«Тільки не цілуй»: як вечорами джиу джитсу вчать поранені воїни з ампутованими кінцівками. Репортаж

Затишний грудневий вечір. Справа – ліс, зліва – лікарня «Феофанія». У корпусах світяться вікна. Схоже на заміський готель. Але тут нема туристів.

Сюди потрапляють не за власним бажанням. Проте поряд з болем у лікарні живе надія.

На прохідній зустрічає Таїсія: тренерка з бойового мистецтва джиу джитсу. На третьому поверсі одного з корпусів вона проводить тренування для поранених бійців ЗСУ з ампутаціями.

Розбувайтесь і залізайте

– Я професійна спортсменка. Вчу дорослих та дітей, досвідчених і новачків.

У «Феофанії» в Києві багато уваги приділяють реабілітації військових, і я доєдналась.

Чи є спеціальні курси для роботи з пораненими? Ні. Але джиу джитсу – інклюзивний вид спорту і багато вправ можна виконувати, навіть якщо відсутня кінцівка. 

Це важливо, щоб заново вивчити своє тіло і навчити його рухатись так, як тобі потрібно.

Ще в цьому бойовому мистецтві не треба ставати у стійку. Можна одразу почати з боротьби в партері.

В джиу мене підкупає, що може виграти менш сильна людина завдяки знанню техніки. 

Спецзали для тренувань не було: нею став коридор. Скляні двері закрили з одного боку, розклали на підлозі мати, поставили стільчики. Вийшло незвично, але зручно. 

17:25. Таїсія перевдягається у форму та знімає взуття:

– Ви теж розбувайтесь та залізайте.

Я не спішу: холодно навіть дивитись на її босі ноги. Тим часом до зали заходять на тренування Саша та Вітя.

За ними трохи пізніше Стас:

– Ви що, раніше почали? У мене ж графік – я дивився серіал!

Так смачно тренуєтесь, можна з вами?

Всі заходять на мати.

Я теж, займаю місце під стінкою. Таїсія питає хлопців про самопочуття і пропонує:

– Зробимо під Новий Рік турнір двох левів? Подумайте, буде круто. А поки розминка.

Джиу джитсу – японське бойове мистецтво. В його основі – боротьба на землі. Треба бути гнучким, вміти перекочуватися, повзати у різні боки та робити захвати.

Тому розминка починається з кувирків. До зали заходить дівчина у спортивному костюмі:

– Ви так смачно тренуєтесь, можна з вами?

Таїсія не проти.

«Креветка». Реабілітація спортом

З однією ногою кувиркатися складніше, тому хлопці вчаться робити це заново. Але найгірше виходить у дівчини з класичним набором кінцівок. Залу наповнює сміх: хтось валиться на бік, у когось не виходить взагалі:

– У мене нога зараз відсутня – пішла у відпустку, – жартує Вітя. – Скоро повернеться.

Вітя професійно займався бігом та велоспортом. У нього борода, зелена футболка і відмінне почуття гумору. Каже, що джиу джитсу – це для нього відпочинок:

– Я бігав та їздив марафони та ультрамарафони: біг від 42 км, гірський велосипед від 60 км. І перше, що хочу зробити після одужання та протезування, – пробігти повний марафон у 42 км.

Коли ще не втратив кінцівку, хотів пробігти цей же марафон у повному обмундируванні: берци, бронік, форма. Зараз ця ідея мінуснулась. Спочатку просто пробіжу. Але потім повернусь до цієї ідеї. Обовʼязково.

Протези бійцям надають безкоштовно. Вони бувають різні. Кому який – визначає комісія.

Якщо людина планує вести активний спосіб життя і може переконати у цьому комісію, – буде електричний. Такий уже видали Саші.

Для бігу потрібен спецпротез. На нього чекає Вітя.

Стас не спортсмен, тому його протез – механічний. 

– Тепер розтяжка, – скеровує групу Таїсія. 

За розтяжкою вправа «креветка»: відпрацювання одного з ключових рухів. Саме креветкою можна звільнитись від захвату.

Тож добряче розпарений народ поповз боком в інший кінець зали. Сміх не вщухає. У дівчини в спортивному костюмі не виходить взагалі. Вона з цим змирилась і просто заворожено дивиться на хлопців.

Піца на місці?

Стас відходить з матів до батареї погріти ногу:

– Ще не відновилась. Німіє. Складно тренуватись.

Стас – будівельник. Спортом раніше не займався, і зараз йому непросто. Плюс зранку та вдень у хлопців заняття з фізіотерапії та плавання.

Джиу – третє тренування за день: навантаження добряче.

Найкраще виходить у Саші: тренується уже місяць, не пропускає.

Сьогодні він в оранжевій футболці, з жовто-блакитним браслетом і з мішком підколів для Віті:

– Шо ти, піцу їв? Вона ще на місці?

Саша з 18 років у війську. Професійний військовослужбовець. Він у відмінній фізичній формі і часто з сидячого положення піднімається одразу на ногу:

– Я тут пʼятий місяць, два з них опановую протез. Хожу на біговій доріжці. Уже можу задом, боком – по-різному. Скоро побіжу. 

Тільки не цілуй

Розминка позаду: тепер – відпрацювання задушливих прийомів.

Таїсія показує – хлопці відтворюють.

Один лежить – інший душить.

До дверей підійшов чоловік у картатій сорочці. Офігів і пішов. 

– Тільки ніжно, – каже Вітя Саші.

– Як з дівчиною?

– Як з побратимом!

Вони не служили разом, познайомились уже тут. Відчуття, наче разом пройшли пекло і знають одне одного десятки років. 

– Тільки не цілуй, – просить Саша

– Ну ладно, просто пошепчу тобі на вушко, – каже він і робить захват.

Саша двічі стукає долонею по мату: сигнал, що прийом виконаний правильно і йому не надходить кисень.

Після занять часто болять кадики: це нормально. 

Соціалізація

По черзі всі троє відпрацювали кілька захватів і креветкових тікань з міцних «дружніх» обіймів.

Півтори години минули, тренування завершено. Сьогодні вівторок, наступне у четвер. І так щотижня. 

– Мені болить, що тут близько 100 поранених з ампутаціями, які уже могли б займатись, а ходить до 10 чоловік, – ділиться тренерка.

Сподіваюся, буде ходити більше. Найгірше після таких поранень – лишатися самому.

Тут вони спілкуються, сміються. А можуть і чимось глибоким поділитися одне з одним. Просто поговорити.

…Був один хлопець. Лежав, ні з ким не спілкувався. Виписався, приїхав додому до нареченої. І вчинив суїцид. 

Таких випадків, на жаль, багато. Я бачу, що не всім тренуватися легко. Іноді мене можуть звинуватити у тому, що щось болить потім. Але я бачу результат. Тому буду продовжувати.

Йдемо з Таїсією на КПП. «Феофанія» знову стає схожою на готель. Скоро на трьох різних протезах звідти вийдуть жити три різні життя Стас, Вітя і Саша.

І я не заздрю грабіжникам, як ті раптом захочуть вкрасти їхні гаманці. Пара задушливих прийомів – і самі опиняться тут.

Більше про військових та допомогу війську:

• «Втомився, але знаю, що машина може врятувати комусь життя»: вечори волонтера, який ганяє авто для ЗСУ
• Готував їсти побратимам, поки росіяни мінялися: як годував військових тік-токер «Той повар з 0»
• «Вечорами наші ноги носили заряджати»: як і навіщо ветерани на протезах йшли Карпатами з мішками піску на спинах

Ольга Бродська

журналістка