мені лікує душу. Ходжу лише на цей танцмайданчик, а на Театральній не буваю — там мені чомусь аж повітря важке. 

Вечорами ще співаю у народному хорі. Займаю себе чимось, щоб не збожеволіти. Особливо, коли світло вимикають, то непереливки. 

Була щасливою, поки поряд був чоловік. А коли його не стало, то зрозуміла, що щастя мені вже не світить. Щастя — це кохана людина поряд. 

У моєму гардеробі речі, які мені віддали мої доньки. Але я охолола до нарядів. От коли працювала інженером-конструктором, то було бажання одягатись красиво. А сьогодні думаю, що було комфортно. От щоб танцювати було зручно.

Валентина

Оце тільки-тільки знову почала ходити на танці. Від нападу росії у 2022 році не ходила зовсім: боялась, що в метро застрягну чи сильний обстріл буде. 

Тут так настрій підіймається — заряду на весь тиждень стає. Кожен раз чекаю вихідних, щоб побачити своїх дівчаток: поговорити, потанцювати, пожити.

Буденні вечори проводжу в оздоровчому центрі, робимо розтяжки, руханку. 

Я щаслива людина. Почуйте тут всі, що я — щаслива! Мої всі поряд зі мною, живі й здорові. У країні війна, могло бути й гірше. Тому я ціную момент, ціную своє життя. 

У вечір дня Перемоги напʼюся, як ніколи. Чекаю цього дня понад усе. 

Одягаюсь так, щоб було зручно і не парко. Сьогодні я в сорочці, щоб комарі не гризли. 

Є у моєму гардеробі цінна річ — кофтина. Вона на мене вже мала, але бережу її. Син купив її на першу стипендію, віддав ₴20. А мені вона безцінна. 

Тамара

Танці — моя любов, вже 20 років танцюю. Коли танцюю, то забуваю про все навколо, про проблеми, біди і страхи. Є тільки ти, музика і рух. 

Коли онук пішов на бальні танці, то подумала — може то від мене перейняв відчуття ритму. 

Ввечері люблю прогулянки з користю: шукаю дешевші ціни на продукти чи речі. 

Якщо вимикають світло, то засмучуюсь. Можу газету тоді почитати або раніше лягти спати.

Маю план для вечора дня перемоги України. Винесу у двір пляшку ігристого вина і будемо гуляти всі. 

Так, це буде вечір пам’яті всіх, хто віддав життя за незалежність. Але і свято, бо, нарешті, ця катастрофа закінчиться. 

Сукні, кофтинки змінюю кожного дня. Старість-не радість, хочу все встигнути поносити. Не сам одяг ціную, ціную настрій, який він може мені дати.

Галина

Років назбирала багато, але лежати на дивані не хочу — шукаю, як цікаво провести свій час. Тому я тут. 

Зазвичай ввечері я працюю на городі, чим я ще у свої 83 роки можу займатись. Але танці на вихідних не пропускаю вже 14 років. 

Кожен раз по-новому одягаюсь, хочу, щоб було гарно та яскраво. Люблю вишиванки — це особлива річ у гардеробі, символ свята для мене. 

Щастя — не розумію цього слова. У мене є друзі, родина, дім. Можливо, що я і щаслива людина. Можливо, захочеться станцювати вальс і у вечір закінчення війни. 

Софія Іванівна

Не пропускаю танці. Тільки настають вихідні, кидаю всі справи, одягаюсь і мчу сюди. 

Тут радію за себе, за інших. Легко так стає, сили з’являються, настрій той, що світ у твоїх ніг і попереду все життя. 

Забуваю, що і де у мене боліло, тривоги й проблеми відходять. 

Вечорами я ходжу на репетицію хору, співаю. 

Завжди кажу, що я щаслива людина. Щастя — це коли ти при ділі, коли є друзі, родина. 

Люблю гарно одягатися, маю багато вишиванок. Вишиванка — це повага до країни, до її людей. 

Спокійно ставлюсь до одягу, але знаю, що він прикрашає людину, — «Видно пана по халявах».

Ольга

Я все життя танцюю і навчаюсь. Навчаюсь танцювати. У буденні вечори ходжу на заняття в школу танців, а у вихідні — приходжу сюди. 

Це скоріше для душі, відчуваєш себе здоровішою і щасливішою. Мій улюблений вид танцю — танго.

Щастя для мене це життя. Життя це найцінніше, що може бути в житті.

Для танцю у мене є спеціальний костюм. А ще туфлі з підборами. Почуваюсь з цими речами впевнено і блискуче.

Віталій, викладач танцю

Буває людина виходить на пенсію, а в неї ще повно сил. Є енергія, бажання щось робити і треба це все кудись подіти. 

І вони приходять сюди — танцюють, рухаються, отримують позитив від музики. 

Щодня гинуть люди. Поки йде війна, то щастя не існує. 

Особлива річ на мені сьогодні — це взуття. Купував дуже давно, для виступу, у ньому зручно танцювати. Тепер ця річ, як мій «помічник» — вчить людей танцювати і дарує їм хороший настрій. 

Галина

Після ковіду вечори танців від «Життєлюба» ледве-ледве почались повертатись, а тут вторгнення росії. Які танці? 

Лише влітку 2023 року знову зібрались. Хотілось людей побачити, скинути з себе ці чорні думи. 

12 років — це мій стаж танців тут. 

Вечорами я вивчаю всі політичні новини в Україні і світі. Йду плести сітки для ЗСУ, допомогу збираємо. 

Не скажу, що я сьогодні щаслива. В країні війна, гине цвіт нації. 

Вечір в день перемоги я б хотіла провести на Хрещатику з прапором України. Йшла б вулицею і раділа завершенню війни. Це було б для мене щастям. 

Обожнюю яскраво одягатися, кожен раз щось нове. А на танці вдягаю щось зручне. Для мене особлива річ — це ланцюжок з Божою Матірʼю. Це подарунок сина. 

Любов Олександрівна

Ще зі школи така активна. Драматичний гурток? Йду. Гімнастичний? Я вже там. Музичний? Біжу. 

Була в ансамблі Чапкіса. За 20 років танцювала, виступала, знялася у понад 10 кліпах. У Могилевської, Дорофєєвої, Роксолани, гурту «Скай», Pianoboy, Монатіка. 

Мої вечори звичайні. Ходжу на лікувальні процедури, дивлюсь телевізор, можу у фейсбуці посидіти. Вечеряємо з чоловіком, кішку годую. 

У вечір перемоги я одягнув українську вишиванку і буду просто радіти, що цей жах скінчився. Так боляче, що у свої 87 років я не маю спокою у своїй країні. За життя дітей боюся. 

Свій одяг шию сама. Все що на мені — моя ручна робота. На кожен вихід придумую і створюю щось нове.

Світлини: Сергій Ласточка

Ще про вечірні аутфіти й настрої:

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»